Діти капітана Гранта - Жуль Верн

Однак тут виникало дивне непорозуміння. Останні відомості про капітана Гранта були з Кальяо, надруковані 30 травня 1862 року в газеті «Mercantile and Shipping». 61 Як же могло статися, що «Британія» опинилась 7 червня в Індійському океані? Та Паганель знайшов цьому вельми вірогідне пояснення, яке задовольнило навіть найприскіпливіших.

Увечері 12 грудня, на шостий день по відплиттю з островів Амстердам, на юті зібрались лорд і леді Гленарван, Роберт і Мері Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель. Мова, звичайно, йшла про «Британію», бо ж до неї повертались повсякчас усі думки мандрівників. І коли випадково в розмові виявилось оте згадане вище непорозуміння, всіх пойняла тривога.

Помітивши загальне збентеження, Паганель жваво підвів голову і мовчки пішов по документ. Повернувшись, він так само мовчки знизав плечима, наче йому було соромно, що можна бодай на хвилину замислитися над такою дурничкою.

- Поясніть нам, друже,- мовив Гленарван,- хоч приблизно, як це могло статися.

- Гаразд,- відповів Паганель,- але хочу перше запитати дещо в капітана Джона.

- Прошу, пане Паганелю,- озвався Джон Манглс.

- Скажіть мені, чи може швидкоплавне судно пройти за один місяць ту частину океану, яка лежить між Америкою й Австралією?

- Може, коли робитиме двісті миль на добу.

- Це - виняткова швидкість?

- Аж ніяк. Кліпери під вітрилами часто йдуть набагато швидше.

- В такому разі припустимо, що морська вода змила в документі одну цифру. Замість «7 червня» читайте «17» або «27», і тоді все стане зрозуміло.

- Справді,- зраділа Гелена,- від 31 травня до 27 червня...

- Капітан Грант міг перетнути Тихий океан і опинитись в Індійському! - закінчив Паганель, і всі щиро зраділи з такого висновку.

- Отже, ще одне місце в документі з’ясовано,- мовив Гленарван,- і знову ми завдячуємо цим нашому другові. Тепер нам залишається тільки досягти Австралії й розшукати сліди «Британії» на її західному узбережжі.

- Або на східному,- додав Джон Манглс.

- Так, ви кажете слушно, Джоне. Ніщо не вказує в документі, що катастрофа сталася саме біля західних, а не східних берегів. Ми повинні шукати на обох узбережжях, там, де проходить тридцять сьома паралель.

- А що, хіба у вас є сумніви? - спитала Мері.

- Ні, міс,- квапливо відповів Джон Манглс, бажаючи розвіяти тривогу дівчини.- Лорд Гленарван, безперечно, хотів лише зауважити: якби капітан Грант потрапив на східне узбережжя Австралії, то він швидко знайшов би там допомогу й підтримку. Адже це майже англійське узбережжя - воно поспіль заселене колоністами. Команді «Британії» не довелось би пройти й десяти миль, аби зустрітися з земляками.

- Правильно, капітане Джоне,- мовив Паганель.- Поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в Туфолдській затоці й у місті Іден, Гаррі Грант знайшов би не тільки притулок у першій-лішній англійській колонії, але й транспортні засоби, щоб повернутися до Європи.

- А в тій частині Австралії, куди прямує «Дункан»,- спитала Гелена,- потерпілі, виходить, такої підтримки не знайшли б?

- Ні, те узбережжя пустельне. Жодних шляхів, котрі зв’язували б його з Мельбурном чи Аделаїдою. Коли «Британія» наразилась на прибережні рифи, ніхто там не подав їй допомоги, так, начеб це скоїлось близько негостинного африканського узбережжя.

- Але ж тоді що сталося з батьком за два роки? - стурбовано вигукнула Мері.

- Люба міс,- відповів Паганель,- адже ви певні того, що капітан Грант дістався до австралійської землі?

- Цілком певна, пане Паганелю,- відповіла дівчина.

- Ну так поміркуймо, що ж сталося з капітаном Грантом на суходолі? Тут не може бути багатьох припущень, в усякому разі не більше трьох. Або капітан Грант з товаришами добувся до англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або, врешті, загубилися в неосяжних австралійських пустелях.

Паганель замовк, шукаючи схвалення в очах слухачів.

- Кажіть далі, Паганелю,- мовив Гленарван.

- Гаразд. Перше припущення я рішуче відкидаю. Коли б Гаррі Грант потрапив до англійських колоній, він би врятувався і давно вже повернувся до своїх дітей у рідне місто Данді.

- Бідолашний батько! - прошепотіла Мері Грант.- Майже два роки він розлучений з нами!

- Не заважай панові Паганелю, сестричко,- зупинив її Роберт,- ось він зараз нам скаже...

- На жаль, ні, мій хлопчику! Я можу сказати лишень одне: капітан Грант нині або бранець австралійців, або ж...

- Але ті тубільці,- квапливо урвала його мову Гелена,- які вони?

- Не турбуйтесь, пані,- відповів Паганель, зрозумівши, що непокоїть Гелену,- вони дикі й нерозвинені, проте сумирні й анітрохи не кровожерні, як-от їхні сусіди новозеландці. Коли потерпілі з «Британії» потрапили до них, то, присягаюся, їм ніщо не загрожує. Всі мандрівники свідчать - австралійці жахаються проливати кров і навіть не раз ставали їхніми вірними спільниками в обороні проти нападу банд засланих сюди карних злочинців, справді надзвичайно жорстоких.

- Чуєте, що каже пан Паганель? - звернулась Гелена до Мері Грант.- Коли ваш батько в полоні у тубільців - а натяк на це є в документі,- то ми його знайдемо.

- А раптом він загубився десь на австралійських просторах? - запитливо глянула дівчина на Паганеля.

- То дарма! - бадьоро вигукнув географ.- Ми однакого його знайдемо! Чи ж не так, любі друзі?

- Безперечно,- мовив Гленарван, аби надати розмові веселішого тону.- Я не припускаю, щоб можна було загубитися.

- І я також,- зазначив Паганель.

- Вона велика, ця Австралія? - спитав Роберт.

- Австралія, мій хлопчику, має щось із сімсот сімдесят п’ять мільйонів гектарів, тобто приблизно чотири п’ятих площі Європи.

- Невже стільки? - здивувався майор.

- Так, Мак-Наббсе, це вираховано з точністю до одного ярда. Як ви гадаєте, чи має право така країна називатися континентом, як зазначено в документі?

- Звичайно, Паганелю.

- Додам іще,- вів далі учений.- Наука майже не знає випадків, коли мандрівники зникали в Австралії без сліду. Здається, Лейхардт єдиний, чия доля досі не відома, та й то незадовго до від’їзду мені повідомили в Географічному товаристві, начебто Мак Інтрі натрапив на його сліди.

- Хіба ще не вся Австралія досліджена? - запитала леді Гелена.

-