Тричі мені являлась любов - Горак Роман
Та, впрочім, Ви добре знаєте, що я не вінчалася з ним із закоханя... Живемо як добрі знайомі або згідні сусіди, котрі ся ніколи не сварять, і ніби нічого співного з собою не мають". "Ти хочеш, аби я тобі писала подрібно, як я жию в Вол[одимиром]? Та як, — ґаздуємо мирно, супокійне... під фортеп'яном стоїть дерев'яна пака (каса пожичкова громадска), а на фортеп'ян накладаєся на ніч цілу купу подушок, аби з одного боку не видко було до другого; отже, то суть два "квартали", в однім стоїт єго ліжко, а в другім моє... і до чужого кварталу нікотрому з нас заходити не можна". У відповідь Франко докоряє Ользі, що поступати так з Володимиром — не чесно. Він не заслужив на це.
"Ти кажеш мені щось о сердечних відносинах? — написала вона Франку 5 лютого 1880 року. — Таж ми межи собою добрі, щирі, сердечні приятелі, але так гадати, як ти, я дуже чогось боюся, мені страшно. Не хочу навіть споминати про щось таке".
З листа, котрий був підшитий до судрвих справ: "Цілими днями толкуємо лише, а найбільше я ему о становищі женщини зглядом мужчини і наоборот, а іменно се вчинилам насамперед — о відносинах моїх до тебе і до него... Всьо, що лише даєся нам видіти в практиці і що лучалося нам читати в наукових книжках, всьо то ми тепер розбираємо та прикладаємо на всі боки... Всьо, що в нім було недоконаного доси, я доконую тепер. І воно мені вдаєся, слава богу. Доводами своєми переконую го на кожнім кроці. Бо мала би то бути заздрість з єго сторони, тогди як для мене, так для него, тота річ могла би довести до злих наслідків, хто знає, може, і до самодурства, до котрого він навіть наклонности не мав... Маю надію, що зроб'ю так, що він буде так само гадати, як я, що розвину ширше єго круг понятя..."
Озаркевичам жилося нелегко. Місцева влада та консисторія косо дивилися на їхні зв'язки з Франком, з соціалістами. За агітацію в передвиборчій кампанії за представників народу Володимир потрапляє в неласку. Про це, наприклад, оповідало "Діло": "Коли під час одних з минулих виборів до сойму краевого кандидував селянин Иосиф Гурик, поставлено правительственного кандидата в особі радника судового. За тим кандидатом стала консисторія і тодішній епіскоп Пелеш. І справді священики-виборці віддали голос за того радника. Лиш він голосував за кандидата селянина, а були то вибори явні. Зараз по виборах закликав його до себе епіскоп Пелеш"... Для того, правда, щоб сказати Володимирові, що він "людина з характером"...
5 лютого 1880 року про своє теперішнє становище Ольга інформувала Франка так: "А ту Володимір майже зв'язаний с тим місцем; як, може, ти відомо, узяв він грунта в посесію у свого батька на 3 роки, за що річно мав платити 600 зр; я цікава ще, чи буде він в стані заплатити тоту суму, не то, що би мав с того якийсь зиск. Тільки всего, що можна виживитися і може одягатись, яко тако, більше ніц, а праці сила. По правді, він лише тому приймився бути ту сотрудником, що мої родичі не в стані були дати мені хоть троха на господарство, а ту є вже готова лижка і миска, як кажут".
Через тиждень, коли Франко привстидав Ольгу, що таку вагу надав грошам, вона відписала: "Але ж чоловіче! Не на то би мені гроші здалися, щоби ясніти в золоті та в шовках, но на щось крашчого, пожиточного, доброго, розумного. Впрочім, я навіть і не нарікаю на той недостаток, привиклам я до него здавна, лише сказалам, що праці дуже богато, а хісну з неї ніякого".
Поволі перед нею ставало буття, звичайне і буденне: як жити, як вижити? Від цього щоденного буття нікуди було діватись. Навколишніїї світ давив її плітками, інтригами. Перші кроки по організації спільного господарства провалились, пропала надія на те, що колись Володимир зніме попівську реверенду.
На початку 1880 року Ольга в листі скаржиться Франку, що далі тут жити не може. Вона хоче в місто, де нормальні, на її гадку, люди, де рух, де можна обмінятись думками, де можна прочитати "бодай свіжу книжку". Вона в розпачі просить, щоб приїхав він, Іван. Де-небудь, в якому він захоче місці, вона мусить побачитись з ним. Порадитись, поговорити, виплакатись... Потім вона б приїхала до нього у Львів, але "тепер дуже тяжко, не для того, щоби воно мені пожадане не було, як ти ніби говориш, але суть інші причини важні, котрі говорят ми до розуму, що моя поїздка в перших початках мого теперішнього життя видалася би декотрим, чи всім, чимось таким страшним і потворним".
Рік 1880 був фатальним і для Ольги, і для Франка. Вона ціле життя буде винити себе в тому, що саме другий арешт його в Яблунові цього року стався через неї. Якби він не приїхав, можливо, все було б інакше. Можливо.
Після виходу з тюрми в 1878 році Франкові було дуже важко. "Нас ту тепер три, — писав у цей час Ользі Франко. — Я, Т[ерлецький] і Бандрівський, правник з третього року, мій шкільний колега ще від 2 нормальної, — єдиний, котрий від того часу лишився. Се чоловік дуже добрий, мислячий і тихий, — також син бідних селян, не мав де жити, бо платити за нізащо, — ну і жиє у нас. Подумай собі, як він жиє, коли, відколи приїхав по сьвятах, не більше як 3 рази був на обіді! Все хліб та хліб, — ще я часом куп'ю бринзі (за гроші, котрі висилав Павликові та Франку М. Драгоманов. — Р. Г.) або що, і їмо разом. А я, хоть і рад би заплатити за него обід, то нема грошей".
Розуміючи, що Франко в тяжкій матеріальній скруті, Ольга благає Франка назбирати бодай трохи грошей хоч би на дорогу до Коломиї. Коломия з багатьох причин, на думку Ольги, є найкращим місцем, де можна зустрітись. В Коломиї її ніхто не знає, — значить, буде менше пліток. З тієї ж причини вона не може вислати йому грошей на дорогу, але якщо він, Франко, не приїде до неї зараз, то вона, незважаючи на ніщо, у травні сама приїде до нього у Львів. Нехай валиться цілий світ, нехай що хочуть говорять!
На дорогу Франкові потрібні були гроші. Він у той час бідував і "сидів" на воді і квашеній капусті господарів дому, в яких винаймав кімнату. Не було в кого й позичити. Заробити Франко міг репетиторством. Газета "Діло" та інші просто рябіли від оголошень про те, що для такого-то синка пошукується порядний репетитор. Але ж Франко — "не порядний". Він прочумлений. Від нього втікають на вулиці люди. Тоді Франко просить студента Львівського університету Барановського, що родом з Коломийщини, знайти йому якесь місце репетитора поблизу Коломиї. Барановський саме від'їздив додому. Скоро він повідомив Франка, що знайшов місце в Березові Нижнім. Кирило Геник не боїться того, що Франко є Франко, і запрошує його до себе.
Франко просить Геника, щоб той прислав за ним коней на 3 березня, а Ольгу повідомляє, що після зустрічі з нею поїде у Березів. Ольга здивована: до кого там може їхати Франко. "Тобі, видно, весь світ не чужий, — то добре, — пише вона Франку. — Але конечно твій знакомець мусит бути якийсь незалежний чоловік, бож певно, що до ніякого попа туда не вібераєшся. Бо я вже довідувалася з шематизму [18], тож парох там уже віковий, а сотрудник мені дуже добре знакомий. Аж єм ся здивувала, таж то предці стриєчний брат моєї мамці. Ах! дуже добре знаю постріленого, зарозумілого Міня Руденского. От знаєш що, ти коби не стрічався там з ним ніколи..."
Гроші на дорогу, ясна річ, Франко не роздобув. Про те його виручив товариш по навчанню, син залізничника Кароль Срочинський. Він віддав йому квиток на своє ім'я. Квиток був безкоштовний, як для члена сім'ї залізничника.
Нарешті вони домовляються про місце і час зустрічі в Коломиї. Ольга просить, щоб Франко приїхав у Коломию 1 березня: "Виїдеш зі Львова денним потягом, — вдаємися, десь коло 12 години в полуднє, тож у Коломиї] будеш на 10 год. в ночи. Стрітимося хоть на двірци, а хоть в місті в ринку, бо то від того залежит, чи я буду їхати желізницев, чи кіньми (відси до Кол [омиї] 3 милі), — ще не знаю. До котрого дому зайдемо, також сказати не можу, бо не знаю, як їх означити. Отже, старайся полагодити свої інтереси на час, щобись 1 марта був уже в дорозі, бо мені той день найдогідніший. Напиши до Березова, — щоби коні по тебе прислали до К. 3. в середу пополудню". Наступним листом вона повідомила Франка, що приїде до Коломиї поїздом о 6 годині вечора, а о 10 годині буде чекати прибуття поїзду зі Львова...
Вони зустрілись. Було спочатку ніяково. Потім Ольга говорила довго і гарячкове. Говорив і Франко. Переконував, доводив, просив. Потім, у вівторок, за Ольгою приїхав Володимир Озаркевич.
"Тогди мені було добре і весело, і щаслива чуламся, коли, глядучи на вас обох... виділам межи вами приязнь, — напише Ольга Франкові відразу по зустрічі, але, на жаль, цих рядків Франко ніколи не прочитає. — ...Не тямлю, чи коли було мені так лехко на серцю як того вечора; тогди і любов гор'яча зачала приступати до мене. Як хорошо жінці любити!"
Цей лист Ольга відправила в Нижній Березів 8 березня на адресу Кирила Геника, бо саме до нього як репетитор приїхав Іван Франко. Лист прийшов тоді, коли Кирило Геник сидів уже в тюрмі разом з Франком. Лист було передано судові. Слідчий викликав Геника і запропонував йому відкрити листа. Геник відмовився, боячись провокації. Тоді слідчий звернувся до палати радних, і з їх згоди лист було відкрито і прочитано. Його підшили до слідчої справи, і аж через півстоліття Михайло Воз-няк виявив лист в архівах.
Що ж трапилось?
З березня Ольга і Володимир Озаркевичі попрощались з Франком, і на другий день він разом з Кирилом Геником вирушив у дорогу. У Яблуневі вони зупинились в заїзді Йосля Глюкштерна (який насміх долі: в перекладі з єврейської це прізвище означає "щаслива зірка"), щоб перекусити. Там їх помітив жандарм. Кирила Геника жандарм знав, бо ж поліція не дрімала і тримала "на мушці" всіх "соціалістів". Жандарм не був би жандармом найяснішого татка цісаря, коли б не спитав, з ким це водить "кумпанію" Геник. Він попросив у Франка "посвідчення особи". Документів Франко з собою не мав, а тому показав залізничний квиток на ім'я Карла Срочинського. Однак для жандарма цього було замало, і він забрав Франка з Геником в комісаріат, де Франко зізнався, що він не Срочинський, а Франко.
Самого прізвища було досить, щоб Франка і Геника негайно арештували і в той же день відправили в Коломию для дальшого "вияснення справи".
Склалось так, що незадовго перед прибуттям Франка в Яблунів, в селі Москалівка, що коло Косова, брати Фокшеї вирішили звести рахунки із сільським війтом за здирство і знущання над громадою.
