Переклади - Черемшина Марко
- Сама не знаю,- одвітила велика береза.- Всі зовуть мене найкращим деревом у лісі: сонце, і вітер, і дощ - всі для мене добрі, прихильні. Цвіти гуртуються довкола моєго пня і зовуть мене своєю приятелькою. Сама не знаю, але мені видиться, що втіха зробила мене путерною.
«Як гарно вона говорить і скільки слів має, але ж вона щаслива»,- подумала собі мала березонька.
- А ти, маленька березонько із твоєю красою, як стала ти так путерною? Так, дуже путерною ти мусиш бути, бо ти в спромозі знести велику студінь і бурі, що там коло тебе лютяться. Якби я на твоєму місці, то давно полягла б - упала, наколи ще перед часом не замерзла!
І велика береза сміялась, начеб думала, що воно не завидно бачити себе упавшою або замерзлою.
- Прецінь, радість не вчинила б тебе так сильною! - додала вона.
Мала береза була тепер в клопоті: вона гарна і путерна?!
Вона зробилась ще меншою, чим вперед, і спершу не хотіла вірити тим гарним словам. Але велика береза вимовила їх так, що вони не були схожі з лестею або глумом. Вона з-за того зраділа враз зі своїм корінням. Хвиля часу минула, заким вона відповіла,- так дуже зворушилась була:
- Я об тому ніколи не думала, а по-друге, воно й не можна добре знати, але мені видиться, що мене пісня й горе зробили так путерною...
Йоганн Шлаф 6
ДИКІ ГУСИ
Серед нічної тиші стояли ми на балконі над садом.
Небо, умережане звіздами, купалося в срібному сяйві місяця. Гіацинти розливали по грядках свої пахощі, а цвіточні пупінки горіли у срібному зареві.
Нараз побачили ми каблукувату пасмужку, що гойдалася над нами вгорі у чистій вишині.
То були дикі гуси, що летіли на північ.
Із далекої облачної країни місяця доходило до нас їх веселе гегання.
То була із полудня вість про нове життя.
Як чудово зашуміли сади!..
ПАН РЕГІСТРАТОР
Но, вже і старий пан регістратор скинув свій зимовий плащ. Кожного ранку стрічаю його на тому самому місці під отим великим тамариском.
Як весело й охоче тупоче він біля мене в своєму чорному сурдуті, з ішпанською палицею, з чорною крайкою на шиї!
Червоне його лице визирає з-під білого волосся та ясно-чорного циліндра. Перед грядками туліпанів здіймає він його, зупиняється простоволосий і дивиться на різномаїті цвіти, що піднімаються на просторій леваді.
Відтак виймає він свою шовкову хусточку, обтирається, усміхається, говорить щось сам до себе, киває головою і дрібонить дальше...
Мультатулі 7
АВТОРИТЕТ
Скажіть мені, батеньку, чому сонце не паде на землю?
Батько засоромився, бо не знав, чому сонце не паде на землю, і скартав свою дитину тому, що його до сорому привела. Дитина боялася відтепер гніву батька і вже ніколи більше не питалася його ні то, чому сонце не паде на землю, ні про інші речі, що про їх вона так дуже бажала б знати.
Отся дитина не змужніла ніколи, хоть жила шість тисяч літ... ні, ще довше жила.
Вона осталась безглуздою і тупою по нинішній день.
Йоганн Зейме 8
ШОЛІОН
Окови розбились,- сказав один з гурту мужів,- кров тиранів ллється, наше рам’я - то сталь, наша відвага - то скала. Ми не будемо ідолам покланяться. Тут хочемо вибудувать свободі святиню й складати офіри, при її вівтарі стоя.
- Хочемо, хочемо,- відгукнувся гурт.
Тут виступив перед гурт сивий дідуган, що довкола його голови гідність проміннями світила.
- Мужі, браття мої, діти! - сказав він,- я дев’ятдесят рік основно читав книгу людськості. Лиш там, де Астрея 9 мешкає, там гуля її сестра свобода. Стягніть її з неба, а вона запровадить і свою сестру до святині; навіть доля не в спромозі їх обоїх розлучить.
Мужі споважніли, посумніли й роздумували, як би то Астреї вибудувать вівтар. Але ту думку прогнала буря роз’ярення, ворохобня.
- Бідні! Заведені! - стогнав старець і відсунувся на осторінь.- Свобода не мала ані в Римі, ані в Греції своєї святині, а вівтар, що його там брались будувати, був для неї глумом.
Без загальної справедливості свобода є наругою.
Кальман Міксат 10
БАГІВЕЦЬКЕ ЧУДО
Малий собі наш потік Багівець. Срібна стежка під густими вербами в широких піскових рамцях, на яких видко сліди маленьких русалчиних ніжок.
Нема способу молоти в млині на Багівці. На подвір’ю гальман повних міхів, а газди й газдині з Гозони і Чолти позасідали довкруги млина на березі Багівця та й ждуть нетерпеливо на воду.
Якже не прийде вода, то вони уже щось приспособлять. От мельників хлопець Юрко Кочипалюк украв уже з майорнецького цвинтаря ноші, а ще коби їх спалити, та й дощ надопевне зараз крапне.
Та вже йому й пора, бо коли загатиться гать, то за ніч нацяпає лише стільки води, що може відтак колесо обертати годину, а най дві, але що то значить на стільки хліба! Заки останній міх прийде на кіш, то з’їсть його гергелиця.
Всі гей не свої, лишень сама мельничка, ота красавиця Кіца Медведиха, походжує собі межи людьми та й посміхається. Хоть хто як хто, а вона таки через посуху втратна.
Як так дальше піде, то багівецький мельник строшиться геть, а найдужче через то, що його з війни не пускають. Бо, рахувати, платить за млин високу аренду, а челядина, прото
