Українська література » Класика » Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура - Марк Твен

Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура - Марк Твен

Читаємо онлайн Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура - Марк Твен
XXIX
ВІСПА

 

 

Надвечір, коли ми підійшли до тієї хати, ми не побачили довкола жодних ознак життя. Нива була вже вижата, і так ретельно, що, здавалося, ніби там пройшлися бритвою. Огорожі, повітки - все порозвалювалося, все красномовно промовляло про злидні. І жодної худобини, жодної живої душі поблизу! Непорушна, зловісна тиша навіювала думки про смерть. Хатина була одноповерхова, солом’яна покрівля її почорніла від старості і вже була геть обшарпана.

Двері стояли трохи прочинені. Ми підкралися до них тихенько, навшпиньки, затамувавши подих, мимоволі скоряючись якомусь невиразному передчуттю. Король постукав. Ніхто не відповів. Почекавши трохи, він постукав знову. Ніякого відгуку. Я обережно відчинив двері й зазирнув досередини. Хтось заворушився в темряві - якась жінка. Вона лежала на долівці, а тепер сіла, наче зі сну, пильно глянула на мене й насилу видушила з себе голос:

- Згляньтесь! - благально мовила вона.- Уже ж забрали усе чисто, нічого не лишилося.

- Я не прийшов оббирати тебе, бідна жінко.

- Ти не священик?

- Ні.

- І не челядник нашого лорда?

- Ні, я не тутешній.

- О, тоді ради господа нашого, який карає безвинних муками й смертю, не барися тут, тікай! Ця оселя проклята богом та його церквою.

- Дозволь мені ввійти й допомогти тобі. Ти ж хвора й безпорадна.

Призвичаївшись до темряви, я бачив тепер її запалі очі, бачив, яка вона виснажена.

- Кажу тобі, ця оселя проклята церквою. Якщо тобі дороге життя - тікай звідси, поки тебе не помітили, поки на тебе не донесли.

- Не турбуйся за мене. Я церковного прокляття не боюсь. Скажи, чим я можу тобі допомогти.

- Нехай же тоді благословлять тебе всі добрі духи, якщо вони є. Мені так хочеться пити! Але стривай, не треба, я нічого в тебе не просила, тікай звідси, тікай! Бо навіть той, хто не боїться церкви, повинен боятися недуги, від якої ми вмираємо. Облиш нас, відважний і добрий чужинцю; ми благословляємо тебе від щирого серця,- якщо тільки можуть благословляти ті, над ким тяжіє прокляття.

Та перше, ніж вона скінчила, я схопив дерев’яного ковша і метнувся повз короля до струмка, який був ярдів, десять від хати. Коли я повернувся, король був уже всередині - відчиняв віконницю, щоб впустити свіже повітря і світло. В хаті стояв нестерпний сморід. Я підніс воду жінці до уст, і коли вона жадібно вхопилася за ківш худими, схожими на пазурі пальцями, віконниця відчинилась - і яскраве світло вихопило з темряви її обличчя. Віспа!

Я підскочив до короля й зашепотів йому у вухо:

- Ваша величність, негайно вийдіть! Ця жінка вмирає від хвороби, яка спустошила околиці Камелота два роки тому.

Він і не ворухнувся.

- Присягаюсь, я лишуся тут, щоб теж допомогти!

Я знову зашепотів:

- Так не можна, володарю. Вам треба вийти.

- Ти дбаєш про мене, й слова твої мудрі. Але королеві не личить боятись, а лицареві соромно не простягати руку допомоги там, де він може допомогти. Я не піду звідси - і край. А от тобі треба тікати. Бо наді мною церковне прокляття сили не має, а тобі церква забороняє тут бути, і якщо ти порушиш її заборону й вона про це довідається,- тебе спостигне тяжка покара.

Зостаючись у цій страшній хатині, король важив своїм життям, але сперечатися з ним було б даремно. Коли він забирав собі в голову, що на карту поставлено його лицарську честь, ніякі доводи не допомагали. І тепер він залишиться тут будь-що-будь. Знаючи це, я більше не наполягав на своєму.

Жінка мовила:

- Чоловіче добрий, зробіть ласку, підніміться цією-от драбиною, погляньте й скажіть мені, що робиться на горищі? І не бійтеся сказати правду, бо й найстрашніша правда не розіб’є материнського серця, коли воно вже розбите.

- Зостанься тут,- мовив король,- і нагодуй цю жінку, а я піду подивлюсь.

І він зняв з плечей клунок.

Я хотів був випередити його, але не встиг. Біля драбини він зупинився і глянув на чоловіка, який лежав на долівці в темному кутку й досі не звертав на нас уваги та не озивався жодним словом.

- Це твій чоловік? - спитав король.

- Так.

- Він спить?

- Так, дякувати богові за цю єдину його ласку, він заснув уже три години тому. Яке це щастя, яке невимовне щастя, що він нарешті заснув!

Я сказав:

- Тоді розмовляймо тихо, щоб не розбудити його.

- О, його ви не розбудите. Він помер.

- Помер?

- Атож, помер, і це для мене така радість! Тепер ніхто більше не може ні скривдити, ні образити його. Він уже в раю і щасливий, а як не в раю, то в пеклі, і там він теж задоволений, бо в пеклі над ним не буде ні абата, ні єпископа. Ми змалечку зростали разом; двадцять п’ять років тому ми побрались і відтоді аж до сьогодні не розлучалися. Подумайте, як довго ми любилися і як довго страждали разом! Сьогодні вранці він марив, йому здавалося, що ми знову хлопчик та дівчинка і йдемо кудись квітучими полями. Так він ішов, безтурботно, весело балакаючи, все далі й далі, аж поки перейшов на ті інші, незнані поля і зник назавжди з наших смертних очей. Для нього ми й не розлучались, бо в уяві його я йшла разом із ним, і він тримав мене за руку - за мою молоду білу рученьку, а не за оцю пташину лапу. Відійти, не знаючи, що відходиш, розлучитись, не помітивши розлуки,- чи може бути краща смерть? Це винагорода йому за всі ті муки, які він терпів, ніколи не ремствуючи.

З темного кутка, де стояла драбина, почулося рипіння. То спускався з горища король, однією рукою пригортаючи щось до грудей, а другою хапаючись за щаблі. Коли світло впало на нього, я побачив, що він несе тендітну дівчинку років п’ятнадцяти - майже непритомну, бо вона теж помирала од віспи. Це був найвищий, найблагородніший вияв героїзму, це був той випадок, коли кидають виклик смерті сам на сам у чистому полі, не маючи зброї, знаючи, що всі переваги на боці супротивника, знаючи, що не

Відгуки про книгу Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура - Марк Твен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: