Муха Макар і його помилка - Панч Петро

"Моя дідівщина, а син у артіль її, а син під трактор її. Де вона, моя земелька, покажи мені, синку, я.хоч попрощаюсь та й ляжу під ваш трактор.

— Штраф заплатите, діду, за нарушеніє тишини.

— Заплачу, синку, заплачу, де вона?

— Ось вона, діду,— і він обвів цеберками навкруги.— Вся тепер наша, скільки оком не зглянеш, діду.

Дід Майка опустився на коліна і припав до грудки. Він обіймав її руками, тулив до неї висохлі груди, цілував посинілими губами пружний овал скиби ї щось лебедів до неї, як до єдиної дитини, що навіки прощалася з старим батьком. У Мухи Макара посмішка збігла з виду, і він,' кліпаючи єдиним своїм оком, одвернувся, ніби од вітру. До них сунув чорним танком трактор. Дідок в білих штанях все ще лежав на ріллі, а над ним хистко миготіла сонячна пряжа. Муха Макар нахилився і обережно допоміг йому встати.

— Ходімо вже, діду,— і в голосі забриніла струна, співзвучна до струн степового вітру, що над високими могила-мидоспівував свою пісню.— Ходімо.

— Зненавиділа мене землиця: не прийняла раніше. А я її руками...

— Зігнула вона нас, діду, ця землиця, в дугу зігнула, а ви ще й цілуєте її, сльозою кропите. Радіти треба, що передня жизнь не така вже буде: тепер буйвол оцей гнутиме над нею спину, а не ми! Ходімо.

Позаду них, порючи пирій, громохко просунувся трактор. Дідок хистко зважився на костур. Він став зовсім безвольний. Старечі губи ще шамотіли якісь слова, але сльози ніби вже зменшили той тягар, що зігнув його в дугу, і він слухняно подибав за Мухою.

На межі Муха Макар попрощався з дідом Майкою, зворушений, повернувся, щоб іти до табору, і на тому самому, місці, де й учора, побачив Каравана. Він стояв, спираючись на камінь палицею, і важким поглядом з-під насунутого .на очі картуза дивився просто на нього. Муха Макар на цей раз не зупинився, як учора; він хоч і відчув, як Караванів важкий погляд ніби грузом ліг йому на плечі, проте хутко попростував до табору і, коли зайшов за брезент, сів у самий куток зверху на залізну бочку і, ніби когось очікуючи, пошукав очима про всякий випадок чого-небудь замашного.

Наступив п'ятий день. Спокійне до того руде поле, мов море восени, вкрилося чорними хвилями. Трактор ходив уже попід самими межами, а коні все ближче сходилися із своїми сусідами. Зранку приїздив голова колгоспу і заявив, що перша бригада, мабуть, закінчить оранку сьогодні. Муха Макар ще вночі ходив з трактористом на його дільницю, виміряв ногами незорані паси й говорив:

— Ніби як в акурат. Тепер на тебе, парнишка, вся надія.

Тракторист теж прикидав в умі, і, на його думку, виходило, що "трішки, а мабуть, не встигне".

— Якби не їздити на заправку до табору.

Муха Макар пошкріб свою міллю побиту борідку, яка від пороху знову обернулась у чорну, потім по-змовницьки підморгнув і таємниче прошепотів:

— Цить, я таке слово знаю. Чув, як взимку говорив такий "парнишка молодий": "На заводах конвейєри, на заводах раціоналізація". Чув? Так цить!

У кінській колоні теж шепталися поміж себе і підраховували залишки:

—в Тридцять на вісімдесят і ще умножити на шість і розділити напополам,— бубонів їхній .ватаг.— У тебе, Грицю, найбільше зостається.

— А що ж ви мені дали якусь пирхалку, а не коняку,— чути, огризався басом Гриша.— Ну, завтра я не так їй накрутка хвоста.— Потім той же бас говорив уже десь за гарбою: — Шамай, круглая сирітка, шамай.

У "круглої сирітки" на зубах, чути, хрумчав овес.

— А карасинка, здається, чадить уже,— бубонів знову ватаг.— Кочегар казав — півдня виграю: на шостий, каже, до обід скінчу.

Орачі притишено зареготали, так ніби вони грали в жмурки і жмурився тракторист, якого вони зневажливо називали "кочегар".

Старший лановий спав разом з ними на гарбі і разом з ними сміявся..

Муха Макар кожного разу, коли чув слово "карасинка" або "кочегар", згадував, що в ятці розвелося багацько бліх, і немилосердно шкріб собі боки.

Вдосвіта,, ще до схід сонця, він зірвався на ноги, підсмикав штани і тихо, крадькома продерся до трактористів, що спали під брезентом.

— Хлопці, хлопці, вйо!

Потім хитро позирнув на гарби, де спали орачі, але в таборі їх залишилося уже мало. Він вибіг за гарби і скоріше почув, ніж побачив у сірій імлі, як орачі погейкували на своїх плугах.

— Та не їдять його мухи,— ображено ляпнув він по штанях і ще більше напосів на трактористів:

— Дітки, дітки, рушайте в добру годину!

Разом із сонцем вийшов з табору і трактор. Муха Макар, мов за школярем ранець, поніс за ним дві цеберки сизого гасу. У хвості вже за Мухою шкутильгав сухоребрий пес Дрючок, що розводив йому в ятці бліх.

Задень Муха Макар разом з Дрючком ходили до трактора тричі, та стільки ж раз він ганяв молодих стернових, і трактор навіть під час обіду не сходив з борозни.

Кожного разу, коли Муха Макар повертався з порожнїми відрами назад до табору, він боязко позирав на те місце, де лежав у бур'яні камінь, але Караван уже другий день не показувався.

— Мабуть, луснув од злості,— радився Муха з Дрючком,— бо це ж машина — трактор.

В обід учні-трактористи, двоє шустрих комсомольців, із патичків зробили діаграму змагання. Один патичок був чисто обструганий і стояв вище за шість помережаних. Муха Макар, не показуючи свого задоволення, підійшов до діаграми і хазяйновито присадив на рівні із іншими обструганий патичок, що мав бути трактором.

— Отак воно є правильно,— і потай підморґнув до учнів, що вже мали образитися. Орачі, що в дійсності відставали, щиро його підтримали і штовхнули сусіда сусіду коліном.

До вечора Муха Макар потихеньку готувався до шабашу і не помітив, як Гриша, що вночі вів розмову з своєю "круглою сиріткою", повернувся з плугом до табору. Він помітив тільки, як той зневажливо пройшов до діаграми і високо підсмикнув один помережаний патичок. Муха Макар розгублено закліпав єдиним своїм, оком і потай зирнув у бік трактора. Трактор чомусь стояв, а через ріллю гнав щодуху хлопійко-стерновий.

У Мухи Макара перевернулося стривожене в Карпатах нутро, і він підтюпцем вискочив йому назустріч.

— Що трапилося?

— Шворник на зчіпці поламався.

— Який?

— Та дерев'яний, що плуга чіпляють. Дайте скоріше патичка!

Муха Макар перевів дух:

— Звичайного патичка? — Із цим він підійшов до діаграми і хазяйновито висмикнув найвищого помережаного патичка "круглої сирітки". Гриша, який, усміхаючись, прислухався до їхньої розмови, враз скипів:

— Макаре, кинь! Уйди, кажу, від гріха! — І, як довбню, наставив над маленькою Макаровою головою свій кулак.

У Мухи Макара лице взялося зморшками.

— Нечувствительний ти, Гриша, чоловік,— і він нехотя засунув назад патичка, намагаючись присадити його якнайнижче.— Тут треба робити всевкучно.— Потім Муха Макар крутнувся до ятки і витяг із брухту чоку.

— На, неси, це вже не ввірветься.

— Та патичка ж казали,— сперечався хлопійко.

— А Макар для трактора й залізної чоки не пошкодував. Неси, неси: це мій інвентар.

Хлопійко з чокою погнав назад. Гриша баском уже усовіщав "круглу сирітку", щоб не заїдалася з сусідами, а Муха Макар, зирнувши на сонце, що вже пурхнуло за сизі гребені ріллі, почав розбирати свою ятку. Навантажуючи на гарбу порожні жбани з-під мастила, він наткнувся на гасові ліхтарі і тільки тепер пригадав, що мав давно їх заправити й однести до трактора. Він заметушився: сутінки вже просвічувалися рожевим молодиком, що ясним лемешем повис над полем, і тільки по звуку можна було догадатися, що трактор ішов од левади до каменя, захованого в бур'янах на межі. Муха Макар, розмахуючи двома ліхтарями, подріботів просто на звук. Слідом за ним підстрибував на трьох ногах задоволений з шабашу Дрючок. Залишалося вже з сотню кроків. Муха Макар навіть почув голос "парнишки молодого": "Проспав, Макаре? Тепер уже і без твого світла доїдемо". Трактор ішов по самій межі просто на кущ бур'яну, з якого підряд три дні стовбичила Караванова постать. Муха Макар зметикував ураз і закричав щосили:

— Соб, соб верни! — і очманіло замахав ліхтарями.

Від левади відбилася луна: "Соб, соб верни". Сухоребрий пес від несподіванки підозріливо відскочив назад, а трактор, не розуміючи його, гарчав мотором й уперто сунув просто на кущ бур'яну. Враз передні його колеса здибилися, під плугом щось завищало, з димарика вихопився стовп вогняного диму, потім під ногами й руками тракториста загарчав фрикціон і важелі, і трактор гупнув на передні колеса.' Упавши на землю, він, немов гармата після пострілу, окутаний димом, затих на місці. На ріллю посипалися стернові й кинулися до плуга.

— Давай ліхтарі, мнихало!

Муха Макар, весь мокрий, спотикаючись у борознах, нарешті наспів з^ліхтарями.

— Світи! — Голос старшого тракториста обривався від хрипоти.

Жовте світло заграло на блискучих, вишаруваних об землю частинах плуга: один кружальний ніж, як повний місяць, вихопився над самий гряділь і так тримався на зігнутій осі, а другий, зігнутий у совок, стирчав убік. У обох полиць теж були зім'яті лемеші.

— Що за чортяка? — здригнув плечима тракторист.

Муха Макар присвітив у борозну. Там, мов вивернута в калюжі туша кабана, лежав укритий мохом важкий камінь.

— Таки вивернули? — задоволено констатував уголос Муха.— 3 кінця віку лежав!—Але, зирнувши на плуга, він зітхнув.— Я ж тобі кричав: "Соб верни!" Може, іще що? — і присвітив до зачіпного кільця, де. стирчала його чока.— Бач, моя-таки витримала.

— Чорти б тебе взяли з твоєю чокою,— подякував йому тракторист.— Тобі казано — патичок, і нічого б не трапилося: тріснув би тільки — і все.

Муха Макар винувато закліпав своїм оком.

— А Гриша вже скінчив оранку.

— Світи сюди!

— І ми скінчили,^ відповів йому учень.— Це вже повертали на останній борозні.

Тракторист оглянув машину, завів мотор і почав уважно вслухатися в її видихи. Муха Макар теж наставив ухо, але й без цього було чути, що робота в картері йшла стрибка-, ми: на кожному четвертому такті чувся якийсь сухий удар. Муха Макар тривожно зирнув на тракториста, той морщив чоло і з кожним четвертим ударом, ніби від болю, кривив свої засмаглі вуста.

— Гонок,— сказав він.— Це ще нічого: додому доїдемо і на трьох,— і натиснув педаль. Машина здригнулась і рушила до табору.

Муха Макар дріботів поруч. Він був і радий, що закінчили оранку, і в той же час за серце брав жаль до машини, що, як і він колись у Карпатах, стривожила собі нутро.