Вірші - Олена Пчілка
Мабуть, випрохать торбину,-
В мами знайдеться така…
Хто там? Павлик та Микола?
Ні, вже, братця,- не пора!
В гай не підем по горіхи,
Не піду вже я з двора!..
Вже ті гулянки на потім
Нам зостануться нехай...
Як приїду знов додому,-
Оживе й зимою гай!
Як ухопим гринджолята,
Як покотимо з гори!
Ох, коли б хутчій діждати
До коханої пори!»
СОН
Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама
Бабусенька зима -
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять…
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають -
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього…
Сумно з хати
Марусі в вікна виглядати.
ЗАЙЧАТКО Й ХЛОП’ЯТКО
Зайчик сірий плиг та скок
З поля чистого в лісок.
Через пень, рівчак, колоду;
Ненароком якось в воду,
Спотикнувшись, зайчик - бух!
Де не взявся тут пастух:
Невеличке те хлоп’ятко
Пасло в лісі десь ягнятко.
Отже, скинувши торбинку
Та полатану свитинку,
Хлопчик кинувся в озерце.
А в зайчатка з жаху серце,
Як та пташка, в грудях б’ється!
Та хлоп’я собі сміється:
- А, попався, небораку!
Ще не вмер ти з переляку? -
Бідні сіренькі зайчата!
Небезпечно їм гуляти!
Хто що хоче з ними робить:
Б’є з рушниці, псами гонить,
А до того ще й глузує,
Бо ніхто не зна, не чує,
Як ті зайчики вмирають,
Скільки мук вони приймають!..
Ухопив зайча за вуха,
Хлопчик потім скільки духу
З ним на берег випливає,
Де зайча подіть шукає.
Бідний зайчик, як билина,
Весь тремтить - лиха година,
Як на світ він народився,
Краще б був він утопився!
Тут замислилось хлоп’ятко:
«Що, як був би я - зайчатко?
Чи то й я б так всіх лякався,
Доки в руки не попався?
Та й з мене б так глузували?
Вбили б, шкурку теж зідрали?..
Як тужила б моя мати!»
У хлоп’яти оченята
Заблищали, мов росою,
Несподівано - сльозою.
- Ну, мій зайчику, на волю!
В ліс біжи по чистім полю!
Плигай знов собі та грайся,
Од людей гаразд ховайся! -
Крикнув хлопчик, а зайчина
Плигнув з рук, як хуртовина,
Що не зміг би й пес догнати -
До своєї біг він хати.
СНІГОВИЙ ДІД
Гляньте! Що за чудасія!
Штука це уже німецька:
Онде з снігу прекумедна
Постать зроблена мистецька:
Се не «баба» - дід носатий;
Капелюх на ньому панський,
У руках держить брязкала
І в жупан убраний хватський.
Все то так дітки моторні
Впоряжають, видумляють:
Он біжать уже на лижвах,
Привітання посилають:
«Будь здоровий, білий діду,
Та постій ще нам довгенько!
Поки з неба весняного
Сонце гляне веселенько!»
ЗГУБА
«Мамо, дивись!.. Тії квіти,
Що на шибках тут були,
Срібним морозом вибиті,
Дивні такі,- вже зійшли!
Вже їх нема! Ясний пломінь
З печі по їх так заграв,
Ранішній сонечка промінь
Їх ще хутчіше забрав!..
Що ж то у нас, моя мамо,
Та не ведуться квітки?
Все ж в квітничкові пропало -
Голі зостались грядки!
Квіти морозом побило
Ті, що в садочку цвіли,-
Сонечко ясне згубило
Ті, що з морозу були!..»
ПІСНІ МИНУЛОГО
Пророчисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять, торкаючи душу і сили,-
Та речі в пустині німій гомонять,
Та люди живії мовчать!
ЗАГРАВА ЯСНА
Зáграва ясная, зóря світóва
Доню збудила мою!
Любка малесенька плакать готова,
Маму гукає свою.
Ні, моя доненько! Світло червоне -
Радість денную несе:
Стане тим світлом около все повне
І звеселиться усе!
Зоря ж і нам зайнялася яскрава -
Нове життя нам прийшло:
Згинула сутінь, годинонька млява,
Щастя уповні зійшло!
ВЕСНЯНІ КВІТИ
Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна -
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю,
Я їх позбираю
В пучечок докупки -
Для мами-голубки!
ЧАРІВНИЦЯ
(Щорічна загадка)
До пастухів в убогім домі
Приходить з роком молодим,
Як в’ється жайворонок в полі,
Дівчина з видом чарівним.
Не в тій долині народилась,
Ніхто не знає - звідки йде,
І стежки, де б вона поділась,
Ніхто з людей тих не знайде!
При ній коханії хвилини,
У серці радість виграє,
Край ясновидої дівчини
Сама відрадість устає!
Несе дівчина овоч, квіти,
Що в
