Мобі Дік - Герман Мелвілл

Тештіго (пахкаючи люлькою). Бійка внизу - бійка й нагорі… і боги, й люди - і там, і там забіяки. Пф-ф!

Матрос із Белфаста. Бійка! Ура, бійка! Матір божа, бійка! Ну-бо, сміливіше!

Матрос-англієць. Тільки по-чесному! Відберіть у іспанця ножа! В коло станьте, в коло!

Старий моряк із Мену. Є вже й коло. Он дивіться - обрій: чим вам не коло? В цьому колі Каїн убив Авеля. Славне діло, добре зроблене! Хіба ні? А нащо ж тоді ти сотворив це коло, боже?

Голос старшого помічника з юта. Матроси, до фалів! Згорнути брамселі! Взяти рифи на марселях!

Усі. Шквал, шквал! Гайда, братва! (Розбігаються).

Піп (скулившись під кабестаном). Братва! Славна братва, хай бог милує. Трах! Клівер-штаг луснув! Бах! Брязь! Господи! Пригнися нижче, Піпе, бом-брам-рея летить. Це ще страшніше, ніж у лісі під хуртовину в новорічну ніч. Кому б тепер закортіло лазити на дерево по каштани? А вони ж полізли нагору, хоч і з лайкою; а от я не лізу. Що ж, то непогана дорога - просто до неба. Держись добре! Ненечко, оце-то шквал! Але ті хлопцюги ще страшніші, то ж тобі справдешні білі буруни. Білі буруни. Білий Кит, бр-р! Бр-р! Я тут щойно чув, як вони балакали, а отой Білий Кит… бр-р! Бр-р!..- що про нього була мова увечері… Мене від тих балачок усього трусить, наче мій бубон… А той старий змій звелів їм заприсягтися, що вони вполюють Білого Кита! О великий білий боже десь там у темній вишині, змилосердься над оцим малим чорним хлоп’ям тут унизу, вбережи його від усіх великих чоловіків, що не знають страху, бо не мають серця в грудях!

41
МОБІ ДІК

Я, Ізмаїл, належав до тієї команди; мої вигуки летіли до неба разом з їхніми, і моя присяга злилася з їхньою, і я кричав ще гучніше, а присягався ще завзятіше за інших, бо душу мою сповнював жах. У мені жило якесь шалене, містичне почуття спорідненості: Ахавова невситима ненависть була й моєю. Жадібними вухами вбирав я розповідь про те люте страховище, якому ми всі заприсяглися помститись, яке ми заприсяглися знищити.

Уже віддавна, хоча й не часто, в тих диких морях, куди найчастіше виряджаються ловці кашалотів, показувався самотній Білий Кит. Він завжди плавав одинцем. Та не всі китобої знали про його існування; порівняно небагато їх упізнавали його, а таких, що, упізнавши, не вагались напасти на нього, було й зовсім мало. Докладні відомості про Мобі Діка не дуже швидко поширювались по всесвітньому китобійному флоті з багатьох причин: хоч китобійних суден плавало по морях безліч, але вони були розпорошені по світовому океану нерівномірно, без ніякого ладу, і чимало їх у пошуках китів відважно запливали в такі широти, де вони, бувало, не бачили чужого вітрила по цілому рокові чи й довше, отож і не могли почути ніяких новин ні від кого; і взагалі кожне таке плавання тривало безмірно довго, а з рідного порту кораблі відпливали не в один час. Були й інші обставини, прямі й непрямі, які перешкоджали швидкому поширенню тих відомостей. Нема сумніву, що кілька китобійних суден, як повідомляли вони самі, в такий чи такий час на такому чи такому меридіані справді зустрічали незвичайно великого й лютого кашалота, який, заподіявши багато шкоди своїм напасникам, потім утікав від них без сліду; і багато хто вважав за цілком імовірне, що в усіх цих випадках ішлося саме про Мобі Діка. Та оскільки останнім часом у промислі кашалотів досить часто траплялися такі пригоди, коли кит, якого хотіли вполювати, виявляв незвичайну лють, хитрість і підступність, то багато тих китобоїв, котрі давали бій Мобі Дікові, самі не знаючи, з ким мають справу, схильні були приписувати той пострах, що його Мобі Дік ширив по морях, не стільки якомусь конкретному китові, скільки великій небезпечності китобійного промислу взагалі. Здебільшого так само трактували доти і нещасливу Ахавову сутичку з китом.

Що ж до тих, котрі, вже чувавши раніше про Білого Кита, випадково натрапляли на нього, то спочатку майже всі вони так само безстрашно спускали човни для погоні за ним, як і за кожним іншим китом тієї породи. Та з часом з’ясувалося, що такі спроби завжди кінчались погано і нещастя не обмежувалося звихнутими, зламаними чи навіть відкушеними руками й ногами, ні, воно часом сягало останнього, найвищого, непоправного ступеня. І звістки про всі такі фатальні сутички, нагромаджуючись і створюючи Мобі Дікові моторошну славу, похитнули відвагу багатьох хоробрих китобоїв, до яких доходила поголоска про Білого Кита.

І, звичайно, всілякі несамовиті чутки неминуче перебільшували й наповнювали ще грізнішими страхіттями правдиві історії тих фатальних зустрічей. Адже мало того, що всі дивовижні й жахливі пригоди природним чином обростають усілякими фантастичними чутками, як ото обростає грибами повалене бурею дерево; річ ще й у тому, що такі несамовиті чутки множаться в морському житті куди буйніше, ніж на суходолі,- скрізь, де лишень знайдеться якийсь реальний факт, за який вони могли б учепитись. Так само як море з цього погляду перевершує суходіл, отак і китобійний промисел перевершує будь-який інший вид моряцького ремесла неймовірністю та страхітливістю чуток, які кружляють часом у його середовищі. Бо китобої загалом не тільки не вільні від традиційних для всіх моряків темноти й забобонності; вони, безперечно, частіше й ближче, ніж інші моряки, стикаються безпосередньо з усім, що є в морі дивовижного й страшного. Вони не тільки віч-на-віч бачать найбільші дива океану, а й стають із ними лице в лице до бою. Загублений у водах таких далеких, що там можна пропливти тисячі миль, проминути тисячі узбереж і не дістатися до жодного оздобленого різьбленим каменем хатнього вогнища чи іншого знаку гостинності під тамтешнім сонцем, та ще й справляючи таке ремесло, як у нього, китобій завжди буває оточений силами, здатними зродити в його уяві багато незвичайних виплодів.

Тож і не диво, що роздуті поголоски про Білого Кита, прокочуючись над безкраїми морськими просторами і наростаючи, ніби лавина, зрештою ввібрали в себе всілякі нездорові вигадки, напівсформовані зародки припущень про надприродні сили, а все це знов же наділило