Вірші - Олена Пчілка

Обізвався соловейко

У лузі, в ліщині,

Пограває козаченько

В сопілку дівчині.

Сади рясні вишневії

Білим цвітом сяють,

Вишитими рукавцями

Дівчаточка мають.

«Будь здорова, челядонько! -

Мовить весна-красна.-

Гуляй, радій, молоденька,

Доки пора щасна!..»

Діброва смутная все листячко ронила,

Додому у журбі клонилася чолом;

Зима, скрадаючись, повіяла крилом

І снігом-біллю білою її покрила.

Дібровонька тоді, шумлячи, зголосила;

«О зимо! Не лякай безрадісним кінцем!

Не покривай мене холодним тим вінцем,

Нехай моя пишає ще краса і сила!

Най гордим поглядом іще я подивлюсь,

Нехай у світлі багряниця ще палає,

Най світлом сонячним востаннє я нап’юсь

І пташка хоть одна ще заспіває!»

І перший сніг на вітті розтопивсь,

Неначе слізьми гіркими поливсь...

(З Віктора Гюго)

Ось і дитинка ввійшла. Вся родина гукає,

Кличе, радіє! Те світло, що в оченьках сяє,

В очах старіших заграло усіх;

І найсмутніші обличчя яснішими стали,

Як-те дитятко мале увидали,

Любеє, повне утіх.

Часом собі край багаття свого сидимо

Та про поважнії справи все річ ведемо

Або читаєм якеєсь письмо;

Прийде дитинка - геть набік поважнії речі!

Всі ті писання величні - теж не до речі!

Все вже на усміх зійшло!..

Ти ж бо, дитинонько,- любая ніжна краса!

Ще ж бо душа твоя чиста, як рання роса,

Зла ще не віда вона!

Оченьки світ пізнають, розглядають його,

Ніженьки зважить не вміють ще кроку свого.

Рученька вчинку лихого не зна.

Гарна дитинонька - усміх її чарівний,

Щирая віра і погляд, як небо, ясний,

Мова її золота,

Все вона хоче сказать, мов веселочка грає,

Ангол прекрасний! Він душу життю віддає,

А поцілункам - уста!

Боже! Не дай мені бачить, мені і усім

Любим моїм, навіть тим вороженькам лихим,

Що утішаються лихом моїм,

Боже, не дай ти їм бачити літо без квіток,

Тихі гніздечка без пташок, улик без пчілок,

Хату спустілу без діток!

Як швидко літо проминуло!

Прийшла осіння пора.

Немов на крилах полинуло

Кохане літечко з двора!..

Садок марніє потихеньку,

Пожовклі падають листки,

Вітрець не віє вже тепленько,-

Жене понурії хмарки.

Посох горошок на городі,

Мачок вже цвіт давно згубив,

Високий соняшник на грядці

Журливо голову схилив.

...Вже ж у любому куточку

Змінилося все!..

Он кучері з верби рясні

Вітерець несе

По узгір’ю на змокрілий

Холодний пісок;

Зажурився, засмутився

Унизу й ставок:

Похмурую, невеселу

Думоньку гада,

І здіймається під вітром

Темная вода;

Хитаються очерети,

Лози самотні

Ронять в воду, наче сльози,

Листочки дрібні…

________________

Олена Пчілка

ВІРШІ

316

Друкований текст для вичитування взято з:

Пчілка Олена. Годі, діточки, вам спать!: Вірші, оповідання, казки, фольклорні записи. Київ, «Веселка», 1991.

ISBN 5-301-00921-4

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

© Оцифрування, вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2019

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2019

1 - Шаг - дрібна розмінна монета вартістю півкопійки.