Усмішки, фейлетони, гуморески - Вишня Остап
Показати б усім "вірнопідданим".
Сам би, їйбо, віддав гонорар за оцей фейлетон, щоб хоть полапать, який він є, отой цар.
А то ж "триста лєт, можна сказать, кров свою проливав", а навіть і не мацонув царя ні разу.
Преподнесуть тобі царя, ніби "кота в мішку", а потім — гульк! — а він у паршах.
А "ура" кричи!
А так би, знаєте, помацав, на зуб би взяв, у зуби б подивився… Взагалі б оглядів, чи запалу нема, чи там козинців, мокрецю…
Може б, на що й здався!
ТЕОРІЯ БЕЗ ПРАКТИКИ
По деяких с.г. технікумах студенти мало працюють на практиці, обмежуючись теорією.
Скінчив, значить, прекрасний юнак Чернігівський агрономічноіндустріальний технікум, агрономічний його відділ.
Скінчив і їде, приміром, у Вересоч.
Їде він, повнісінький бажання, повнісінький пориву, енергії допомогти темному селянинові в його некультурній праці над такою багатою, такою студеною, такою чорною, такою родючою, такою плодючою, учоюучоюучою землею…
І віз у його повний бажання, і картуз у його повний бажання, і, одне слово, саме бажання. Приїхав…
— Агрономом до вас, товариші… Земельку вашу оотакою зробимо… Потому, товариші, наука… вона, братця, наука…
— Драстуйте! І та й добре ж оце, що приїхали. Тут нам, товаришу, аж кричить, вас треба. Бо "земля обработки требуєть"! Пожалуйте!
— Так ви той… Коня мого випряжіть та там киньте йому попоїсти.
— То то вже не безпокойтеся!
— Микито! "Коня, — каже, — випряжіть". Чув? А в нього кобила, та ще й жеребна! Чудака якийсь! Добрий мені кінь: може, завтра й лоша приведе. Це якби такі коні… І, та й чудака!
* * *
На другий день.
— Ну, що ж, товариші, почнемо. Що в нас? Липень! Жнива. Ну що ж! Почнемо з проса! Викосимо просо, гречку, потім овес, ячмінь, а там і за жито візьмемось. "Паризької зелені" ще не косили? Пора, пора вже! А то перестигне! Трієрами косите чи просто сапачкою? Трієрами, знаєте, краще. Швидше. Бо всетаки машина… Сапачкою поки намахаєшся, так трієром десятин двісті, дивись, і вчешеш. Та ще як добрі симентальські або швицькі коні, так аж гуде! Добре й бикамиарденами працювати, але їх треба здорово загнуздувати, бо можуть поносити й побити машину. А кінь — худоба плохенька. Ярмо надів і "гей!".
— Що?..
— А потім пам'ятайте, не запізнюйтесь із чорним паром. Треба зараз же після жнив лущити стерню, так щоб у серпні вже можна й озиму кукурудзу посіять. Розкидна сіялка є? Для кукурудзи нема краще, як розкидною сіялкою. Пропашна рослина — вона простір любить. Та зерно не забудьте чистити, бо знаєте, чого тільки тепер на тім зерні не розплодилось: і бояришниця, і золотогузка, і міль… Та як і на садки ваші подивлюсь: усі в зоні… Занехаяли ви свої хазяйствечка. Дуже занехаяли: на скотині он луговий метелик, у свиней козинці… Кувати треба… Свиня без підкови — не свиня: копита розростаються, репаються. от вона так і ірже жалібно. Ну, та нічого. Підправимо… Недаром же я Чернігівський агрономічний технікум скінчив!
— Слухайте! Господин товаришу! Їдьте, та скоренько, звідки приїхали. Ми вже вам і коня вашого жеребного запрягли. Та так їдьте, щоб і не озираться! А то Кіндрат уже он люшню з воза здіймає… А він у нас дуже гарячий…
Їде прекрасний юнак… Повний пориву, повний енергії й думає: "Темрява! Ах! Яка темрява!.."
ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ
(Наукова праця. Власне, науковопопулярна)
Раніш на землі не було нічого. Власне, не "на землі" не було нічого, а взагалі ніде не було нічого… І землі не було. Порожньо скрізь було… Ну, ні вийти тобі нікуди, ні виїхати…
Був бог… Сам господь Саваоф… Де він був — невідомо… Але був… Був він ніде… Тоді не було нічого, а на цьому нічого сидів бог… Літав… Де літав — невідомо… Бо тоді повітря не було… Але літав, бо на те він бог… А раз він бог, значить, він міг літати, хоч і ніде було літати… Літавлітав бог, куди не подивиться, — темно… Чорно скрізь… Хоч і того "скрізь" не було, бо не було нічого… Темно богові, хоч тоді й темноти не було, бо темнота з'явилась тоді, коли вже взнали про світло… Порожньо було, хоч і порожнеча з'явилась тільки тоді, коли вже знали про непорожнє…
Одне слово, остогидло богові літати в чомусь, чого не було… Подивиться б, де літаєш, — не можна, бо нема на що дивитись, а дивитись хочеться, хоч і хотіння тоді не було… Становище безпорадне, хоч і становища тоді не було…
Озирнувсь бог на всі боки, хоч і боків тоді ніяких не було…
Одне слово, як гаркне бог:
— Хай буде ясно!
Це був перший день, хоч і днів тоді не було. І стало ясно… Ясноясно…
Подививсь бог — ясно… А не видко нічого, бо ні на що було дивитись…
Дививсь-дививсь бог…
— Що ж, — мовить, — і далі літати?! Крила болять, хоч і крил у його не було…
— Треба, — говорить, — кватирю собі шукать!.. А де її найдеш? Угні 1 тоді не було…
І, ти, лиха година! Та як гаркне:
— Хай буде небо! Хай буде твердь!
Як закрутилось-закрутилось-закрутилось (хоч і крутитись не було чому), і викрутилось небо… Викрутилось і повисло вгорі, хоч і гори тоді не було… Викрутилась і земля. Твердь!
Полетів тоді бог на небо, сів (хоч і сідати було ні на чому), погладив бороду й каже:
— Ну, тепер справа на всі сто відсотків піде.
— Ану, — говорить, — земля — праворуч, а вода — ліворуч! (Хоч і води тоді не було)…
Відокремив він воду від землі…
— Ану, — говорить, — земле, рости рослини різні!
Як попер спориш, як попер із землі подорожник!
Почали дуби, ясенки, берези рости…
Ростуть, і ростуть, і ростуть. І досі ростуть…
І сонця нема, а вони ростуть…
— Ростете? — питає бог… — Тожбо то й є! Ну, не турбуйтесь — зараз сонце буде! І місяць зараз буде! І зірки будуть!
Махнув бог рукою — і справді:
Як засяяло сонце, заблистів місяць, замерехтіли зірки… Було це вночі (хоч і ночі тоді не було), а сонце світить, і місяць світить, і зірки світять…
Взагалі такого бог наробив, що й досі дивно. Це був уже четвертий день.
Управління державним націоналізованим майном.
Рахував бог, хоч і чисел тоді не було…
На п'ятий день устав бог, дивиться — води сила, ліси повиростали і хоч би тобі одна рибка, і хоч би тобі одна пташка…
І, ти, бий тебе сила божа!
— Ану, — говорить, — заворушись, рибко! Ану, — говорить, — зацвірінькайте, пташки!..
Хвилин через п'ять як вдарила риба, як затьохкав курський соловей, "Закувала та сива зозуля", "Ой сів пугач на могилі", "Летить галка через балку", "Кряче ворон"… Одне слово, риба й птиця пішла…
Шостого дня сидить бог і думає:
"Все є! А людей нема!.. І звірів нема! Хто ж мені свічки ліпитиме? Хто ж мені молебні правитиме?"
Махнув рукою — побігли різні звірята!
А потім ухопив шмат глини, плюнув, замісив, зліпив чоловіка, дунув на нього… Чхнула перша людина та зразу:
— "Слава в вишніх богу!" Здравія желаю, ваше превосходительство!
— Ні,— говорить бог, — так мене не величай!.. Генералів так величатимеш, а мені співай: "Святий боже, святий кріпкий!.." Лягай, Адаме!
Ліг Адам.
Ухопив бог Адама за ребро… Смикнув… Висмикнув ребро — дунув.
— Получай Єву! Розплоджуйтесь! А я ляжу спати! Цілий сьомий день проспав бог.
А на восьмий устав, подививсь, похитав головою:
— Ох і наробив же!..
Оце й уся історія про походження світу… Не нова вона, правда, але її останнім часом забувати почали. Я нагадав…
Нагадав для того, щоб не забували… Бо скоро страшний суд, і неприємно буде смажитись на сковороді за те, що забули найголовніші божі справи. Бо все, що бог робив потім, — юринда проти його перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні.
Амінь…
