Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

В столику жандармського вахмістра зберігалися різні бланки і реєстри. Влада хотіла знати, що кожен громадянин про неї думає.

Вахмістр Фландерка не раз у розпуці заламував руки над паперами, які невблаганно прибували з кожною поштою. Як тільки бачив знайомі конверти з печаткою «Portofrei-dienstlich», 169 - серце в нього завжди починало тріпотіти, і він уночі, передумуючи все, доходив висновку, що кінця війни не дочекається, що крайове жандармське командування забере в нього останні крихти розуму і він уже не зможе радіти з перемоги австрійської зброї, бо матиме в голові на одну клепку більш або менш. А окружне жандармське управління бомбардувало його запитаннями, чому він не відповідає на анкету за номером 72345/721a a, як виконують інструкцію під номером 88992/882 a, які практичні наслідки настанови під номером 123456/2292в/р тощо.

Найбільшого клопоту завдала йому інструкція, як залучити до співробітництва платних донощиків та інформаторів з місцевого населення. Нарешті, остаточно втративши надію завербувати когось із південних чеських сіл, де починається Блата, 170 бо народ має там такі вперті голови, Фландерці спало на думку взяти на службу громадського пастуха, якого прозивали Пепіку-підстрибни. Це був кретин, природою і людьми скривджений каліка, який завжди на цей заклик підстрибував. Він за кілька золотих на рік та за якусь там страву пас громадську худобу. Вахмістр наказав його покликати і сказав йому:

- Знаєш, Пепіку, хто такий старий Прохазка? 171

- Ме-е.

- Не мекай, а запам’ятай. Так називають найяснішого цісаря. Ти знаєш, хто такий найясніший цісар?

- Це - найяшніший чішар.

- Добре, Пепіку! Запам’ятай. Ти ходиш обідати з хати в хату, і як десь там хто-небудь скаже, що найясніший цісар - тварюка або щось подібне, зараз прибіжи до мене і розкажи. Дістанеш від мене шістку, 172 а коли хто-небудь скаже, що ми війни не виграємо, знову приходь до мене, розумієш? Розкажеш, хто це говорив, і знову в тебе нова шістка. Але коли я довідаюсь, що ти щось промовчав, буде тобі погано: заарештую і відвезу в Пісек. А тепер підстрибни!

Пепік підстрибнув, а вахмістр дав йому дві шістки і, вельми вдоволений собою, написав рапорт до окружного жандармського командування, що вже здобув інформатора.

На другий день до нього прийшов священик і таємниче повідомив: сьогодні вранці він зустрів за селом громадського пастуха Пепіка-підстрибни, і той йому похвалився: «Отче духовний, пан вахмістр учора казав, що найяшніший чішар тварюка, а ми тої війни не виграємо. Ме-е-е, гоп!»

Після дальшого розслідування і розмови із священиком вахмістр Фландерка наказав заарештувати громадського пастуха. Пізніше на Градчанах його засудили до дванадцяти років ув’язнення за державну зраду, його звинуватили в небезпечних і зрадницьких злодіяннях, в підбурюванні, образі його величності й кількох інших злочинах та провинах.

Пепіку-підстрибни поводився на суді, як на пасовиську або серед знайомих селян. На всі запитання мекав, як коза, а після вироку вигукнув: «Ме-е-е, гоп!» - і підстрибнув. За це дістав дисциплінарну кару - карцер з твердим ліжком і три дні на тиждень на хліб та воду. Від того часу жандармський вахмістр не мав інформатора і мусив задовольнитися тим, що сам собі такого видумав. Він подав по інстанції вигадане прізвище, підвищивши таким чином свій прибуток на 50 крон щомісяця, які й пропивав «У котику». Після десятого кухля його починала мучити свідомість службової провини. Пиво гіркло в роті, і в такі хвилини він завжди чув від сусідів одне й те ж речення: «Щось пан вахмістр сьогодні якийсь трохи смутний, немовби не в гуморі». Тоді він ішов додому, і, тільки-но за ним зачинялися двері, хтось обов’язково зауважував: «Напевне, наші знову десь у Сербії обкалялись, бо щось пан вахмістр сьогодні дуже мовчазний».

А вахмістр удома заповняв ще один з незліченних рапортів: «Настрої населення: Ia».

Пана вахмістра часто мучило безсоння. З дня на день він чекав ревізії і слідства. Вночі йому привиджувалась смертна кара, немов його ведуть на шибеницю і сам міністр оборони востаннє питає його під зашморгом: «Wachtmeister, wo ist die Antwort des Zirkulärs № 1789678/23792 X. Y. Z.?» 173

Але тепер, напевно, йому доля всміхнулася. Здавалось, немов з усіх кутків жандармського поста до нього лине давнє мисливське привітання: «З щасливим полюванням». І жандармський вахмістр Фландерка не сумнівався, що начальник окружного жандармського управління поплескає його по плечу і скаже: «Ich gratuliere Ihnen, Herr Wachtmeister». 174

Він малював собі в думках і інші приємні картини, що виникли в якомусь закутку його службового мозку: нагорода, швидке просування на вищий службовий щабель, оцінка його криміналістичних здібностей, які відкриють йому дорогу до дальшої кар’єри.

Вахмістр викликав сержанта і спитав його:

- Обід дістали?

- Принесли йому копченої свинини з капустою і кнедлі; а супу вже не було. Випив склянку чаю і хоче ще.

- Дати! - великодушно дозволив вахмістр.- А коли нап’ється чаю, приведіть до мене.

- Ну як? Обід до смаку? - запитав вахмістр, коли сержант за півгодини привів ситого і, як завжди, вдоволеного Швейка.

- Нічого, можна витримати, пане вахмістре, але треба було до того трохи більше капусти. Та що вдієш, я знаю, мене ж не чекали. М’ясо було добре прокопчене, певне, домашнього копчення, з домашньої свині. Чай з ромом також непогано мене підкріпив.

Вахмістр поглянув на Швейка і почав:

- Правда, що в Росії п’ють багато чаю? А ром там є?

- Ром є в цілому світі.

«Ти мені не викручуйся,- подумав вахмістр.- Треба було раніше думати, що говориш!» І, нахилившись до Швейка, фамільярно запитав:

- А дівчата в Росії гарненькі?

- Гарненьких дівчат найдете в цілому світі, пане вахмістре.

«Ох, і бісова печінка! - знову подумав вахмістр.- Ти, голубчику, хотів би якось вислизнути». І випалив, як з гармати двадцять четвертого калібру:

- Що ви збиралися робити в дев’яносто першому полку?

- Йти з ним на фронт.

Вахмістр вдоволено поглянув на Швейка і зауважив;

- Непогано. Це найкращий спосіб дістатися до Росії.

«Справді, дуже добре придумано»,-