Фараони - Коломієць Олексій

Щоб довіку в миру та благополуччі!

У л я н а. У начальстві та в пошані!

Г а н н а. В керівництві та в коханні!

Поволі випивають келихи, музика звучить на повну силу. На воротях

з'являється Олена Устимівна, пильно дивиться на жінок. Ті завмерли.

Одарка сердито подивилась на Тарана, той кинувся до хати.

Музика стихла. Пауза.

У с т и м і в н а. Випиваєте, значить?! А мені на закуску критику залишається жувати? Чоловікам дали волю, розбалували їх, а я сама собівартість знижувати буду?! Добре господарюємо!.. Ось я з вами на правлінні поговорю! (Виходить).

Г а н н а. Це що ж виходить? Дитина той, а невістка винна? Доки це буде?

Жінки виганяють чоловіків з хати.

Чого стали, носи повісили? Чи, може, вам наша кумпанія не до вподоби? Ану! Танцюй, халамидники!

Танець чоловіків. Танцюють через такт, через два, потім по одному

падають на землю. Аристарх, Корній, Таран, Оверко, Онисько

попадали обличчям вниз, лежать нерухомо.

О д а р к а. Тепер полежте та подумайте.

Г а н н а. А ми підемо готувати загальні збори!

У л я н а. Ясно?

Всі три швидко виходять.

Т а р а н. По-моєму, товариство, нижче впасти вже не можна!

Завіса

КАРТИНА П’ЯТА

Вулиця біля Тара нового подвір'я. Швидко входить Катерин а з вузликом

у руці, за нею вибігає Грицько, заступає дорогу.

Г р и ц ь к о. Чому, Катю, чому? Або убий мене на місці, або скажи, чому ти проти нашого весілля?

К а т е р и н а. Весілля не буде!

Г р и ц ь к о. Чим я тебе прогнівив? Може, поговір який почула — не вір!

К а т е р и н а. Весілля не жди!

Г р и ц ь к о. Не пущу!..

К а т е р и н а. Востаннє тобі кажу — або переходь на моє місце в контору, а я повернусь на ферму до свиней, або...

Г р и ц ь к о. Що?

К а т е р и н а. І знати тебе не хочу!.. (Одвернулась).

Г р и ц ь к о (лагідно). Гаразд, Катю, давай будемо міркувати так: скільки мені років?!

К а т е р и н а. Почався третій десяток...

Г р и ц ь к о. Сила в мене є?

Катерина знизала плечима, Грицько хапає її на руки, швидко крутить навколо себе.

К а т е р и н а. Пусти, навіжений!..

Г р и ц ь к о. Говори: є сила чи немає?

К а т е р и н а. Ну... є...

Г р и ц ь к о (обережно опускає її на землю). Так от слухай. Через кільканадцять років настане комунізм! Наші з тобою діти...

Катерина легенько вдарила його пальцем по губах і засоромилась.

...запитають: "А що ви робили, тату, по дорозі в комунізм?" А я їм скажу: "Мати працювала, а я, діточки, сидів у конторі та підраховував її трудодні". Та вони такого батька соромитись будуть! Ні, Катю! Як хочеш, а я в контору не повернусь!

К а т е р и н а. А я, по-твоєму, що? Стара вже чи інвалід який? Чому я мушу за рахівницею сидіти?

Г р и ц ь к о. Я за те, щоб і ти покинула контору!

К а т е р и н а. А як це зробити?

Г р и ц ь к о. Дуже просто. Покритикуй наше нинішнє жіноче правління, — а його є за що критикувать, — і скінчиться твоя конторська кар'єра.

К а т е р и н а. Гадаєш, допоможе?

Г р и ц ь к о. Сама переконаєшся! От вони збирають нараду, щоб на чоловіків піднажать, а ти й стань на чоловічу сторону. Побачимо, чим кінчиться...

К а т е р и н а. Гаразд, Грицю!

Г р и ц ь к о. А щодо весілля, то мені вже ясно. Тут говори не говори, коли серце мовчить, слово не допоможе...

К а т е р и н а. Зачекай! (Розгортає вишивану хустинку, подає Грицькові гілку калини). Візьми!..

Г р и ц ь к о. Калина?

К а т е р и н а. Під осокором, біля нашої криниці, росте. Ішла сюди, а вона ніби просить: зірви мене, я тобі в пригоді стану! От я й зірвала...

Г р и ц ь к о (сумно). Калину дарують перед розлукою...

К а т е р и н а (швидко). І перед весіллям... (Спохватилась).

Г р и ц ь к о. Такого я ще не чував...

К а т е р и н а. А мені мати казали... Хочеш, я тобі повідаю? Було це в сиву давнину... Ще тоді, як в нашім краї розбійничали коршуни-ординці... В темні ночі, коли тільки пугач шугав над землею, прокрадались вони глухими дорогами, щоб здобути українських красунь дівчат...

Хижими круками налітали ординці на заснулі села. Ще палахкотіло полум'я, замітаючи сліди закривавлених ятаганів, а круки-ординці поверталися з багатою здобиччю.

Не плакали горлиці-полонянки, страшне горе висушувало їм сльози, а ще страшніше горе чекало їх: хоч і золоті, а кайдани, хоч і розкіш, а в рабстві, хоч і лишиться краса, та осоромленою буде — дістанеться нелюбому, некоханому...

І вирішили тоді дівчата: не бути цьому!

Темної ночі, на коротких перепочинках, полонянки вихоплювали в ординців мечі, краяли свої обличчя, нівечили свою вроду. Хай лишиться вона навічно в отчім краї!

І от на тому місці, де дівчата розлучались із своєю красою, виростала калина... Омита росою, овіяна вітром, напоєна щедрою землею, вона росла, красива та горда. Тільки сонце сміло цілувати її кетяги — червоні, як уста дівчини.

Тож і дарують дівчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало воно своїм судженим... Так мені мати казали.

Здалеку чути пісню.

Г р и ц ь к о. Чуєш?

К а т е р и н а. Про калину співають.

Г р и ц ь к о. Ходім до них.

Обнявшись, виходять.

Завіса

КАРТИНА ШОСТА

Біля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показників. Входить Онисько,

присідає на лавочку.

О н и с ь к о. От де благодать — тихо, як у вусі. Повітря чисте, як в будинку відпочинку. І конторників не чутно, розбіглися. Мабуть, уповноважений має приїхати...

Входить Корній, згорблений, у руках ціпок.

К о р н і й. Дихаєш? (Подає руку). Не жми, ради бога, за пальці, це ж тобі не дійка!..

О н и с ь к о (сміється). Професійна звичка, брате! За день п'ять тисяч разів доводиться отак робити... Тепер я навкулачки будь-кого поб'ю!

К о р н і й. А в мене де й сила ділась. Повіриш, розігнутись не можу, так поперек болить. Півтора гектара буряків, три гектари кукурудзи, і все це треба пройти рачки... І не раз! Ой!..

О н и с ь к о. Зате жіночка в тебе нівроку погладшала, зарум'янилась.

К о р н і й. Чом же їй не гладшати? Увечері візьме патерицю та йде спати під комору. Сторож називається! Прийде вранці додому — поснідає готовеньке і знову хропака... (Зітхає). Та хіба тільки моїй так живеться? Он Охрімова — погнала чоловіка цеглу робити, а сама молоко возить. Пика більша бідона! Плаття на ній тріщить по всіх швах, не витримує ніякої критики. Інтелігенцію з себе корчить то в конторі, то біля кооперації крутиться.

О н и с ь к о (зітхнув). Жінкам добре живеться!

К о р н і й. Бо при владі. Не чув, чого це нас зганяють?

О н и с ь к о. Чертова накачка!

К о р н і й. Мене вже качать нікуди. Вчора прасую своїй спідницю, а вона ходить круг мене — те не так та оте не так. То якогось рубчика придушить, якесь плісе-гофре. Я розсердився, гофруй, кажу, сама. Вона як схопить утюга та на мене. Якби не відхилився, стругай домовину. Як був при здоров'ї, то держала, а тепер, каже, кину. (Витирає сльози).

О н и с ь к о. В тебе дріжджів немає? Хочу млинців спекти.

К о р н і й. Після зборів зайдемо — дам.

О н и с ь к о. І соди?

К о р н і й. І соди. В мене все є. Жінка вередлива, доводиться то млинці, то вареники, то калачі пекти. Я в домі всякі марципани держу.

Входять Таран і Аристарх.

А р и с т а р х. Шановному товариству... Сядемо, Таране, отут... Спочинемо...

Т а р а н. Де-небудь, аби сісти... Ой!..

Сідають.

А р и с т а р х. Так ото таке зі мною робиться: на два пуди схуд.

Т а р а н. У ці штани тепер троє таких, як ти, влізе.

А р и с т а р х. А ти на що перевівся? Ще ж тільки сорок років, а вже старий, як дід.

Т а р а н. Одарка дорікає: згорблений, невеселий...

А р и с т а р х. Повеселишся... Я оце в своєму карцері трохи оговтався, ніби легше стало. А тут ще нова морока: Гриць на змагання мене викликав по свинях, треба тягти... (Низько схилив голову).

Т а р а н. Болючі струни смикає Грицько. Правда твоя, сусіде, кепське діло наше... (Теж знидів).

Входить Оверко з дитиною на руках.

О в е р к о. Добірному товариству моє шануваннячко. Здорові були, орли!..

А р и с т а р х. Здоров, здоров, модистко!

О в е р к о. Не говори, діти скоро голі ходитимуть.

Т а р а н. Грошей немає, чи що?

О в е р к о. Гроші є, та купити ніде.

Т а р а н. Ти ж їм плаття шив?

О в е р к о. Шив... Та не дошив... Думав спочатку обом дівчатам плаття будуть — кроїв, кроїв, поки і сарафани не виходять. Хотів кофтинки стулити — знову кроїв і... (Махнув рукою).

Т а р а н. Що? Не вийшло?

Корній хитає головою.

О в е р к о. Вийшло клинців штук сто. Віддав меншенькій гратись. Ляльки робить. Вчора їздили кооператори за товаром, всього навезли, навіть капрону, а дитячих платтячок немає.

О н и с ь к о. Корнію, ти хоч не засни.

К о р н і й. І охота тобі говорить.

Входить Одарка.

О д а р к а. Чого це позбиралися, наче на вечорниці? Дома роботи немає?

Т а р а н. Ти за нас робити не будеш!

О д а р к а. Не розписуйся за всіх, бо олівця зломиш!

А р и с т а р х. Нас викликали на збори... (Осікся).

О д а р к а. Коли викликали, сюди роботу треба було взять!(Іде в контору).

О н и с ь к о. А ми взяли, от! (Показує шитво).

О в е р к о. Вони нашого брата, чоловіка, ні за що вважають.

Т а р а н. Ви тільки не дрейфте, сьогодні їм усе викажем! Терпіти далі не будемо!

О в е р к о. А мо', не треба? Тільки горя наживеш.

Т а р а н. Більше не наживеш, як маєш!

О в е р к о. Чого вони хочуть від нас?

К о р н і й. Скоріше починали б! З ніг валюсь, так спати хочеться...

Заходять Катерина і Грицько.

К а т е р и н а. День добрий усім!

О н и с ь к о. Здрастуй, красуне!

К о р н і й. Нашого полку прибуло!

Г р и ц ь к о. Ще не починали?

О н и с ь к о. Начальства немає.

Входять Ганна і Уляна.

Т а р а н. Скоро там... почнете?

У л я н а. Не терпиться? Оббіжи кругом хати разів десять...

Уляна і Ганна ідуть в контору.

Т а р а н. Ще й зуби скалить.

О н и с ь к о (до Аристарха). А твоя, Аристарше, навіть на людей не дивиться...

А р и с т а р х. Добре, що хоч мовчить...

Т а р а н. Досить! Урвався терпець! Треба, хлопці, переходити в наступ! Так далі не можна!

К о р н і й. Тут покричиш, а додому прийдеш, ще й поб'є.

А р и с т а р х. Що то з людей зазнайство робить!

Входять Ганна, Уляна, Одарка.

Г а н н а (тихо до жінок). Будемо Устимівну ждати чи...

У л я н а. Вона скоро має бути.

Г а н н а. Заходьте до кабінету, там будемо говорити!..

К о р н і й. Там жарко, краще надворі — літо ж!..

А р и с т а р х. Свіжим повітрям дайте подихать!

Т а р а н.