Казка старого млина - Черкасенко Спиридон

я так схвильований всім цим...
Крамаренко
Та в чім же, власне, річ? що сталось?
Вагнер
Дістав відомості допіру певні я,
Що скрізь помітно настрої нові,
Що дух слухнянства зник і вже натомість
У деяких палкіших головах
Заворушилися якісь химерні
І фантастичні мрії, котрі йдуть
Всім нашим всупереч...
Крамаренко
Не чув, не знаю.
Які підстави є, щоб думать так?
Вагнер
А ось побачим зараз!.. Гей, Трохиме!
Трохим (входить).
До послуг пана.
Вагнер
Ще нема нікого?
Трохим
Приведено когбсь. Чекає тут,
Поки покличе пан.
Вагнер
Нехай увійде.
Трохим виходить і впускає до кабінету
Подорожнього. Він в одежі робітника,
одірваного від роботи.
Вагнер (придивляється).
Десь бачив вас?
Крамаренко (здивовано).
Це ви?.. Зустріли вас
Колись біля млина? Питали ви
Про пана Тарана, а на світанку,
Либонь, і рушили туди?
Вагнер (здивовано).
Куди?
До Тарана?..
Подорожній
Ви кликали мене?
Вагнер
Що вам до Тарана?
Крамаренко
Питав мене
Про панну він Сусанну.
Вагнер
(пильно дивиться на Подорожнього).
Хто есте?
Подорожній
Ви кликали мене?
Вагнер (дражливо).
Я кликав вас...
Чутки про вас непевні я дістав.
Подорожній
Можлива річ.
Вагнер (спалахнувши).
г Ви розумієте? —
Непевні.
Подорожній
Так, я розумію.
Вагнер
Ви
Кохаєте химерную ідею —
І нам в замірах наших на шляху
Намислили тут стати. Стережіться!
Іти бажаю непохитно я:
Зустрінемось, то буде грім.
Подорожній
О, так!
Багато в хмарі блискавиць і грому,
Але ми знаєм всі також і те,
Що десь за хмарою сіяє сонце.
Вагнер (дражливо).
Слова! Ми ж люди діла, а не слів,
І певний шлях поперед нас послався.
Немає інших, не повинно бути!
Подорожній
У кожного є шлях свій у житті:
Кому усипано його квітками,
Осяяно блискучими огнями:
їх подорож тріумфом є гучним.
А іншим він колючими тернами
Послався ген — в принадну далечінь,
Повився мороком і закишів,
Замість квіток, отрутним, хижим гадом.
І темно навкруги...
Вагнер (нервово ходить).
Зблукаєтесь, глядіть.
Подорожній (з захватом).
О, ні! Негаснущим огнем у пітьмі
Пал серця їх їм світить до мети.
На крилах мрій орлом далекозорим
Пружкий їх розум Всесвіт облетить.
І прийде час: зіллються їх бажання
В один акорд могутній, одностайний,
І світ вітатиме новий глагол.
Під ноги вам ласкава доля квіти
Все кидає з усмішкою раба,
Позад же вас, де ви пройшли,— руїна,
На ній злочин голодним виє звірем.
Поперед тих — колючий терен, скелі:
Що не ступінь, то слід од них кривавий
Огневим цвітом землю укриває
І до мети готує путь страшну.
Ваш шлях — то шлях обраних, наш — усіх,
Коли ж, як хмари дві, зійдуться грізно
І викрешуть огонь — чия провина?
Вагнер
Ат, чув не раз мізерную бридню!
І не мене вам нею здивувати,
І не мене вам нею зупинити.
Моя мета й заміри непохитні.
Не раю вам ставати на шляху,
Бо не на те я дужою рукою
Пустелю цю у місто обернув
І там, де вив голодний вовк вночі,
Машин слухняних дужий хор
Співать примусив пісню перемоги.
Подорожній
Навіщо зупинять?.. Ви йдіть своїм,
А ми своїм шляхом. Якщо ж зійдуться,
То буде грім...
Вагнер (тупнувши ногою).
Я прошу вас мовчати!
Ви хто єсте? Приплентач беззахисний,
Кому подав я руку запомоги.
То як же смієте здіймати руку
На те й на тих, хто дав вам образ людський?
Подорожній
Я тільки йду своїм шляхом.
Вагнер
Глядіть,
Щоб він у прірву швидко вас не справив.
А поки що я вас попереджаю:
Ще крок один, непевний рух і слово —
І вам нема чого робити тут.
Я все сказав і знайте — це востаннє:
Вже більше вас сюди я не покличу.
Розмову скінчено.
Подорожній
Прощайте.
Вагнер
Йдіть.
Подорожній виходить, Вагнер ходить по кімнаті.
Нахабство... голови дурні!..
(До Крамаренка).
Ви чули?
Крамаренко
Все чув, але... навіщо хвилюватись?
Звичайний мрійник це.
Вагнер
Зараза це.
Уваги не зверніть — страшною
Скрізь пошестю розійдуться оті
Його ворожі мрії. (Зупиняється).
Ви, либонь,
Про панночку Сусанну щось згадали?
Крамаренко
Так, він звідтіль, од млину, простував
До неї...
Вагнер
Чудно... Я не розумію,
Що спільного у них?
Крамаренко
Він не казав.
Вагнер
Це дивно... А проте... вона, Сусанна,—
Химерна голова і в мрії теж
Уся поринула. Ви з чим прийшли?
Крамаренко
(розгортає один з принесених планів).
Про млин хотів порадитися з вами.
Робив я розвідку і зміркував,
Що кращого для водокачки місця,
Як те, де млин стоїть, нема ніде.
Вагнер
(уважно розглядає план місцевості).
А тут... чому не можна тут поставить?..
Крамаренко
Зверніть увагу: плесо тута.
Вагнер
Ну,
То що, як плесо?
Крамаренко
Завше небезпека
Намулів і мілизн, що йдуть звідсіль,
Од греблі і од млину. Вир лютує,
Рве дно, рве береги і зносить ввесь пісок
Сюди... Тому ж і плесо тут з'явилось.
Вагнер
А як поглибити;* розчистить дно?

Нічого не поможе. Щовесни
Нам довелося б це робити.

Ну?
К рам а р е н ко
І водокачка наша нам утроє
Обійдеться тоді.
Вагнер
Хм... Як так — не треба.
Крамаренко
Пробачте ви мені, але все це
Мене дивує трохи. Чом не тут,
Де млин старий, нікому не потрібний,
Не збудувати нам того, що треба?
Глибоке дно, низький скелистий берег,
І грунт камінний тут міцний, як криця.
Напівзруйновану ми цюю греблю
Підправимо як слід, зміцним бетоном
І — кращого нам нічого й бажати.
Вагнер (гостро).
А млин? а мельник?
Крамаренко (озирається).
Млин? Чому той млин
Нам мусить стать на перешкоді? Ми
Дідка того, що там живе в тій пустці,
Кудись переведемо до казарми.
Повірте ви, що буде там не гірш
Йому з робітниками. Він старий
Зробився, як дитина, й потребує
Вже догляду давно...
Вагнер (озирається).
Ссе... мовчіть про це.
Вона почує. Я ж її запевнив,
Що все гаразд в млині, що Дід радий,
Веселий її щастям.
Крамаренко
Ваша воля.
Вагнер
Йому не пробували ви казати
Про це?
Крамаренко
Не хоче й слухати: тікає
У млин — сердитий, зляканий. Замкнеться
І більш на мову не дається він.
Вагнер
От бачите.
Крамаренко
А що ж робити мусим?
Заводові вода потрібна? так?..
Чому ж повинні ми офірувати
Конечними потребами безглуздим
Дідка благого вибаганкам?
Вагнер
Так...
(Ходить нервово по кімнаті, вагаючись).
Так місця іншого нема?
Крамаренко
Нема.
Вагнер (зважившись).
Робіть, як маєте за корисніше.
Дідка пристройте десь в гурті, а млин
Розкидайте — й негайно до роботи.
А там... збудуйте ви... також негайно,
Окрему хату для старого.
Крамаренко
Нащо?
Йому й в робітницькій не кепсько буде.
Вагнер (дивлячись кудись убік).
Оселите із ним Мар'яну...
Крамаренко (здивовано).
Казку?
Вагнер
Так, Казку.
Крамаренко
Доглядать за дідом я
Знайду когось без неї.
Вагнер
Ні, вона
Повинна вийти звідсіль незабаром.
Ви розумієте мене? — повинна.
За кілька часу маю взяти шлюб
Я з панною Марією.
Крамаренко
Ах... так?
То інша річ... (Підводиться).
Я все зроблю. Прощайте!
Вагнер (ходячи в задумі).
А? що?.. Ідіть, ідіть... робіть, як краще.
Крамаренко ВИХОДИТЬ. Вагнер ЯКИЙ час ХОДИТЬ
з кутка в куток у похмурій задумі.
Трохим (входить).
Вам, пане, лист. (Віддає й виходить).
Вагнер (розриває конверт і читає).
"...Слідом за посланим і ми до вас
Приїдемо у гості — дочки й я.
Вже вибачте, що так наскоком..."
(Злісно мне лист і кидає до кошика).
Чорррт!..
Цього лиш бракувало, щоб вони
Зустрілись тут.
Дзвонить. Входить Трохим.
Хай прийде Марта зараз!
Трохим вклоняється й виходить.
Ат... чорт!.. Та як же не доречі гості!
(Ходить по кімнаті схвильований,
потім сідає за стіл і перегортає
папери).
Марта (входить).
Ви кликали мене, мій пане?
Вагнер (ніяково, але суворо).
Так,
Я кликав... Так... Де Казка?
Марта
Прилягла.
Все вас чекала...
Вагнер
Ну, гаразд... Ти от що...
За кілька часу в гості пан Таран
До мене з паннами прибуде... Чуєш?
Марта
То ваша наречена, пане?
Вагнер (вражений, озирається).
Що?!
То ти це знаєш?
Марта
Хто ж про це не знає?
Усі про це балакають давно.
Вагнер
(підвівшись, упалим голосом).
А... Казка?
Марта
О, крий Боже! Пильнувала,
Щоб хто їй не сказав, я паче ока.
Вагнер (з пільгою).
За це я дякую і не забуду.
Марта
А далі ж що?
Вагнер
А далі з дідом вдвох
її оселимо десь осторонь.
Потроху ти до цього підготуєш.
Поплаче трохи — там і перестане.

Ох, ні... не так вона кохає пана,
Щоб наглую розлуку пережити.
Марта (крутить головою).
гак вона к
> розлуку
Вагнер

■ (спалахнувши, тупає ногою).
Так мусить бути! чуєш?.. Хоч там що!..
(По хвилі).
Ти думаєш, мені не тяжке це.
Але... що ж маємо робить? Не все
Так робиться, як ми того бажали б,
А так, як нам велить життя.
М а р т а
Не знаю,
Казати що і з чого починати.
Вагнер
її до думки ти привчи поволі,
Що так повинно було конче статись.
Що це не зрада, ні... що я, крім неї,
Нікого не кохав і не кохаю...
Що, може, там, в убогій обстанові,
її краса принадами новими,
Як райський квіт, для мене процвіте.
Це не слова...
Марта (вжахнувшись).
А пані молода?
Вагнер (дивлячись у вікно).
Ах, пані... так... Але вона все хвора:
Краси життя я з нею не зазнаю.
(Замислюється. По хвилі).
Вони приїдуть скоро, то гляди ж,
Щоб Казка їх не бачила. Я швидко
Спроваджу їх. її ти не пускай,
Щось вигадай...
Марта
Гаразд, подбаю я.
Зітхає й виходить. Вагнер ходить який час
нервово по кімнаті, потім сідає за стіл
і переглядає папери, одбираючи деякі, щоб захопити
з собою. Входить, ігідкрадаючись навшпиньках,
Мар'яна; за нею зупиняється на порозі обурена
й схвильована Марта. Мар'яна підходить ззаду
до Вагнера й затуляє йому долонями очі.
Марта махає рукою й зникає.
Вагнер (бере її за руку).
Це ти, моя красо?
Оповиває стан її рукою й садовить собі на коліна.
Мар'яна (сміється).
А що — злякала?
Вагнер (ніжно).
Злякала? ти? Чи може ж тихий сон,
Торкнувшись ніжно вік, вжахнути нас?
О, ні! Навіє мрію легкокрилу
І ніч оберне в казку чарівну!
Чи може ж срібний місяцевий промінь,
Цілуючи вночі нечутно вії,
Злякати нас і казку перервать?
О, ні! Рій привидів, іще не знаних,
Знадних, бажаних збудить перед нас,
Сплете в танку рухливім їх в гірлянду
І зачарує нас.
Мар'яна (надувши устоньки).
Ти, певне, чув,
Як двері одхиляла, й не злякавсь.
Вагнер (пригортає її).
Пустушко ти моя!.. Так, так, я чув,
Як чує ніч, що прийде день ясний.
Мар'яна (тупає ногою).
Не хочу ніч!
Вагнер
Ти день, я — ніч.
Мар'яна
Не хочу.
Хай ясно буде в нас на серці!
Вагнер (з болем).
Ох,
Не знаєш, серце, ти, яка тут ніч
В душі моїй!..
Мар'яна (з жахом).
Що сталося з тобою?
Вагнер
О, поки що нічого.
Мар'яна
Тут хтось був
І в серце влив отрути.
Вагнер
Не було
Нікого тут.