Яром-долиною... - Тельнюк Станіслав
Іштерекові було наказано: розосередити три тисячі своїх вояків так, щоб облога чи принаймні видимість облоги тривала! Все це треба зробити негайно!
Іштерек — молодий, плескатолиций, з чорними густими бровами, які зрослися на переніссі, малорослий, кривоногий, бо виріс верхи на коні, — вислухав батьків наказ, вищирив зуби, побажав Кантемірові успіху в боротьбі з розпроклятим гяуром Дорошенком і помчав до своїх.
Іштерек — то найталановитіший із синів Кантеміра, надія мурзи. Йому, Іштерекові, мурза Кантемір мріє передати владу перед смертю. Шкода, що життя людське таке коротке, шкода! Він, Кантемір, хотів би жити значно довше, хай не безкінечно, але принаймні кілька сторіч! Він мріє ще завоювати Москву й Варшаву і віддати їх великому хандкарові в обладу! Він, мурза Кантемір, разом зі своїм сином Іштереком міг би довершити те, чого не довершили до кінця Чінгізхан і Батий, Мехмет—Фатих і Сулейман—Кануні!..
Помчав Іштерек до своїх, з—під кінських копит тільки груддя полетіло. Дивився йому вслід Кантемір, і якимось незрозумілим передчуттям раптом ізтислося його серце, чуже будь—яким ніжностям і сантиментам…
Немолодий уже Кантемір, та дав Аллах — хвала йому! — Кантеміровому тілу силу й витривалість, а Кантеміровій душі — вічну молодість! Любить походи Кантемір, саме в походах міцнішає його тіло й молодшає душа. Джанібек—Герай, якого він, Кантемір, має посадити на бахчисарайський трон, молодший за Кантеміра, але гидко дивитися на його ніжне тіло вагітної баби! І ось отаке ніщо він, Кантемір, має посадити на трон Кримського ханства! Але що ж! Це — наказ Стамбула, не для того в Баба—Алі пишуться фірмани, щоб їх не виконувати!
… Через дві години воїнство Кантеміра, залишивши облогу Бахчисарая, рушило на північ. Коли татари залишали облогу того чи іншого міста, вони робили це, як правило, вночі. Щоб ворог не бачив їхніх коней, повернутих до нього хвостами. Кантемір же вирішив не чекати вечора і не церемонитися перед своїми нікчемними душманами.[39] Нащо ці церемонії перед тими, кого він глибоко зневажає? Не сьогодні—взавтра і Магомет—Герай, і Шагін—Герай опиняться в його руках — і то їм дуже—дуже поталанить, якщо великий візир Устреб—паша відправить їх досиджувати в кандійському зіндані[40] те, що вони не досиділи раніше!..
А тим часом — нехай постереже їх Іштерек!
Кантемір не знав, про що говорили між собою Акрам—баші й Шагін—Герай, коли з мурів Бахчисарая дивилися на відступ Кантемірового воїнства. З мурів це мало вигляд вельми переконливий…
Акрам—баші зняв шолом, витер піт з лоба і промовив:
— Одне з двох: або Кантемір занадто вже хитрує, що аж себе перехитрив, або ж…
— Або ж — уже прийшов Дорошенко!
— Або ж — прийшов Дорошенко! — погодився Акрам—баші.
— Але чому Кантемір нас не соромиться? Забирає військо у нас на очах і просто тікає на північ? Так і хочеться йому вслід свиснути!
— Не треба, — попросив Акрам—баші. — Він нас не соромиться з двох причин. Або він вважає Нас мертвяками. Або ніколи йому нас соромитися. Або — й те, й друге!
— А може, це пастка? — поскуб ріденьку свою борідку Шагін—Герай.
— Не знаю, — відповів Акрам—баші, колись рудий, тепер зовсім білий колишній гяур, нинішній оборонець Бахчисарая…
Відступ Кантемірових військ спостерігали зі стін і вчорашні розбійники Амета—Киримли. Тут же кілька найза—взятіших з них прийшло до Шагін—Герая з проханням.
— Які ще можуть бути прохання? — нахмурив брови Шагін. — Ви — розбійники! Вас судити треба!
— Ми разом з Аметом—Киримли прийшли врятувати тебе, о найхоробріший, — відповів найстарший з них. — Зараз ми не розбійники, а оборонці хана Магомета й кал—ги Шагіна. Ми прийшли з проханням до тебе і з вірою, що твоя мудрість така велика, як і хоробрість!
— Що вам треба?
— Ми хочемо вночі вийти за мури і пошукати нашого ватажка. Його ще не страчено — отже, він іще живий! Він повинен жити й бити турецьких прихвоснів…
— Я не хочу ризикувати вашими головами заради однієї голови Амета—Киримли.
— Не бійся за нас, о найхоробріший і найсправедливіший! Одна голова одного Амета—Киримли варта сотні наших голів!
— Мені потрібні ваші голови й ваші руки, — відповів Шагін—Герай. — Не пущу вас за мури!
— Не поспішай відмовляти, о найхоробріший! Ми тобі в придачу до Амета—Киримли постараємося ще щось принести!
— Що? — запитав Шагін.
— Не скажемо, поки не принесемо! Тільки дозволь вийти за мури!
— Треба їм дозволити, — втрутився Акрам—баші. — Вони не хочуть нічого казати, бо бояться сполохати Удачу…
— Гаразд, — неохоче відповів Шагін—Герай і знову поскуб свою ріденьку борідку.
Якась думка була в голові, тільки яка — ніяк не міг згадати. Сердито смикнув себе за бороду і заскреготів зубами від болю. Згадалося йому, як тягав за бороди московських послів Прончищева й Болдирєва, як ображав їх словами й ділом, як позабирав собі їхні гроші та речі… Дурниці робив калга, наслухавшись, що Москва ображає астраханських татар і віру мусульманську їхню зневажає. Хіба послам за це треба скубти бороди? Треба скубти бороду московському цареві — от кому! А втім… Шагін—Герай — не Кантемір. Він не хоче бути вільною чи мимовільною зброєю в руках Османської імперії. Він хоче остаточно вирвати Крим з—під Стамбула, а отже, не підлягати султанові та його Устреб—паші, не йти за їхніми наказами воювати з Москвою — Москва, між іншим, забула про те, що він, Шагін—Герай, скуб бороди її послам, і надіслала якраз перед самим вторгненням Кантеміра добрі гроші в Бахчисарай. Буде чим розплатитися з вояками, якщо вдасться перемогти Кантеміра! Тільки б витримати, тільки б вистояти оці найважчі дні!
Посланці від розбійників усе ще стояли перед Шагіном, чекаючи на його дозвіл. Виявляється, що своє "гаразд" Шагін—Герай мовив подумки, а злодії та розбійники, хоч і вміють читати людські думки, усе ж воліють, аби ці думки було висловлено вголос.
— Яхші![41] — коротко кинув він. Повітря пахло свіжою водою, хоч небо було чисте…
Знову повернув свій погляд на обрій. На північ, на північ ішла, мчала, летіла, лилася, мов Салгір—ріка, кіннота Кантеміра…
Увечері Іштерек об’їхав свої війська. Все було гаразд, усі воїни знали, що їм належить робити, скрізь, як водиться, палали вогнища. Форкали коні, передчуваючи грозу. Але небо було безхмарне.
Іштерек ліг у своєму наметі. Сьогодні він вирішив лягти раніше і добре виспатися. Він з гуріями побачиться завтра, після того як візьме Бахчисарай.
Так, так, Іштерек вирішив узяти Бахчисарай. Оборонці його, побачивши, іцо Кантемір з основними військами пішов на північ, звісно ж, зраділи й послабили пильність. Люди Іштерека є в Бахчисараї. Вони давно чекали сигналу, вони давно чекали тої години, коли оборонці втратять пильність. Військо Іштерека увірветься в Бахчисарай не через головну браму, яка найбільше охороняється, і не через бічні. Люди Іштерека зробили підкоп під мури, сьогодні під ранок буде запалено гніт, який підірве порох, — і в отвір ринуть сили Іштерека. Навіть батько, навіть сам Кантемір не знає про цей задум! Порадив Іштерекові цей план, знайшов відповідних людей хитрий чоловік із самого Стамбула, який ходить в одягу фаранга і називає себе сеньйором Гаспареоне!..
Іштерек ніколи не наказував, щоб його хтось будив у визначений час. Він сам прокидався тоді, коли визнавав сам собі. Він взавтра прокинеться за дві з половиною години до світання. А ще через годину гримне вибух. Саме в цей час треба бути Іштерекові біля отвору в мурі й повести своїх джигітів на штурм Бахчисарая. Перш ніж муедзин вийде на мінарет виголосити свій ранковий езан, Бахчисарай буде взято! Батько думає про те, щоб передати Шагіна й Магомета султанові та великому візирові, — хай думає! А він, Іштерек, позрубує їм голови — та й усе! Не сам позрубує, а його воїни це зроблять. А він, Іштерек, позрубує голови тим воїнам за хановбивство. Власною рукою позрубує!..
З цією думкою він заснув.
Але прокинувся раніше, ніж сам собі призначив. Бо пролунав вибух, про який він думав перед сном.
І тільки тоді, коли прокинувся, то зрозумів: це не вибух, це — грім. За тонкою перегородкою намету шумів веселий дощ. Пахло грозою і свіжою небесною водою.
Знову вдарив грім. Лило як із відра. Увечері коні форкали, передчуваючи грозу, але щоб таку грозу?!
Блиснуло десь у небесах. Іштерек враз побачив чотири постаті в його наметі. Вони були з ножами в руках. Це не були люди з його охорони, це були якісь інші люди, яких він досі ніколи не бачив!..
Наче підкинутий пружиною, скочив Іштерек з твердого ложа свого, та тут же чиясь невидима тверда рука вибила шаблю з його правиці. Він хотів стрибнути вбік, щоб під наметом вислизнути назовні, під дощ, під грозу, до вогнищ (він ще не збагнув, що вони всі залиті дощем!), — як його просто в повітрі щось підхопило й перевернуло на спину, і не встиг Іштерек іще вихопити ножа з—за пояса, як той ніж уже було кимось відібрано, а руки йому ізв’язано. Він ще відбивався ногами, але й ноги вже щось оплутало, він хотів крикнути, але його розпачливий крик заглушив удар грому, страшний удар — це його блискавка так осяяла внутрішність намету, що Іштерек устиг побачити ворогів!.. Але — тільки побачити!.. Ще мить — і в рот йому запхали якусь ганчірку. Зрозумів, для чого: щоб не кричав!..
Потім його винесли з намету під зливу, і він, ізв’яза—ний, дивився в темряву, і коли цю темряву знову розпанахала блискавка, то побачив мертвих своїх охоронників, що валялися біля шатра в найстрашніших позах. Під сяйвом блискавки він спочатку побачив цю картину, а вже потім збагнув, що то таке…
Його вороги бігли то полем, то кущами, бігли крізь темряву — вони мовби нюхом чули дорогу, не спотикалися, не кидалися в різні боки. Вони добре знали свою справу. І Іштерек здогадався: це оті самі розбійники з Карадагу, яких привів Амет—Киримли, ті самі бандюги—ешкийя, що зірвали позавчора штурм Бахчисарая… Та через мить ця думка вилетіла з його голови, бо зрозумів: його несуть до Шагіна чи Магомета! Він — бранець! Він нє виконав наказу свого грізного батька, він проспав свою свободу й свою перемогу!..
Але й ця розпачлива думка зникла, коли знову блиснуло й шарахнуло громом угорі. Люди, яким належало підірвати мур, свою справу зроблять. А ті, кому належить іти на штурм, підуть на штурм! Вони виручать Іштерека! Коли Шагін—Герай побачить біля своєї горлянки ножа, то він тут же заговорить по—іншому, він десять Іштереків віддав би за одне своє нікчемне життя…
Розбійники бігли, а позаду крізь громи лунав лемент: Іштерекове військо виявило, що в його тилах шастають люди Амета—Киримли, і тепер під зливою намагається виловити зловмисників… Може, щось і вдасться, тільки Іштерека вони вже не врятують…
Кантемір віз свсю орду цілу ніч.
