Українська література » Класика » Вірші - Олена Пчілка

Вірші - Олена Пчілка

Читаємо онлайн Вірші - Олена Пчілка
садка?

Мабуть, випрохать торбину,-

В мами знайдеться така…

 

Хто там? Павлик та Микола?

Ні, вже, братця,- не пора!

В гай не підем по горіхи,

Не піду вже я з двора!..

 

Вже ті гулянки на потім

Нам зостануться нехай...

Як приїду знов додому,-

Оживе й зимою гай!

 

Як ухопим гринджолята,

Як покотимо з гори!

Ох, коли б хутчій діждати

До коханої пори!»

 

СОН

 

 

Приснився сон малій Марусі,

Що вже у білому кожусі

Прийшла сама

Бабусенька зима -

І рукавами в полі має,

Замети сипле-насипає.

Садки у інеї стоять,

Доріжкою санки риплять…

Маруся з братиком у хаті,

Тепер на волю не багаті,

Лиш ту собі потіху мають,

Що дивні квіти розглядають -

Ті квіти білі на шибках,

Мов у якихось дивних снах,

Химерне листя розстилають.

І тільки всього…

Сумно з хати

Марусі в вікна виглядати.

 

ЗАЙЧАТКО Й ХЛОП’ЯТКО

 

 

Зайчик сірий плиг та скок

З поля чистого в лісок.

Через пень, рівчак, колоду;

Ненароком якось в воду,

Спотикнувшись, зайчик - бух!

Де не взявся тут пастух:

Невеличке те хлоп’ятко

Пасло в лісі десь ягнятко.

Отже, скинувши торбинку

Та полатану свитинку,

Хлопчик кинувся в озерце.

А в зайчатка з жаху серце,

Як та пташка, в грудях б’ється!

Та хлоп’я собі сміється:

- А, попався, небораку!

Ще не вмер ти з переляку? -

Бідні сіренькі зайчата!

Небезпечно їм гуляти!

Хто що хоче з ними робить:

Б’є з рушниці, псами гонить,

А до того ще й глузує,

Бо ніхто не зна, не чує,

Як ті зайчики вмирають,

Скільки мук вони приймають!..

Ухопив зайча за вуха,

Хлопчик потім скільки духу

З ним на берег випливає,

Де зайча подіть шукає.

Бідний зайчик, як билина,

Весь тремтить - лиха година,

Як на світ він народився,

Краще б був він утопився!

Тут замислилось хлоп’ятко:

«Що, як був би я - зайчатко?

Чи то й я б так всіх лякався,

Доки в руки не попався?

Та й з мене б так глузували?

Вбили б, шкурку теж зідрали?..

Як тужила б моя мати!»

У хлоп’яти оченята

Заблищали, мов росою,

Несподівано - сльозою.

- Ну, мій зайчику, на волю!

В ліс біжи по чистім полю!

Плигай знов собі та грайся,

Од людей гаразд ховайся! -

Крикнув хлопчик, а зайчина

Плигнув з рук, як хуртовина,

Що не зміг би й пес догнати -

До своєї біг він хати.

 

СНІГОВИЙ ДІД

 

 

Гляньте! Що за чудасія!

Штука це уже німецька:

Онде з снігу прекумедна

Постать зроблена мистецька:

 

Се не «баба» - дід носатий;

Капелюх на ньому панський,

У руках держить брязкала

І в жупан убраний хватський.

 

Все то так дітки моторні

Впоряжають, видумляють:

Он біжать уже на лижвах,

Привітання посилають:

 

«Будь здоровий, білий діду,

Та постій ще нам довгенько!

Поки з неба весняного

Сонце гляне веселенько!»

 

ЗГУБА

 

 

«Мамо, дивись!.. Тії квіти,

Що на шибках тут були,

Срібним морозом вибиті,

Дивні такі,- вже зійшли!

Вже їх нема! Ясний пломінь

З печі по їх так заграв,

Ранішній сонечка промінь

Їх ще хутчіше забрав!..

Що ж то у нас, моя мамо,

Та не ведуться квітки?

Все ж в квітничкові пропало -

Голі зостались грядки!

Квіти морозом побило

Ті, що в садочку цвіли,-

Сонечко ясне згубило

Ті, що з морозу були!..»

 

ПІСНІ МИНУЛОГО

 

 

Пророчисті тії читаю скрижалі

Народних пісень. І надії, і жалі

Свої тут народ положив у піснях,

Лунає та мова у дрібних листах.

І мертвії ті ватаги із могили

Говорять, торкаючи душу і сили,-

Та речі в пустині німій гомонять,

Та люди живії мовчать!

 

ЗАГРАВА ЯСНА

 

 

Зáграва ясная, зóря світóва

Доню збудила мою!

Любка малесенька плакать готова,

Маму гукає свою.

 

Ні, моя доненько! Світло червоне -

Радість денную несе:

Стане тим світлом около все повне

І звеселиться усе!

 

Зоря ж і нам зайнялася яскрава -

Нове життя нам прийшло:

Згинула сутінь, годинонька млява,

Щастя уповні зійшло!

 

ВЕСНЯНІ КВІТИ

 

 

Весна чарівниця,

Неначе цариця,

Наказ свій послала,

Щоб краса вставала.

І проліски, і травка,

Й зелена муравка,

І кульбаба рясна,

Й фіалочка ясна -

Всі квіти весняні,

Веселі, кохані,

З-під листя виходять,

Голівки підводять

Од сну зимового

До сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі,

Мов дітки маленькі,

Розбіглись у гаю,

Я їх позбираю

В пучечок докупки -

Для мами-голубки!

 

ЧАРІВНИЦЯ

 

(Щорічна загадка)

 

 

До пастухів в убогім домі

Приходить з роком молодим,

Як в’ється жайворонок в полі,

Дівчина з видом чарівним.

Не в тій долині народилась,

Ніхто не знає - звідки йде,

І стежки, де б вона поділась,

Ніхто з людей тих не знайде!

При ній коханії хвилини,

У серці радість виграє,

Край ясновидої дівчини

Сама відрадість устає!

Несе дівчина овоч, квіти,

Що в

Відгуки про книгу Вірші - Олена Пчілка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: