Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Зустрівши біля табору ланового, він промовчав про неприємну пригоду, а попростував зразу до діаграми змагання. Там уже стирчало над всіма троє помережаних патичків. У темноті з ріллі, наближаючись, деренчали на холостому ходу решта плугів. Муха Макар взявся за обструганий патичок і висмикнув його найвище.

— А оце бачили? Ми навіть каміння, що з кінця віку лежало,— але враз спохватився: — Тоісь, я кажу, тепер собразуйте самі, а я буду шабашувати,— і заторохтів цеберками.

Біля десятої години валка, уквітчана факелами, на чолі з трактором, що неймовірно чадив, повертала додому. Муха Макар сидів,тепер на возі, бо "парниіііка молодий" на трактор його вже не пустив. Собі це Муха Макар пояснив тим, що машина і без того хвора, але коли на околиці Сурган-Балки Волосожаром засвітилися теж факели і коли він зрозумів, що це їх вийшли зустрічати яснозорянії, йому знову захотілося улестити тракториста.

— Факел, це ж просвещеніє темноти! — викрикував він, поспішаючи за трактористом,—Попереду треба, а я з ним аж на гар'бі.

— Геть від колеса! — похмуро відповідав "парнишка молодий".— На чоку свою сідай та й скакай попереду.

Муха Макар хотів образитись, але в цей час на шпилі показалася, теж заквітчана факелами, валка, і звідти летіло: "Грими, грими, могутня пісне" 4. Ясно, що це спускалася перша бригада, з якою була його дружина. Муха Макар засмикався:

— Спережає? Та нажми, парнишка, нажми! — благально закричав він до тракториста.— Я вже не сідатиму, бери йогодзрма: і так ноги пересидів.

Але тракторист — "парнишка молодий" — вирішив, мабуть, остаточно зіпсувати йому настрій. Він знову почав торочити про,чоку, аж врешті не закінчив:

— Почекай, що ще голова колгоспу скаже.

Муха Макар сердито двигнув ногою сухореброго пса, що по його п'ятах шкутильгав на трьох ногах, потім непомітно відстав від трактора і вмостився знову на гарбі.

Тракторист, "парнишка молодий", свого таки доскочив: урочистий настрій у Мухи Макара поволі змінився на гнітючий страх, що вся відповідальність за поломку плуга й трактора може впасти на нього, і тому він уже не чув ні пісень, що їх заводили орачі, ні слів голови, колгоспу, який виїхав їм назустріч.

Щоб хоч не сьогодні ставати до одвіту, він потайки зліз з гарби, передав хлопійкові факел і поза валкою поплентався додому.

Перед своєю дружиною Муха Макар, схожий тепер на курку, що її зігнали з сідала, виправдувався щосили, на-рещті поскріб свою міллю побиту борідку і запитав:

— А ти якого настроєнія напроти того, щоб і тракторист відповідав, бо ж я негодящий, созреніє неповне маю.

— Я такого настроєнія, щоб ти, одоробло, лягав уже спати та не морочив мені голови. Начальник!—скривила вона губи й дмухнула на лампу.—Лягай спати, ногам, мабуть, дісталось.

Муха Макар покірно пішов до ліжка.

Подвір'я колгоспу "Ясні зорі" містилось у другому кінці вулиці, яку наскрізь бачив з свого двору Муха Макар. Він, чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів цюкати дрова, що їх тягали.з садка до дровітні його діти. Коли на вулиці з'являлась якась постать, Муха Макар переставав цюкати й зорив за нею, аж доки вона не минала воріт.

— До школи, мабуть,— говорив він— тоді до себе.

— Куди пішов? — питав уже в дітей.

— На Караванове подвір'я.

— Значить, до школи,— говорив з полегшенням, знову плював у долоні і знову цюкав.

По обіді він знудився від очікування й вирішив піти побалакати сам.

— От і товариш Муха,— зустрів його голова колгоспу Піддубний,— а ми тільки що хотіли по вас посилати.

У кімнаті біля столу стояли старший тракторист і слюсар з ремонтної майстерні і вертіли в руках якусь замащену стальну планку з вушками на кінцях. Муха Макар у надрубаних халявах винувато затупцяв на місці. Голова колгоспу Піддубний був один із двадцятип'ятитисячний, що їх партія послала в допомогу селу. До роботи він ставився по-заводському — чітко і запопадливо.

— Значить, нічого не можна вдіяти? — звернувся він до-слюсаря.

Слюсар повертів стальну планку й відповів:

— Розігнулася верхня голова — і стяжний гвинт розірвався; коли б ще був дірбон, можна було б попробувати. Я ще дивуюсь, як воно гонка не розірвало, а то б тоді ще й покришку блока, й картер рознесло.

Муха Макар із цих балачок зрозумів тільки, що покалічена стальна пластинка з вушками була з трактора, який вчора на межі вивернув камінь. Він ще більше зніяковів.

— Тим що сіяти треба,— поскріб потилицю голова колгоспу.— Ну, що ж доведеться товариша Муху відправити в Харків.

Муха Макар увесь час думав, що ця поломка даром йому не минеться, і тепер, почувши про Харків, аж зблід.

— А тракторист? — ледь проговорив він. Разом же натворили шкоди.

Голова колгоспу стояв до нього спиною і кинув не обертаючися:

— Вистачить тебе й одного. Сідай, Гнате, та пиши листа до сільгосппостачаиня, а я напишу до своїх на завод.

— Та помилуйте, товариші! — враз голосно заволав Муха Макар.

Всі озирнулися на нього.

— Чого ти?

— Та навіщо ж у Харків, хіба тут не можна?

— Такого гонка нема ні в нас, ні в райпостачанні! Наробили шкоди, тепер до Харкова треба посилати. А ти що, нездужаєш? — помітив він нарешті, як маленький чоловік у надрубаних халявах кривився, як від зубного болю.

Муха Макар закліпав своїм єдиним оком.

— Нездужаєш, кажу?

Враз кров укрила Мусі щоки, і він безладно заплів руками:

— Та ні, я, товаришу, такий, що нічого не боюся, я тільки кажу, що в такому, як у Харкові, ще ніколи не бував.

— А тепер побуваєш.

Страх стік у ноги, а натомість хвиля радості наплинула на Муху й до корчів зсудомила йому горло. Він висякався на підлогу і, теліпаючи на тоненьких йогах холошами, підійшов і собі до столу.

— Так ви пишіть, що Муха Макар їде.

— Усе напишемо. Ви бачили...

— Бачили...

— Шефів, кажу, що з Хапезе5 приїздили до нас улітку, бачили?

— Аякже, ще й здоровкалися з ними за ручку.

— Так-от, до них теж заїдете.

Муха Макар помислив і враз щось пригадав.

— Там синаш їм мій уподобався, може, і його взяти? Нехай товариші ще потішаться.

— Піонер?

— Та там такий сучий син, що й піонерів превзойшов.

— Візьміть, коли хочете. Сьогодні й збирайтесь.

Того ж вечора Муха Макар у шкарбунах на босу ногу, в новенькій свиті, підперезаний червоним поясом, "разом із "синашею", з білоголовим Павлушкою, вирушив на Харг ків. Листи до контори сільгосппостачання і до завкому ХПЗ він заховав глибоко в кишеню, а гонок, завернутий у ганчірку, ніс разом з харчами в лантусі за плечима. До самої станції проводжав їх, трюхаючи на трьох йогах, сухоребрий Дрючок.

— Шкода, що ти четверонога твар,— говорив до нього Муха Макар,— а то б ми тебе теж повезли до столиці6. Мабуть, ні разу ще не бачив? Ти вже вертайся назад: ми такі з Павлушкою, що нічого не боїмося, а от колгосп треба стерегти, ой треба стерегти!

— Караван сьогодні проходив повз двір,— сказав білоголовий Павлушка в піонерській краватці, яку Муха Макар називав "мировий пожар".

—— Ходить, все ходить, як тать у нощі.

— Який, тату, тать?

— А такий, синку, як ото куркуль, так і диви, що шкоди наробить, от від таких, Дрюче, треба стерегти колгосп, а до столиці ми й самі поїдемо.

Побувати в столиці Муха Макар мріяв давно. Уяви про неї він скласти ніяк не міг, бо навіть за весь безславний похід на Карпати йому довелося зупинитися на один день тільки в містечку Збаражі. Там у мізерній глиняній ресторації якийся довгоносий тип почастував його склянкою запашного рому, і тільки за те, що Муха непомітно всадив його в ешелон, що йшов через Збруч. Це хоч і поповнило Мушину уяву про великі міста, але ж і спричинилося до неприємної помилки, що він її припустив тепер у столиці УРСР.

Поїзд прибув до Харкова вранці, коли ще асфальт перону виблискував приємною вогкістю. Вистрибнувши із запо-. рошеного вагона і зразу попавши в бурхливий гомінкий потік, Муха Макар отетерів. Перша думка, що мигнула йому в голові, була про сина, що легко міг тут загубитися. Він боязко озирнувся. Білоголового Павлушку дійсно, закручуючи, мов тріску на чорториї, вже відносило від нього. Муха Макар поміж клунками й кошиками стрибками настиг його і, мов теля за обривок, схопив за піонерську краватку.

— Держись, сучий сину, батька,— пригрозив він йому,—* а то пропадеш, як собака на ярмарку!

В другій руці у Мухи Макара був лантух з гонком і харчами, а тому шапку-"плетьоику", яку йому клунками безперестанку насувало на очі, він міг поправляти тільки ліктем. Від такої роботи Муха Макар зовсім зопрів і тільки аж на широкій, заллятій осіннім сонцем привокзальній площі, куди його винесла хвиля, він випустив з рук піонерську краватку й перевів дух.

— Що, синашу, натовкли голову добре?

У малого селянського хлопійка розбіглися оченята. Позаду зі сходів все ще сипав, мов гречка з сита, чорний натовп пасажирів; боком до них стояли щільно притиснені блискучі авто, попід тротуаром черідкою посувалися візники, перед очима деренчали, підбігаючи і відбігаючи, наскрізь прозорі трамваї, а поруч них, сопучи шинами по рівній долівці, накочувались і зупинялися проти довгих черідок з людей великі, ще прозоріші машини. По обидва боки палісадника з грядками свіжих, щойно ополосканих квітів важко сиділи високі сірі будинки з блискучими вікнами. Люди, мов комахи з розкиданого патичком мурашника, бігли з площі в різні кінці. Так здалося йому одразу, але коли око трохи звикло, тоді селянський хлопійко помітив, що всі вони простують однією вулицею, розділеною чепурним палісадником.

Муха —Макар, що сприймав зараз околишній світ так само, як і його білоголовий Павлушка, безпорадно озираючись довкола, помітивши довгі, через всю вулицю гасла

1 силу афіш на стінах, яких би він не встиг перечитати й за тиждень, вирішив:

— Ти, синашу, читай маленькі літери, а я великі, щоб скоріше. Давай зійдемо з дороги, а то бач, як на нас хрюкає машина.

Білоголовий Павлушка посміхався.

— Ходімте, тату, туди,— показав він просто,— куди всі йдуть.

— Ні, стій, синашу, ми спитаємо в людей. Он міліцейський, здається. Як пак та вулиця на ймення?

— Свердлова, коло пожежної команди. Муха Макар "козирнув" перед міліціонером.

— Свердлова вулиця,— почав білоголовий Павлушка.

— Чекай, синку, я сам. Товаришу міліцейський, товариша Свердлова вулиця біля пожежної команди значиться у вас?

Міліціонер у білих рукавичках махнув рукою просто перед собою і праворуч, потім ліворуч і додав:

— Ідіть за трамваєм, і з лівої руки буде висока каланча.— Хвацько приклав руку до малинового кашкета і обкрутився на каблуках.

Муха Макар теж приклав пальці до своєї "плетьонки" і, озираючись на всі боки, перебіг майдан.

На розі, поруч з каланчею, він дістав з кишені листа і почав "приміряти" його до вивісок.