Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Але тому, що він читав тільки великі літери, потрібну вивіску знайшов Павлушка, бо вона була зовсім маленька проти тих, що висіли через усі будинки. До того ж, вивіска сільгосппостачання була написана по-російському, висіла внизу біля дверей двоповерхового будинку, і білоголовий Павлушка догадався тільки по перших чотирьох літерах: "сель..."

— Ось, тату.

— Бач, синку, я такий, що зразу знайду. Причепурися ж, хлопче.— Сам Муха теж поправив шапку, підбив поли нової свитки до підведеного живота і тільки тоді відчинив двері.

Величезний зал з шеренгою стовпів, що підпирали стелю, весь був густо заставлений столами, поміж яких залишалися тільки вузенькі провулочки. Перше враження було таке, ніби хто в кухні розіклав.на просушку грудочки підмоченого цукру, а їх вкрили мухи. Із-за кожного столу визирала голова, а над головами плавали тучі сизого диму, що його пасмами просвічувало осіннє сонце.. Муха Макар обернувся в один бік, у другий,, в третій — перед.ним були однакові столи, над ними схилялись однакові голови, і однаково ніхто не звертав на нього уваги. Тоді він підійшов просто до столу, що був перед його очима.

— Товаришу!

Від столу звів очі сивий, коротко острижений, з приємними очима за скельцями чоловік у чорній куртці.

— Що таке?

— Та ось. прочитайте,— і Муха простяг до нього листа.

— Ви скажіть, товаришу, конкретно, що вам треба. Конкретно.

— Та там все написано.

— На словах.

— Нам треба,— уже вмішався був Павлушка.

— Чекай, синашу, це мій синок. Ми з колгоспу "Ясні зорі". Позавчора, тілько зайшло сонце...

— Вас по що послали?

— Та ось така штучка.

— Конкретно, конкретно.

Сивий товариш з приємними очима за скельцями говорив частину слів по-українському, частину по-російському, а решти Муха Макар не міг зрозуміти зовсім. Він тільки бачив, що цей товариш з очима за скельцями уперто відштовхує від себе листа, що його Муха Макар настирливо совав.

— Може, вам запасні частини потрібні?

— Я ж і кажу: трактора ухекали.

— Так це ось до цього товариша.

Муха Макар простяг листа до другого столу. Цей товариш, з трохи подзьобаним після віспи обличчям і з чубом, що спадав на лоб, охоче взяв листа, присунув їм стільця і пробіг написане. Потім він підвів очі до стелі, але, мабуть, звідти нічого не міг вичитати, заглянув у товсту папку.

— Ви справлялись у райсільгосппостачанні?

— Справлялися, товаришу,— нема.

— І в нас нема,— сказав він і закрив папку.—— За тиждень будуть. Аж чотири вагони запасних частин іде з Ростова. А зараз нема.

Муха Макар затривожився.

— Що ж це буде? Машина ж стоїть даром,

— А в майстерні пробували?

— Струменту путящого нема. Якби був дірбон...— пригадав він слова слюсаря.

Товариш скоса зирнув на Муху, але той говорив далі:

— Ви ж гляньте,— і він хутко дістав гонок із лантуха.— Потримай, синашу.

Товариш,, з трохи подзьобаним обличчям і чубом, що звисав йому на лоб, повертів у руках стальну планку з вушками, пустив носом повітря і ствердив, що гонок покалічений.

— Каменюку ж яку вивернули: одвіку, може, лежала.— Біля цього товариша Муха Макар почував себе як вдома,— Караван, наш куркуль, усе життя на ню опирався, а трактор вивернув, з коренем вивернув, хоч і надірвався трохи, бо треба було мені освітити путь, допомогти.

— Це можуть полагодити хіба що на заводі,— знову випустившу ніс повітря трохи подзьобаний товариш.

— Та я буду на заводі. Хапезе. Шеф паш, і голова у нас з їхніх.

— Так це на годину-дві роботи. Зараз же їдьте туди і попросіть їх гарненько, щоб по-хорошому, і сьогодні ще будете мати гонок. Ось проти вікон зупинка трамвая.— І товариш з трохи подзьобаним обличчям на прощання кивнув їм головою...— Славний у вас синок. Будь напоготові! — і віддав салют.

Павлушка зашарівся.

— Завжди напоготові!

Муха Макар за їх прикладом підніс і собі руку і, задкуючи до дверей, закивав головою.

— От видно, що наш,— сказав він уже за дверима,— які ж чу'вствительні люди,— і він ще раз підніс догори руку.— Молодець, Павлушко: не зменшайся, не зменшайся ніде,—-і любовно погладив його по кашкету.— Ну, так що, синашу, поїдемо чи, мо', пішки дременемо та краще на ці гроші гостинців накупимо?

А скільки це буде коштувати?

— Мабуть, багацько, ба, які чепурні визирають. Краще ходім.

Павлушці кортіло покататися трамваєм, що так переливчасто захлинався від дзвінків, і хотілося дивитися на величезні, на всю стіну, шибки, завішані зсередини різними новими барвистими речами, тому він не висловив своєї думки, а пішов мовчки за батьком.

В одній крамниці все вікно було заставлене силою різних пляшок. Вони починалися широким колом і, все зменшуючись догори, вивершувалися цілою четвертиною прозорої бурштинової рідини з гарненьким ярликом. Внизу, під цією переливчастою гіркою, на стружках лежали ковбаси, шинка, червоні головки сиру, маленькі круглі бляшанки з зеленими малюнками. Муха Макар щось поміркував і обернувся до сина, але Павлушки біля нього не було. Він тривожно крутнув на всі боки головою. Поза спиною безперервною смугою в обидва боки сунув, немов на вокзалі, народ, але Павлушки не було. Муха Макар смикнувся назад і біля другого великого скла побачив Павлушку. Його оченята вп'ялися в рябу од різноманітних книжок вітрину.

— Оце ти вже й загубився? Ти мені гляди, а то я знову тебе на обривок візьму. Ходім.

— Тату,— боязко попросив Павлушка,— купіть книжечку.

— Чекай, усе купимо, ходім спочатку сюди,— і він потяг його за собою в крамницю з пляшками. Павлушка затривожився:

— Навіщо ви, тату?

— Мовчи. Дайте пляшку.— І він хвацько клацнув під горло пальцем.— Я, синашу, був у місті, знаю порядки.— Одержавши пляшку горілки, він засунув її в пазуху, від чого в нього виріс спереду горб.— А тепер ходім і книжечку купимо.

З книжкою і з пляшкою горілки вони вже доходили до мосту через Лопань: вузеньку, затхлу, зацвілу річечку. Од задирання голови на поверхи у Мухи вже боліли в'язи, а будинки з кожним кроком здіймалися ще вище, трамваїв, автобусів і машин ставало все більше. І його поступово почав розбирати страх, що вопи звідси не виберуться. У вікні однієї крамниці висів великий круглий циферблат.

— Павлушко, скільки воно показує?

— Скоро десять.

Муха Макар засмикався і став.

— А куди ж його йти? Чекай, он, здається, міліцейський. Міліціонер стояв за мостом на острівці в колі трамваїв

і машин. Вони в цьому місці розбігалися на всі боки, виповзали з бічної вулиці, вилітали з майдану. Ніби грали в хрещика 7, і поміж них в'юнились и виверталися люди.

— Ще гірше, як на току біля машини, га, синашу? Вони вже двічі пробували проскочити до острівця, на

якому сановито обертався на всі боки міліціонер, але кожного разу, ледь устигаючи, вивернутися з-під вагона чи машини, відскакували назад на панель. Нарешті за третім разом вони перебігли трамвайну колію. Муха Макар, підбивши шапку, що лізла на очі, набрав повітря і поволі випустив його, нічого не сказавши. Він тільки перевів єдине своє око від малинового кашкета міліціонера на його ноги в чорних панчохах, потім вище і вище, глянув на білоголового Павлушку, але той бігав очицями за трамваями, знову подивився на рожеве молоде міліціонерове обличчя і вже штовхнув Павлушку:

— Баба, єй-єй, баба.

Білоголовий Павлушка заблимав зубами.

Міліціонер, в коротенькій спідничці і в блискучих черевичках на струнких ногах, легко і граціозно керував рухом вагонів і машин, що з різних боків зліталися до нього, немов бджоли до вулика.

— А Хапезе знаєш де? — враз задиркувато запитав його Муха Макар і, мабуть, не чекаючи на відповідь, зневажливо підкинув лантух на плечах.

Міліціонер в коротенькій спідничці грайливо зирнув із

свого п'єдесталу вниз. —

— Марка номер п'ятий, тринадцятий або чотирнадцятий. В тому напрямку.— І він, як здалося Мусі, лукаво повів плечем. Муха Макар приосанився і підморгнув єдиним своїм оком.

— А як пішки? У нас йоги не такі козлики, як у тебе.

— Це буде кілометрів чотири, а квиток коштує гривеник.— І міліціонер в коротенькій спідниці зупинив рукою блискучу машину, що хотіла випередити трамвай.

Муха Макар ще раз підморгнув міліціонерові, але вже в спину, і стрибком перебіг з Павлушкою другий шмат майдану.

Тринадцята марка стояла на зупинці, і вони зайшли до вагона, який зразу ж задзвенів і рушив на другий майдан, що був обставлений ще вищими будинками, потім трамвай завернув у бічну вулицю, яка захрясла биндюжниками.

З кожним новим кварталом вулиця вужчала, будинки присідали нижче, вигляд їх уже не ласкав ока своїми величезними блискучими шибками, як у центрі.

.— То ж, мабуть, раніше так жили,— вирішив Муха Макар,— он, бач, яка кривобока хатка. У нас і то буде краща.

— Хапезе! — вигукнув кондуктор, коли вони переїхали міст, під яким сичали паровози.

Біля брами заводу було як на привокзальнім майдані, тільки з тією різницею, що тут у всіх були замурзані обличчя і на них виблискували тільки зуби та очі. Через це люди тут здавалися схожими один на одного. Від вулиці стояли два будинки давніх і один ще не закінчений. Ніяких диімарів, ні диму не було видно.

— Так оце Хапезе? — спитав Муха Макар у віконце будки.

— Вам до кого?

— У завком. Адже так, синашу?

З віконця рука простягла перепустку.

За брамою без перерви йшли робітники і зникали за вузькими хвіртками. Муха Макар пройшов теж через дві, аж поки не попав до темного коридора.

Кожні двері були з табличкою, і Павлушка хутко вїдшу* кав потрібну.

— Причепурися, синку,— притримав його Муха Макар, поплював у долоні й пригладив йому білявий чуб, те ж зробив і з своїм ріденьким волоссям і вже після цього пересту-" пив поріг.

В кімнаті біля столу з телефонами сиділо двоє в розстеб* нутих сорочках. Один мав на висках уже сивину, а другий кліпав білявими віями і ніби був зовсім без брів. Муха Макар був певний, що хтось із них прлїздив до колгоспу "Ясні зорі", і тому, як до давніх знайомих, вигукнув:

— Здрастуйте, товариші! Шукаємо, шукаємо... Обоє мовчки звели від столу на нього очі.

— Це, чи що, заводський комітет? Робітник з сивиною на скронях закліпав очима.

— А що таке? Оце буде заводський комітет.

— Лист до вас привіз. Від товариша Піддубного, що в тисячниках приїхав до нас.

— А-а, від Піддубного! — і обидва разом простягли руки.

— Що там він пише? Та сідайте, товаришу, сідайте! .— Сідай, синашу.