Казка старого млина - Черкасенко Спиридон

О, люба Фані, кинь,
А то я, далебі, боюсь за нерви...
(Підходять і розглядають портрет).
Анелька
Це, мабуть, та... його та... мельниківна.
Фані
Хоча б єдиним оком глянуть тільки
На неї, на живу... хоч оддалік
Побачити хотіла б я...
Анелька
І я...
Другий гість
Е... м-да...
Анелька
Густаве, покажи!
Вагнер (спалахнувши).
Кого?
Мар'яну? вам?
(Підходить до Фані, вириває в неї
з рук портрет й кидає на етажерку).
Не діждете ніколи!
Анелька (обурено).
Чому ж то так?
Вагнер (п'є).
Тому, що ви не варт.
Самі вже погляди цікаві ваші
Заллють мою чарівну Казку брудом.
Анелька
Ви чуєте, яка принцеса! Пхе!
Як так, то й наплювать! Ото, диви,
Не бачили такого дива... пхе!
Вагнер (п'є).
Мовчи!
Анелька
Боїшся конкурентів ти?
Вагнер (тупає ногою).
Ані словечка більш з продажних уст!
Анелька
Та що ж це, прошу вас?.. Нехай вона,
Мужичка та, святіша од святої,
Але не значить це, що ображати
Нас треба через неї. Подлість це!
Перший гість
Густаве, справді я не пізнаю
Тебе... й не розумію... Чого кипиш?
Ф а н і
А я так добре розумію. Сам ти
її побачити боїшся.
Вагнер
Що?
Боюсь її?
Фані
Ти дужий, це ми знаєм,
Але...
Вагнер
В житті нікого не боявся.
Фані
Опріч жіночої краси.
Анелька
Авжеж
Боїшся ти, що знову мельниківна
Тебе красою зачарує...
Фані
Так.
Анелька
А та... друга з усім своїм багатством
З-під носу — пурх!
Перший гість (регоче).
Гіпотеза дотепна!
Признайсь, Густаве, що дівчата наші
Не кепські психологи!
Вагнер (б'є кулаком, по столу).
Це дурне!
Гей! хто там є!
Трохим (входить).
Я, пане, тут, до послуг.
Вагнер
Поклич сюди Мар'яну!
Трохим
Зараз, вмить!
(Виходить).
Вагнер (понуро п'є).
Ви задоволені?
Фані (з докором).
Навіщо ти?
Вагнер
Хто хоче йти нехибно до мети,
Повинен вільним бути від усього.
Анелька
Побачимо, який в Густава смак.
Вагнер
Боюся, що осліпнеш.
Анелька
Ов? Невже
Вона така хороша...
Вагнер (з захопленням).
Краща квітка
Степів усіх не в силі дорівнятись
До Казки любої красою. Зорі —
В її очах, рожевий ранок — в лицях,
Уста — кривавих два рубіни, вся —
Веселки блиск, чарівна казка, сон,
Який в житті єдиний сниться раз,
Після якого вже найкраща дійсність
Бридотою гидкою здасться нам.
Анелька
Та де ж ти взяв її, цей самоцвіт?
Вагнер
Де взяв?.. У степу вкрав. Такая квітка
У вільнім лиш степу могла вродитись.
Була чудова ніч. Біля млина
Над річкою пристав я одпочити,
Знесилений за день од спеки й праці.
І там побачив сон: в палкім танку
При сяйві місячнім вона звивалась...
Перший гість (п'є).
То вона
Танцює в тебе? Це цікаво!..
Анелька
Може,
І нам вона тут затанцює?
Вагнер
Вам?
Гаразд, звелю я їй! у всій красі
її вам покажу... Чому не йде?
Гей, хто там є!..
М а р'я н а входить бліда як смерть, але очі її
горять радістю. Хоче кинутись до нього,
але, побачивши гостей, з жахом озирається;
із саду лине журний спів сопілки.
Анелька (регоче).
То це красуня тая? Ха-ха-ха!
Фані
Яка хороша!
Анелька
Що? вона хороша?
Другий гість
(кидає на носа пенсне, підходить
ближче до Мар'яни й з цікавістю
розглядає її).
Ні, ні! вона нічого... Очі гарні...
Чому така бліда?
Анелька
Гай-гай, Густаве,
Про смак твій краще я гадала!
В а г н е р (осатанівши).
Мовчать, повіє! (До Мар'яни — тупає ногою).
Йди сюди! Ти чуєш?
Марта (виходить наперед).
Вона слаба, мій пане...
Вагнер
А... ти тут,
Проклята відьмо! Так ти доглядаєш?
Кажи: куди красу її ти діла?
М а р'я н а (припадає до Марти).
Ходім, ходімо, Марто,— я боюсь...
Вагнер
(підходить, шарпає її за рукав
насеред кімнати).
Е, ні, стривай! (До Марти).
А ти іди звідсіль,
Щоб я тебе не бачив більш у себе!
Марта виходить. Мар'яна стоїть і злякано
озирається.
Вагнер
Танцюй мені! Та так, як ти колись
Біля млина...
Мар'яна (благаюче).
Пусти мене, Густаве,
Я більш не буду...
Вагнер (тупає ногою).
Що? Танцюй, кажу!
Перший гість
Облиш, Густаве, бачиш же — слаба.
Фані
(підходить до Мар'яни й обнімає Ті).
Ходім, моє дитя. Йому прости —
Бо п'яний дуже він, несамовитий!:.
Анелька
Авжеж не треба танцювати...
Вагнер
Що?!
То я не пан в своїй господі?|ОдпихоєФанїЛ
Геть!
(Хапає за руку Мар'яну й кидає,
крутнувши, насеред кімнати).
Танцюй!
Анелька
Він збожеволів...
Вагнер
(підступає до Мар'яни знов).
Ти не будеш?
Не будеш ти?..
(Хапає зі столика револьвер
й націляється).
Мар'яна
(з криком одбігає до вікна).
Він вб'є... він вб'є мене!!!
Гра сопілки уривається. Юрко вскакує вікном
у кімнату, кидається на Вагнера й валить його
на підлогу, потім хапає в обійми Мар'яну
й зникає з нею в саду. Всі який час стоять
нерухомі з ляку.
Вагнер
(підводиться, підбігає до вікна
й стріляє в сад).
Прокляття!
В саду розтинається й затихає здавлений крик.
Перший гість
(хапає Вагнера ззаду за руки, підводить
до крісла й садовить).
Що ти робиш, божевільний?
Сідай і заспокойся.
На постріли вбігають Трохим і Марта.
Фані (мрійно).
Як чарівно!
Прекрасно як! Немов у сні, у казці...
Марта
Мар'яна де?
Анелька (показує на вікно).
Нема, втекла.
Фані
(підходить до Вагнера й кладе йому
руку на плече).
Як гарно!..
Це Казка? так?..
Вагнер (з розпачем).
Немає більше Казки!..
Як дивний сон, як мрія зникла...
Кінець!..
Фані (мрійно зітхає).
Немає казки без кінця.

IV

Декорація 1-го розділу. Світає. Сцену іноді
заливає проміттям справа від заводу,
чути зрідка гудки. На призьбі під млином
сидить старий Мельник, брудний, обшарпаний,
з розкуйовдлениим волоссям і бородою. Коли завіса
піднімається, з правого боку виходить Сусанна
з фурманом своїм.
Сусанна (озираючись).
Ото той млин?
Фурман
Так, панночко, це він.
Сусанна
Ти йди і жди мене там, біля коней.
А я не забарюсь.
Фурман
Гаразд, пожду. (Зникає).
Од заводу чути гудок.
Дід (здригнувшись).
Загув... ач, як загув!..
Схоплюється й тікає до дверей.
Гукай, гукай...
Мене ти не обдуриш, як Мар'яну...
(Дослухається).
Ага, заціпило!.. (Відходить од порога).
Сусанна (підходить ближче).
Хтось гомонить?..
Він вже прийшов? Я ж думала, ще рано.
(Угледівши діда, зупиняється й слідкує за ним).
Це Мельник, певне? З ким же він розмову
Так рано тут завів?..
ДІД
Іще одна...
Которая це вже?., розтала ніч
У світлі тихім ранку... Ще один...
Которий вже?., прокинувсь день ясний,
її ж нема... (Нахиляється через колесо).
Збрехав тй знов, старий...
Що? прийде? прибіжить? Которий раз
Я чую це від тебе? Де ж вона?..
Сусанна
Добридень, Діду, вам!..
ДІД
(затремтівши, озирається й тікає
до порога).
Мене нема...
Нема мене...

Куди ж? куди? стривайте!
Лихого вам не заподію.
Хто ж ти?
Ти звідтіля?
(Махає рукою на протилежний берег).
Сусанна
Звідкіль?
Дід
Од тих, що там...
Що тих потвор набудували тут
І степ порили геть і засмерділи.
Сусанна
То що, як звідтіля?
ДІД
Хе-хе-хе!.. то що...
То знаю я, чого прийшла сюди.
Сусанна
Чого?
Дід (свариться пальцем).
Та знаю, знаю вже!.. Приходив
До мене вже один... казав мені,
Що млин зруйнує геть... еге... й натомість
Спорудить тут якусь машину...
Сусанна
Ну?
Що ж ви йому на це?
Дід (знов свариться).
Хе-хе... Яка!
Щоб випитать, прийшла?.. Хе-хе... а дзуськи!
Що я зроблю — того нікому не скажу.
Як прийдуть, то й побачать, хе-хе-хе!
(Показує на воду).
От він так знає.
Сусанна (здивовано дивиться туди).
Хто?
ДІД
Та Водяник.
Він знає все й радіє ізо мною.
Тобі ж не скажемо... Нехай сюди
Заявляться оті... твої — і раптом
Де й дінеться і млин, і дід...
(Регоче, аж захлинається).
Іще
Прохав мене, щоб кинув я свій млин.
Туди, до вас щоб перейшов, що там
Побачу нібито свою Мар'яну...
Сусанна (робить рух до нього).
Мар'яну?..
Дід (махає руками).
Не підходь, а то сховаюсь!
Сусанна
То та Мар'яна ваша?
ДІД
Не чия ж.
Сусанна
Нема Мар'яни вже... Мар'яна вмерла.
Дід (свариться пальцем).
Умерла?., хто?.. Ой хитрі ж збіса всі ви!
Про щось чудне і той товче мені...
Махає рукою на воду. Розтинається гудок.'
Дід похапливо тікає й замикається в млині.
Сусанна
Утік... Як чудно, наче в казці. Млин...
Старий, благенький мельник... Водяник...
І вкрито все серпанком таїни.
А там — огні, життя кипить бурхливе
І стеле із руїн незнаний шлях
До казки до нової... (Замислюється).
Чом не йде
Так довго він?.. Як тихо тут навкруг!
Встає турботний день і кличе всіх
До буйного життя... А тут — вмирання,
Вітає казка степу... Чую я,
Як тіні давнього блукають журно,
Немов шукають місце, щоб заснути
Навіки вже і все навкруг приспати...
А він не йде... Не спала я всю ніч,
І сон змагає... мов приспать мене
Також хотять заблукані привиддя —
Закути серце в холод забуття.
(Стає, спершись на колесо).
Тіні минулого... Тіні минулого
Роєм мовчазно-рухливим,
Нудно дражливим,
З пітьми забутого, з пітьми заснулого
Знов устають...
Вдалеч хотіла б я серцем полинути!
Геть понад світом в блакиті
Стежити миті,
Хмаркою плинути, плинути, плинути
В безвісну путь... (Стенувшись).
І зупинитися в льоті нестримному
В царстві досягнень... Спочити
Й далі летіти,
Тільки б не спати у мороку зимному,
Тільки б не спать!..
Тіні минулого, тіні забутого
Тягнуть в безодню спокою...
Хочуть журбою
Серце бентежнеє — ворога лютого
Заколисать...
Вихорем крутяться, в'ються, мов фурії.
Марно!., живі ще бажання
Взять без вагання
Все, що належиться... Геть же, понурії!
Я не засну! —
Не вдовольнить мене чаром-нірваною!
Щастя верховин дістати —
В бурях сконати!..
Душу огневу не згасиш оманою
Тихого сну!..
Подорожній
(в цей час спускається з гори,
переходить треблюф наближається
до Сусанни).
Сплять іще гори, повиті в туман,
В сивій дрімоті долини.
Гей, чи не рано на хвилях оман
Нас понесуть хуртовини?..
Сусанна (випростуючись).
Що це? зневір'я? навіщо воно?
Море життя не чекає.
Нумо ж на хвилі! у руки стерно,
Поки ще море дрімає!
Бурям назустріч, із хвилями в бій!
Гордо замають вітрила.
Геть же зневір'я! огневих надій
В нас не приборкано крила.
Подорожній
(здіймає капелюха й показує перед себе).
Бурям назустріч, із хвилями в бій!
В нас не приборкано крила!:.
На горі вимальовуються фігури М а р'я ни й Юрка.
Юрко ледве держиться на ногах. Мар'яна обережно
піддержує його й безпорадно озирається.
М а р'я н а
Гей, пробі! хто тут є,— допоможіть.
Подорожній
(зупиняється, дослухаючись).
Неначе голос чийсь рятунку просить?
Сусанна
Мертво і сонно в долинах у млі.
Стогне то пугач у скелі,
Що заясніли гірськії шпилі
В пітьму повитій пустелі.
М а р'я н а
(силкується вдержати Юрка).
Немає сил... Гей, Хто тут є? озвися!..
Подорожній (дослухається).
І знов чийсь крик, мов стогін, будить тишу.
Рятунку просить хтось чи допомоги?
Сусанна (з захватом).
Тим, що конають, рятунку нема!
Діл цей привиддями повен,
Шлях же наш вгору пославсь не дарма —
З мертвих низин до верховин.
Друже коханий! нема вороття
Тим, хто безоглядно кинув
Серце бентежне в пожежу життя
Й духом до щастя полинув.
Дай же ти, друже мій, руку мені:
Підем вперед без вагання;
Ваблять і кдичуть нас наші огні
В царство хуртеч і змагання.
(Беруться за руки й зникають праворуч).
М а р'я н а
(з великим зусиллям спускається,
піддержуючи під руку Юрка, вниз,
переходить греблю, кладе його на цім
березі, недалеко від колеса,
випростується й безпорадно озирається).
Нема нікого...