Казкові пригоди і таємниці (збірка) - Нестайко Всеволод

Та ні Кося, ні Колько не встигли те "щось" як слід роздивитися, бо Дюдя раптом вигукнула:

— Ой! Лютий пан Крижан Холодрига йде! Господар Зими. Наш повелитель. Ховайтеся!

І ледве Кося й Колько встигли сховатися за кущем, як з лісу на галявину вигулькнула біла неоковирна постать — прозора, химерна, з величезною крижаною сокирою в руці.

Трісь! Трісь! Трісь! — затріщали дерева від лютого морозу, який враз настав. Добре, що Колько встиг накинути шубку. А то б одразу замерз на бурульку.

— Що тут діється?! — скрипучим голосом проказав Крижан. — Чому справжнього холоду нема? Сам мушу морозити?

— Бабуся саме з поля щойно. Заметіль здіймала, — сказала Дюдя.

— Бачив я ту заметіль, — пхикнув Крижан. — Казна-що. Як кіт надмухав. А ти за порядком як стежиш? Чого сторонні в лісі?

— Які сторонні?

— А онде там, за кущем.

— Де? Не бачу! — вдавано здивувалася Дюдя.

— Дурити мене здумала?.. Ану вилазьте, барбоси!

— Ми не барбоси, — сказав Колько, вилазячи разом із Косею з-за кущів.

— А хто ж ви?

— Я їжачок Колько Колючка, а він зайчик Кося Вухань.

— А чого він мовчить? Чого ти за нього балакаєш?

— Бо він… скромний.

— А тремтить і зубами цокає — теж від скромності? Інтересно!

— А у них, у зайчиків, так заведено.

— Щось ти дуже балакучий! От я вас у холодильник-морозильник посаджу, заморожу, щоб ви мене не дратували.

— Ой, не садіть їх у морозильник, будь ласка! — скрикнула Дюдя.

— А чого це ти за них заступаєшся?

— Бо вони… хороші.

— Ха-ха-ха! "Хороші"! Які ж вони хороші, коли теплі?! Хорошими у нас бувають тільки холодні. От я їх і зроблю хорошими. Хе-хе-хе! — І пан Крижан забубонів скоромовкою: — Крига-дрига-холодрига! Вуха-чуха-завірюха! Віхола поїхала! Ж-жух!

І вмить пан Крижан зник.

Разом з ним зникли і Колько Колючка, і Кося Вухань.

Розділ 5

Дюдя і Яшка об’єднуються

— Це я, я винна! Було б мені не забирати Колька від Діда й Баби. Вони б його хоч снігом притрусили, не дали б замерзнути. А Крижан, лютий пан — недарма зимовий місяць його іменем лютим назвали — заморозить хлопців! Це я, це я винна! — заголосила Дюдя.

— "Це я, це я", — раптом почулося з-за дуба. — Гей, Дю-дю! Не реви! Тобі не можна плакати. Бо в тебе сльози одразу замерзнуть — і очі псуються. Осліпнути можеш.

— Ой! Хто це? — здригалася Дюдя.

— Це я! Яшка!

— Ану вийди! Покажись!

— Не можу.

— Чому?

— Бо я не просто Яшка, а загадковий Яшка. Мені не можна показуватися. Але я все бачив і чув. Треба хлопців виручати. Бо з ким я тоді витівки свої витворятиму?!

— А як виручати? Як?!

— Треба твоїх Діда й Бабу підпрягти. Вони дорослі. Вони силу мають, багато знають і можуть. То хай допоможуть… Тільки ти про мене їм не кажи, гаразд? Дорослі мене не бачать і не чують. І не повірять, що я є на світі.

— Не скажу. Хоч і не розумію, хто ти… Ну, я помчала додому, бо не можна гаяти ні хвилини. Як заморозить Косю й Колька, пізно буде.

— Ну, давай! А я до Крижана.

Дюдя крутнулася дзиґою на одній нозі, утворивши завірюху, і знялася в небо, а за нею і Яшка…

Розділ 6

Снігуронька подає ідею

Баба Морозиха нарешті скінчила писати протокол (ох, та бюрократична писанина!), аж раптом з двору почувся плач. Баба визирнула з хати.

Плакала Дюдя.

— Ти чого? — здивувалася Баба. — А де той їжачок? Проґавила?

— Гірше! — схлипнула Дюдя. — їх обох лютий пан Крижан забрав.

— Кого це обох?

— Колька і його друга зайчика Косю. Вони такі симпатичні. Один з голочками кумедними. Другий з довгими вушками. А тепер лютий Крижан з них дві льодяні бурульки зробить…

— А Кося звідки там узявся?

— Ай, Бабо! Хлопців рятувати треба, а ви балакаєте! У-у-у!

— Не плач, Дюдю! Ти ж знаєш, нам плакати не можна. Сльози замерзають, і очі псуються.

— І хай псуються! Хай я осліпну, раз ви не рятуєте хлопців!

— А як я їх урятую? Лютий пан Крижан — наш начальник. Не ми йому — він нам наказує.

— Придумайте щось. Ви ж добра. То у вас робота така сувора, а сама ж ви добра, я знаю.

— Що ж я можу придумати? Мене поставлено за порядком стежити, а ти мене змушуєш той порядок порушувати.

— Тоді я сама піду, раз ви не хочете.

— Куди ти підеш, дурненька?! Він же тебе й слухати не стане. Замкне в буцегарні на три крижані замки, як мене колись замкнув. І сидітимеш день і ніч.

— І сидітиму, раз ви такі!

Раптом у небі з’явилася біла хмарка і на обійстя опустилися Дід Мороз і Снігуронька. У Діда під пахвою був порожній мішок.

— О! А чого це Дюдя так невесела? — кинулася до сестрички Снігуронька.

— Що тут у вас трапилося? — стурбовано запитав Дід Мороз.

— Ой, біда! Лютий пан Крижан Холодрига забрав зайчика Косю та їжачка Колька на заморожування. А Дюдя засмутилася і плаче.

— Отакої! А звідки їжачок узявся? У них же зимова сплячка, — здивувався Дід Мороз.

— Спеціально прокинувся, — сказала Баба Морозиха. — Виліз, щоб на тебе, артиста, подивитися, на Снігуроньку, на ялинку новорічну. А вас носить десь. Я б давно уже вас йому показала і назад у барліг поклала.

— Ну, хто ж знав? — розпачливо розвів руками Дід Мороз. — Жалко бідолайчика їжачка… і зайчика.

— Не руками розводити треба, а робити щось! — прохопилася Дюдя.

— Що ж тут вдієш? — почухав потилицю Дід Мороз.

— Я ж і кажу, — підхопила Баба Морозиха. — Не ми ним, а він нами керує.

— Керує! — пхикнула Дюдя. — А ви знаєте, Бабо, що він про вас сказав?

— Ану-ну?

— Що ваша заметіль — не заметіль, а казна-що, як кіт надмухав.

— Що-о?! — очі-вуглинки Баби Морозихи запалахкотіли гнівом. — "Як кіт надмухав"? Це про мою прекрасну заметіль, що по всьому полю гуляла?

— Стривайте! — вигукнула раптом Снігуронька. — Здається, я придумала. Давайте…

— Тссс! — перебив її Дід Мороз. — Тихше! Бо ще почує. Ви ж знаєте, який він…

Усі схилилися до Снігуроньки, і вона їм щось зашепотіла.

Розділ 7

Демонстрація-маніфестація

Пан Крижан був у чудовому настрої. Він дуже любив когось заморожувати. Весело походжаючи величезною голубою верандою свого крижаного палацу, він співав:

Я Крижан — лютий пан,

Крижаний ношу жупан.

Я всевладний, я все можу,

Будь-кого я заморожу,

Заморожу, заморожу до загину

На сніжинку, на бурульку, на крижину.

Я дивлюся, я дивлюся залюбки,

Як когось ха-ха-хапають дрижаки.

Це для мене насолода, ще й яка,

Як на когось напустити дрижака!

Всі тремтять переді мною, всі тремтять…

І раптом пан Крижан затнувся і здивовано роззявив рота. У дворі з’явилася дивна процесія. Попереду йшов Дід Мороз з транспарантом: "Свободу Кольці Колючці!". За ним сунула Баба Морозиха з транспарантом: "Свободу Косі Вуханю!" А за Бабою ступала Снігуронька з транспарантом: "Захистимо звірячі права!"

Пан Крижан кулею вилетів надвір.

— Це що таке?! — закричав він несамовито.

— Демонстрація-маніфестація… — почав Дід Мороз.

— …протесту… — продовжила Баба Морозиха.

— …проти порушення звірячих прав! — закінчила Снігуронька.

— Та ви що?! Очманіли?! — аж захлинувся пан Крижан.

— Відкривай, Бабо, мітинг! — не зважаючи на його крики, наказав Дід Мороз.

— Мітинг протесту оголошую відкритим! Слово надається Діду Морозу! — урочисто виголосила Баба Морозиха.

Тим часом Дюдя за спиною Крижана прошмигнула у крижаний палац.

— Ми, депутація зимового лісу, висловлюємо своє обурення протиправними діями адміністрації панства Крижанства і вимагаємо негайного звільнення їжачка і зайчика! — вимахуючи руками, говорив Дід Мороз.

— Замовкни! Припини негайно! — заверещав пан Крижан.

— Вимкнути другий мікрофон! Продовжуйте, депутате Мороз! — сказала Баба Морозиха.

— Ми не допустимо, щоб були заморожені вільні громадяни Казкового Лісу Кося Вухань і Колько Колючка! — вів далі Дід Мороз.

Тим часом з крижаного палацу вискочили Дюдя, Кося і Колько. І знову-таки за спиною Крижана прошмигнули до лісу і кинулися навтіки.

Однак пан Крижан щось запідозрив.

— А де Дюдя? — раптом пронизливо глянув він на Діда Мороза. — То заступалася так за них — і раптом не бере участі у вашій дурній демонстрації…

І пан Крижан кинувся у палац.

— Треба тікати! — вигукнула Снігуронька.

— Ех-хе-хе! Куди ж від нього втечеш? — зітхнув Дід Мороз.

Та вони й не встигли б утекти, бо лютий Крижан прожогом вискочив з палацу:

— Негідники! Обдурили! Звільнили! Випустили!.. Ну тепер ви у мене на волі не гулятимете! Всіх у буцегарню на потрійний крижаний замок!.. А в Казковому Лісі оголошу надзвичайний стан. Усіх позаморожую! Всіх!.. Крига-дрига-холодрига! Віха-чуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжжух-х-х-х!..

І Дід Мороз, Баба Морозиха й Снігуронька миттю зникли з подвір’я.

Розділ 8

Що робити?

— А він знову нас не забере? — відхекуючись, спитав Кося.

— Ні! — сказала Дюдя. — Не хвилюйтесь. Вдруге він забрати вас уже не зможе. Такий чарівний закон Казкового Лісу.

— Спасибі тобі, Дюдю! — сказав Колько. — Ти врятувала нам життя.

— До чого тут я? Це Снігуронька придумала. А допомагали всі.

— Навіть загадковий Яшка, — додав Кося. — Ми б давно вже замерзли, якби не він.

— Як це так?

— А він увесь час примушував нас рухатися, не сидіти на місці. Ми весь час чули його голос.

— Ми думали, що він тільки на витівки здатний, а він, виявляється… — сказав Колько.

— Молодець! — сказала Дюдя і враз спохмурніла: — Щось довго наших нема. Стривайте, погляну лишень у чарівне дзеркальце, де вони там…

Дівчинка заскочила до хати, а Кося й Колько лишилися на подвір’ї Діда Мороза й Баби Морозихи. Вони навіть не встигли перемовитися між собою й кількома словами, як з хати вискочила Дюдя.

— Біда! Лихий пан Крижан засадив Діда, Бабу й Снігуроньку у буцегарню на три крижані замки.

— Ой! Що ж це буде?! — в один голос скрикнули Кося й Колько.

— Їм-то нічого не буде. Вони ж холоду не бояться. Але новорічне свято зривається. Без Діда Мороза й Снігуроньки який же Новий рік?.. Новорічні ялинки не засвітяться. Тисячі хлопчиків і дівчаток залишаться без новорічного свята, без новорічних подарунків. Особливо шкода тих, хто не має батьків, хто у дитячих будинках, в інтернатах… Вони так чекали цього свята!..

— Що ж робити? — розпачливо спитав Кося.

— Це я винен! Це все через мене! — скрушно похитав головою Колько. — І я мушу спокутувати свою провину.

— Що ти збираєшся робити? — спитала Дюдя.

— Піду назад до Крижана.

— Та ти що?! Він же тебе заморозить!

— Буду рухатися. Може, й не замерзну.

— Але ти не зможеш рухатися весь час, день і ніч!

— Я не допущу, щоб через мене зривався Новий рік!

— Я не залишу тебе! Разом підемо! — вигукнув Кося.