Драматичні твори - Васильченко С. В.

Чути парубочі вигуки.

(Прислухається.) Та й ні втоми їм, ні угаву немає! (Зіває як не перерветься.) Тьху! (Пішов.)

З гамору десь виривається на селі пісня-дует:

Ой у полі вітер віє,

А жито половіє,

Що парень дівчину вірнесенько любить,

А зайнять не насміє...

Щебечуть солов’ї.

Виходить Тиміш із опудалом. Становить його проти вікна, чіпляє до його папір і починає на два голоси розмову.

Тиміш. Добривечір!

- Здорові.

- А чи тут живе Савка Щербина?

- Тут, а нащо він вам?

- Коло млина у нашому Брусові була оце рада - парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скликали, на папері писали, до Савки Щербини пересилали: дядюшко Савко, ще й ви, тітко Василино, дівчини Олени не баріть, не гайте, на піч не ховайте, до нас швидше на вулицю пускайте, бо як не будете дівчини на вулицю пускати...

У вікні з’являється Олена.

Олена (швидко махає рукою, щоб тікав). Тимоше, Тимоше!

Тиміш. Чого, Олено?

Олена. Тікай швидше... (Побачивши опудало.) Ой лишечко, яке страшне!.. (Знову першим голосом.) Тимоше, Тимоше, ховайся швидше, бо мати вхопили рогач та побігли в комору будити батька! Швидше!..

Тиміш. Куди ж мені ховатися?

Олена (махає рукою). Швидше, швидше! Бо йдуть уже! (Сама ховається в хаті.)

Тиміш озирається навкруги, далі лізе у вікно, в хату.

(В хаті.) Куди це ти?! Ох, мені... А лишенько!

В хаті чути сміх, далі затихає.

Із-за обох боків хати викрадаються Савка й Василина. Савка з батогом, Василина з рогачем. Зразу кидаються до опудала, далі мовчки спиняються перед ним.

Василина. Що воно за мара!..

Обоє розглядають опудало.

Савка. Чи в шинелі, чи в сюртуці...

Василина. І бриль на голові.

Савка. Ще й бриль цілісінький.

Василина. Чи не з панського саду це він його пририпив? (Критично оглядає опудало.) Який... (Сміється й штовхає його рогачем.) Ану, дядьку, повернися!

Тиміш (із хати). Там отой чолов’яга бумагу приніс до вас...

Савка (б’є об поли руками). Чи ти бачила отаке? Вже і в хату зашився!

Василина. Оце так! (Біжить у хату.)

Савка (швидко). Зажди, Василино, не так: стережи його коло вікна, а я побіжу в хату!..

Побіг у хату; у вікні з’являється Тиміш; Василина заміряється рогачем. Тиміш ховається. Стукає другим вікном, що за рогом хати. Василина біжить туди. Тиміш знову з’являється в першому вікні, вискакує з хати, тікає.

Василина. Ох ти ж сибірний!..

Савка (вибігає з хати). Що, втік?

Василина (здивовано). Як він утік - я й сама не знаю!..

Савка (сердито). А де ж твої були очі на той час?

Тиміш (схилившись на тин, спокійно). Та не сваріться, я тут - осьдечки!

Савка (люто). Тимоше! Іди геть, бо погано буде!

Тиміш. Та що вже буде, те й буде, а я ще ось думаю музики сюди гукнути.

Василина (сміється). Що ти вдієш із таким сибірним парубком!

Савка (до Василини). А ти й рада! Їй смішки! Коли б узяв оце не дочку, а тебе міряти батогом!..

Василина. Тю на тебе - за що?

Савка. Оце моє діло за дочкою дивитися? Сама ти ради їй не даси? Ти ж якась мати...

Василина. А ти - батько.

Савка. Та нехай вашому чорт батькові. Про мене - хоч і обоє біжіть на вулицю: і мати, і дочка! Я наробився! Я натрудився за день - дайте мені хоч раз у тиждень доспати!

Олена (виходить на поріг, плаче). Тату! Мамо! Ідіть у хату! Чого ви завелися надворі? Нащо ви людей туманите серед ночі!

Савка. А ти не цвірінчи там, вилупок! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! Хоч у прірву!

Тиміш. Отак би й зразу!

Василина (до Олени). Ну, то чого ж дожидаєш - іди, коли батько велить.

Олена (плачучи). Куди я піду - я не хочу!

Тиміш (побожно). Бачте, які тепер слухняні діти!

Олена. Сьогодні піди, а завтра що буде!

Василина. Іди, дурна, поки не бита!

Тиміш