Усмішки, фейлетони, гуморески - Вишня Остап
Вже недовго. Соцвих уже почав тези писати.
ЩЕ ЯК СЕЛЬБУДІВ НЕ БУЛО
Тому років, мабуть, із…! Та що там років?!
Молоді, словом, були! Зелені!! На серці зелено було… Лоскотало щось… Горіло… Рвалося… Як на тепер — допризовники.
Отак було ляжеш горілиць на леваді, дивишся на небо, як Чепіга Возові підморгує, і самому підморгувати хочеться…
А з трави так ніби тебе щось підштовхує…
Лежиш і підкидаєшся…
В жилах — електрифікація…
В поглядах — стабілізація.
Щодо садків — конфіскація.
Щодо дівчат — концесії.
А вже як вискочив з двору, чортового батька згадаєш про репатріацію, поворіт на батьківщину.
Це як на теперішню термінологію, слова новії ті.
А як тоді, так мати одним словом усе те кваліфікувала:
— І чого тебе, сукин ти сину, чорти крутять?! А чи вас би не крутили?
На небі місяць. На ставку хтось копишників понакидав; вони покотилисьпокотились і стали — ладнаються, як їм зручніше полягати. І без брязку…
Отак хата в садку… Садок великийвеликий, і кругом липи. За садком левада. За левадою верби кучеряві, а за вербами клуня, а в клуні Ганна, а Ганні — сімнадцять…
Ще з полудня:
— Ганно, прийду…
— Хай вияснитьсяі
— Ганно!
— Диви… Молоко обітри. Парубки…
— Ганно!
— Собаками нацькую!
— Сховай Лапка…
— Куди?
— В клуню! До себе!
— Тільки тихо. Батько в сінях…
— Добре…
Тихотихо… Тільки десь далеко на толоці: Чорняаавую та біляавую…
Тин… Та який там тин?! Нема тину… Нема й муру, й гратів би не було.
Верби… Стежка… Вишник…
Повз ґанок — кіт: "Батько в сінях"…
Стукстук… Стукстук…
— Ганно!
— Грррр!
— Лапко! Лапуню! Лапусю! Нанана! Цить…
— Грррр! Гав!
— Лапунечку! Цитоньки.
— Гав! Гав! Гав! Гррр! Гав! Гав! Гав! Рип…
— Ка там чортяка? Га? Батько… У батька істик… Блискавкою по стежці… Гоп! І на загаті… Ф'юуу!
— Ой!
Істик в поперек уп'явся… Беркиць…
— Ходитимеш?!
Клуби, бесіди, гуртки, збори… Поперек не болить.
У ШКОЛІ
Генерал Кутепов заклав у Галліполі школу готувати губернаторів, віцегубернаторів і земських начальників.
З телеграм
— Ну, от, приміром, князь Задерихвостецький, ви губернатор харківський. Обняли ви посаду… Що маєте робити?
— Я, ваше превосходительство, передусім одправляю в сослуженії сонму духовенства на чолі з архієпископом Нафанаїлом молебня з подякою господові милосердному за блискучі перемоги нашої лицарської армії і "о покоритії під нозі її всякого врага та супостата"…
— Далі?
— Потім того я, ваше превосходительство, в сослуженії сонму духовенства на чолі з архієпископом Нафанаїлом одправляю урочисту панахиду по тим, хто життя своє віддав за віру, царя та за батьківщину…
— Потім?
— Потім, ваше превосходительство… потім… Потім було вже раніш, ваше превосходительство… До того, як я ще обняв посаду… Вже військова влада всіх перевішала…
— Це так… Але що далі має робити губернатор?
— Далі, ваше превосходительство, я видаю відозву до населення дорученої мені губернії, що нарешті прийшла справжня, богом дана, тверда й непохитна влада, що забезпечить народові спокій і захистить його від знущання різних соціалістів і інших ворогів порядку та державності, ваше превосходительство…
— Далі?
— Далі, ваше превосходительство… Далі…
— Ну! Ну! Ви б уже були віцегубернатором?
— Був!
— Ну, що ви далі з губернатором робили?
— Далі!.. Далі ми пакували чамайдани, ваше превосходительство, й тікали…
— Сядьте!.. Одиниця! Навіть двійки вам поставити не можу… Ви, князь Задерихвостецький, навіть того не втямили, що по приїзді на місце вашої посади ніколи не слід розпаковувати чамайданів…
Сядьте!..
TEMPORA MUTANTUR[5]
Ну й життя настало!
Куди не повернешся, традиції тільки:
Лусьлусь! Лусьлусь!
Візьміть призов…
Ну, де таки видно було, щоб ото новобранець прийшов до старого "присутствія" — й на тобі з порога:
— Годний! Здоровий! Беріть!
Плечима просто знизуєш. Зазирнеш у газету:
— Шкуролупівська волость дала 100 відс. новобранців! Задригайлівська — 100 відс. Перепічанська якось так ухитрилася 110, чи що!
Прямо хоч кричи:
— Та куди ви, хлопці, претесь?!
— Куди, малий, сунеш? Тобі ще через два роки на призов!
Отаке робиться.
Луснули традиції й розсипалися. А які були?!
Дубові… Крицеві… Залізні традиції…
Господи, чого тільки ми в свій час не робили, щоб отого призову позбутися…
Призивали на 21му році, а чай курити починали ще з дев'ятнадцятого…
Знали й бердичівську килу, й минські опухи, й бори* совські язви.
Усього було…
Підходить, було, під оту мірку:
— Права нога не "действує". З дитинства. От щоб мені з цього місця не встати, ще як мені шість місяців було, так сіно косив, а мені кіссям ногу перебито. Так з того часу й не "дєйствує".
— А я німий! Ну, нічогісінько не балакаю!
— А в мене пальці не розгинаються.
— А в мене не згинаються.
А як такий вишукається, що просто:
— Здоровий! Служить хочу! Беріть!
Зараз же лікар статтю підбирає нащот того, що макітра не в порядку.
Такого не приймають:
— Дурний!
Було нас, призовників, і по очеретах, і по лісах. А найкраще:
— Завтра, Йване, до присутствія?
— Та до присутствія.
— Ну, як же ти?
— Та вже батько три катеринки секретареві одвезли. А тепер оті "секретарі" є чи нема?
Воно для мене не дуже й потрібно, а так, може, кого порадити доведеться…
З "секретарями" колись непогано було. Було колись. А тепер…
— Сто відс.
Не ті люди були. Хоробрі люди були.
На все йшли, щоб не… піти… А тепер…
"Тетрога mutantur".
ПРО ПРОТОКИ
Чудна ота річ — протоки.
Коли, приміром, про ті протоки пишуть в географії, то пишуть так:
"Протоками називаються вузькі водяні смуги, що ними з'єднуються великі водяні простороні".
А в історії про ті ж таки протоки частіш пишуть уже отак:
"Протоками називаються такі вузькі водяні смуги, що ними роз'єднуються великі водяні простороні".
І, як виявляється, у справі про протоки географи підгуляли.
Історики — нарід, мабуть, ученіший, бо отакою назвою протоків вони мов у око вліпили: така вона і влучна, й правдива.
Берім оті самі Дарданелли та Босфор. Чи з'єднували вони колинебудь Чорне море з Середземним?
Чорта з два.
Навіть качки дикі, то й ті, як у вирій летять, так оті протоки нейтральною зоною обходять.
Були іноді, щоправда, моменти, коли географія ніби брала гору, але ненадовго.
Історія знову роз'єднувала Чорне море з Середземним.
Кінець кінцем остогидло і географії, й історії борюкатися поміж себе за отіо протоки.
Шпурнули вони їх до іншої науки — до міжнародного права.
Міжнародне право пішло шляхом історії. Більш роз'єднувало, ніж із'єднувало. А протоки ще й досі не з'ясують собі, що ж вони є за їдні.
Чи вони з'єднують, чи вони роз'єднують. Але для нас, глядачів, справа ніби пояснішала. Пояснішала вона через те, що міжнародне право — наука. Значно, сказать би, точніша, ніж історія й географія.
Точніша вона через те, що оперує в своїх істинах сильнішими аргументами.
Які аргументи в історії чи в географії? Що таке історія?
Наука про життя та розвиток людства. Ну й живи, ну й розвивайся! Що таке географія?
Гео — земля. Графо — пишу. Ну й пиши собі на здоров'я. Що це за аргументи?
А в міжнародного права аргументи куди кращі, куди дужчі, куди показніші.
Міжнародне право просто каже:
— Протоки роз'єднують! Ану, хай хтонебудь заявить:
— Ні, з'єднують!
Бах з сорокавосьмидюймівки! Трах з міни!
— Шарарах підводним човном! І всі погодились.
Тепер треба з'ясувати, що краще для людства: чи щоб протоки з'єднували, чи щоб роз'єднували.
Не знаю, як кому.
Для мене, щоб з'єднували.
Бо розлука значно тяжча, ніж побачення.
Отже, тому, хто зо мною згодний, треба підсилити себе аргументами міжнародного права так, щоб всі погодилися, коли заявити:
— Ні, з'єднують!
СПЕЦІАЛЬНО ДВОРЯНСЬКИЙ
Сьогодні в дворянськім собранії з'їзд.
З підслуханих розмов.
Що, якби на сесію ВУЦВКу та пустить справжнього дворянина, з кокардою, з червоною околицею на кашкеті, з "Станіславом" у петельці і в миколаївській шинелі?
Умер би!
Отак подивився б, схопився б зразу за ціпка, потім за "Станіслава", потім за лоба.
А потім почервонів би, а потім посинів, а потім би крикнув:
— Ввв…
А потім би впав. А потім захріп.
А потім засовав би правою дворянською ногою, віддав би богові милосердному свій дворянський дух.
І якби на тім світі той дворянин зустрівся з харківським предводителем, заплакав би.
І довго б плакав дворянин слізьми дворянськими.
— Помилуйте ж мою душу, та ваше превосходительство! У вестибюлі нашого зібрання — мужик!
— Ну?! Мужик?!
— Мужик, ваше превосходительство! У киреї, в капелюсі, в драних чоботях, ваше превосходительство!
— Ну?! В капелюсі?!
— В капелюсі, ваше превосходительство! Люльку курить, ваше превосходительство!
— А на моїм місці, на предсідательськім?!
— Ой ваше превосходительство, сидить… і непоголений, нестрижений і… о сором! — без галстука, ваше превосходительство!
— І без погон?!
— І без погон!
— Ну, а як? Починає як?! Господа дворяне, на вас дивиться цар, на вас…
— І не господа, ваше превосходительство! І на вас не дивиться… А просто говорить: "Товариші! Поміщики, говорить, хижаки, експлуататори…"
— Ой! А поліцмейстер? Мовчить?
— Мовчить, ваше превосходительство… Та що мовчить?! Кричить: "Правильно!"
— Змінить! Написать губернаторові! В ріг його, ракккалію, баранячий!
— І губернатор за них!
— До міністра! До командуючого військом!
— І міністр їхній! А командуючий військом вийшов: "Товариші, говорить, буржуазні експлуататори готують нові підступи…"
— Погони з нього!
— Без погон, ваше превосходительство… У блузі…
— Ну, а ви?! Ви що б робили?!
— Умер, ваше превосходительство!..
І довго ще б капали дворянські сльози біля Тигру й Євфрату, де міститься ще й досі не націоналізований рай божий…
"КУСТАРІ"
Поважна така є кооперативна установа… Всеукраїнська…
А на стіні в тій установі вивішено:
"Співробітникам скидати верхню одежу під час праці. В верхній (теплій) одежі сидіти забороняється. Секретар правління".
А на тому наказі приписано:
"Паліть — то й будемо скидати. А так — зимно".
Суворий секретар у тій установі.
До його і так і сяк співробітники:
— Дядю, дюдя!
— Ніззя! Розбірайсь!
Енергійний такий секретар… Серйозний такий секретар, а на що енергію витрачає.
Та з такою енергією чого тільки не можна наробити?!
Сидить людина. Сверблять у тої людини руки. А робити тій людині нічого… І смалить отакі накази…
А скільки є роботи, хорошої роботи, справжньої кустарної роботи; що й користь даватиме, й від отаких наказів страхуватиме…
Приміром — драти пір'я.
Бере секретар торбу з пір'ям, ставить у себе на столі підситок, висипає туди з торби пір'я і вільного від праці часу дере те пір'я.
За тричотири роки можна цілу подушку пуху надрать…
Мені свого часу довелося бути в подільських та волинських містечках, де серед місцевого населення дуже та робота поширена.
Характерно, що в жоднім містечку я не бачив таких наказів, як у Всеукраїнській кооперативній установі…
Очевидно, вона гарантує…
А то подумайте, що може бути.
Ну тепер ще температура не дуже… Середня…
А як літом?! Спека… Душно… І висить такий наказ.
Прийде хто з комерсантів клепку чи там що інше пропонувати… І скандал.
