Мобі Дік - Герман Мелвілл

Матрос із Лонг-Айленду. Ну й дарма, обійдемось без вас, нудьгарі. Коваль клепле, поки тепле. Гуртом і батька добре бити! О, вже й музика йде! Нумо ж!

Матрос-азорець (з’являється в люку й підкидає вгору бубон). Ось маєш, Піпе! Залазь на кабестан та й давай! Ну-бо, хлопці.

(Половина матросів танцюють під бубон; декотрі спускаються в кубрик, інші сплять чи просто лежать на палубі поміж звоями снастей. Лунає рясна лайка).

Матрос-азорець (танцює). Шпаркіше, Піпе! Бий, дзвонарику! Трум-бум, трах-бах, трам-там-там, малий! Гей, хлопче, щоб аж іскри сипались, щоб бубонці геть відлітали!

Піп. Бубонці, кажеш? Та ось уже другий відскочив, онде впав, так я гамселю в цей бубон.

Матрос-китаєць. Ну, то цокочи зубами замість бубна, але грай далі. Будь сам як та пагода з дзвіночками.

Матрос-француз. Гоп-са-са! Підніми-но свій обруч, Піпе, я крізь нього стрибну! Ану, рвонімо ще! Щоб аж вітрила затріщали!

Тештіго (незворушно курить люльку). От вам білі люди: оце вони навивають розвагою. Пхе! Мені шкода свого поту.

Старий моряк із Мену. Цікаво, чи ці веселі хлопаки хоч знають, що в них під ногами? «Я в тебе на могилі потанцюю»,- адже це найстрашніший проклін у нічних дівчат, що тупцяють на розі, піджидаючи вас. О господи! Як подумаєш про отих зелених матросиків, що їхні кістки вже позеленіли десь на дні морському! Ну, дарма: кажуть же вчені люди, буцім земля кругла, як м’яч, то чом би й не поганяти цей м’яч ногами? Танцюйте собі, хлопці, поки молоді, я й сам колись такий був.

Третій матрос-нентакітець. Ху! Треба відсапатись. Це гірше, ніж на веслах у штиль доганяти кита. Дай-но затягтися, Тешу.

(Матроси кидають танцювати й збираються в купки. Тим часом небо темніє, зривається вітер).

Матрос-індієць. Присягаюся Брамою! Хлопці, скоро треба буде згортати вітрила. Священний повноводий Ганг обернувся на вітер! Ти являєш нам своє гнівне чоло, о Шіво!

Матрос-мальтієць (зводячись на лікті, махає шапкою). О, хвилі йдуть танцювати джигу! Хвилі в білих чепчиках! Зараз труснуть китичками. О, якби всі хвилі були дівчатами, то я радий би утопитись і вже довіку танцювати з ними! Нічого нема любішого на всій землі - та й небові куди там рівнятись,- ніж оті гарячі розхвильовані перса танцюристки, оті схрещені над ними руки, що прикривають такі достиглі, налиті грона!

Матрос-сіцілієць (потягується). І не кажи. Згадай, братку… руки з руками сплітаються, черк-черк, торк-торк, губи - до губів, серце - до серця, стегно - до стегна. Торкнулись - і розійшлись, і ще, й ще, й ще! Тільки гляди, знай міру, а то об’їсися. Га, поганине? (Штовхає ліктем сусіда-таїтянина).

Матрос-таїтянин (лежачи на маті). Слава тобі, священна нагота наших дівчат, що танцюють гіву-гіву, танець миру! О Таїті, окутаний серпанком, о високі пальми! Я й зараз спочиваю на твоїй маті, але твоя пухка земля вислизнула з-під неї! Я бачив, як ти, моя мато, ткалась у лісі! Звідти я приніс тебе ще зеленою, але тепер ти витерлась і висохла. Ой-ой-ой!.. Ні ти, ні я не можемо знести такої переміни. Та й ще б пак, коли нас перенесено під це небо… Та що я чую? Невже то ревуть потоки, збігаючи з гострих шпилів Пірогіті, спадаючи зі скель і затоплюючи селища?.. Ні, це шквал, це шквал! Випростуйся, мій хребет, назустріч йому! (Схоплюється на ноги).

Матрос-португалець. Як ті хвилі садять у борт! Нумо брати рифи на вітрилах, хлопці! Вітри саме схрещують мечі, зараз почнеться веремія!

Матрос-датчанин. Рипи, рипи, стара посудино! Доки ти рипиш, доти й держишся. Чудово повернули! Старбак тебе добре тримає в шорах! Він не знає страху, як отой острівний форт над Каттегатом, поставлений там, щоб бити по Балтиці з гармат-громобоїв, морською сіллю оброслих!

Четвертий матрос-нентакітець. Бо так йому наказано, щоб ви знали! Я сам чув, як старий Ахав учив його завжди гнати судно в саме серце шквалу й розбивати той шквал, як ото, бува, розбивають смерч пострілом із пістоля!

Моряк-англієць. Сто чортів! То він чолов’яга хоч куди - наш старий! І ми таки вполюємо йому того Білого Кита!

Усі. Вполюємо!

Старий моряк із Мену. Як ці три сосни тремтять! Сосна - то таке дерево, що тяжко приймається в чужому грунті, а тут тільки й грунту, що тлінна матроська плоть. Правуй добре, стерничий, чуєш? В таку погоду й на суходолі розриваються мужні серця, а в морі розбиваються міцні кораблі… На нашому капітані є родимий знак… та гляньте, хлопці, он ще один такий знак на небі - блідим вогнем сяйнуло, а довкола все чорне, як смола.

Дагу. Ну то й що? Хто боїться чорноти, той боїться мене. Адже я витесаний із неї!

Матрос-іспанець (убік). Бач, силою хизується - а мене пече давня кривда. (Ступає до нього). Що правда, то правда, гарпуннику, твоє поріддя - чорна пляма на людстві. Чорна, як сам диявол. Не ображайся.

Дагу (похмуро). Та чого там.

Матрос із Сантьягу. Цей іспанець навіжений. Або п’яний - але з чого б то? Невже грог нашого старого Могола й досі не вивітрився в нього з голови?

П’ятий матрос-нентакітець. Що це так блиснуло? Блискавка, еге?

Матрос-іспанець. Та ні, то Дагу зуби показав.

Дагу (схопившись). Ти в мене зараз свої проковтнеш, недоростку! Біла шкіра! Чи не від страху побіліла?

Матрос-іспанець (не відступаючи). Я тебе залюбки ножем полоскочу! Виріс, як дуб, а трусишся, як осика!