Фараони - Коломієць Олексій
Відучиш...
О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі — і як рукою знімає.
Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати.
О в е р к о. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє місце?
Т а р а н. Куди там. Неначе споконвіку в начальстві ходить.
О в е р к о. Моя теж.
Вбігає Павлик.
Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тітка голова востаннє сказали, щоб ви йшли цеглу робити.
Т а р а н. Та що вона, божевільна? Мені треба один день дома побути — роботи набралось до біса.
П а в л и к. Ідіть, бо дуже круто сказали...
Т а р а н. А що саме?
П а в л и к. Звеліли передать так: "Якщо цей ледацюга..."
Т а р а н. Хто ледацюга? Я?
П а в л и к. Не перебивайте, бо забуду, як далі. "Якщо цей..."
Т а р а н. Ну?..
П а в л и к. Перебиваєте, от і забув! (Думає). Не згадаю, що далі, але щось дуже категоричне.
Т а р а н. Що?
П а в л и к. До "ледацюги" запам'ятав, а далі забув.
Т а р а н. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звідси!
П а в л и к. Піду узнаю, що після "ледацюги", і повернусь! (Швидко вибігає).
О в е р к о. А мене не чіпають. Довідку від лікаря взяв, що "не в здоров'ї"...
Т а р а н. Як ти ухитрився?
О в е р к о. Прищик у мене вискочив... Таке собі чиренятко. Я до лікаря. Так, мовляв, і так — чиряк у мене. Він придивився і каже: "У вас хурункул". А я йому: "Чиряк". Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: "Хурункул". А я йому: "Ні, чиряк". Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить, що воно за хвороба — чиряк.
Т а р а н. Видно, дуже молодого лікаря до нас прислали?
О в е р к о. Не в тому річ. Хлоп'я воно непогане. Але виросло в місті, зразу після школи в інститут — так живого чиряка і не бачило.
Т а р а н. А в мене і знаку ніде на прищик немає.
О в е р к о. Посидь на чомусь холодному.
Т а р а н. Де ти знайдеш холодне місце в таку спеку?
О в е р к о. Біля колодязя — на цямрині, там же цемент. Посидь з годину!..
Т а р а н. Годину? Тут хвилини вільної немає. От життя — чиряка і то ніколи нажить! Будь здоров! Мені ще роботи по вуха!
О в е р к о. Мені теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не співаєш, як домовились? Жінки ще подумають, що нам тяжко, і почнуть сміятись...
Т а р а н. Куди там співати! Ридма ридати хочеться!
О в е р к о. А як же з маркою?
Т а р а н. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь і скажу, як...
О в е р к о. Ясно. (Навшпиньках виходить).
Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги.
А р и с т а р х (простогнав). Боже поможи!
Т а р а н. Тебе ще не вистачало... Тут цілісінький день наче мужеська консультація: не той, то інший вештається — працювати ніколи.
А р и с т а р х. Сам винен! Збудував хату на роздоріжжі — от ніхто й не минає, хоч би й хотів. Перепочити можна?
Т а р а н. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловік пироги збирається пекти?
А р и с т а р х (хоче підійти до діжі). Пироги...
Т а р а н. Не підходь!.. Ти ж увесь той... пропитаний...
А р и с т а р х. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну — скоро хрюкати почну. А сісти можна?
Т а р а н. Сідай, тільки подалі...
А р и с т а р х. Свинарник збудували цегляний, навіки! А на біса він такий потрібний, коли в ньому ні дихати, ні повернутись ніде?
Т а р а н. А хто будував?
А р и с т а р х. Ми з тобою... Думалось, як краще... Кіношники, кореспонденти приїздили... Всім було добре, а свиням, виявилось, погано.
Т а р а н. Сам же на правлінні виступав. "Треба, — кричав, — так будувати, щоб по всіх газетах луна пішла!"
А р и с т а р х. Каюсь, виступав...
Т а р а н. Тепер мовчи та диш на батьків книш. Проси техніку, щоб конвейєром все подавалось...
А р и с т а р х. Куди там техніку, тачкою насилу проїдеш... Ось... За тиждень спересердя кілограмів двадцять скинув. А це прийшов просити: чи немає в тебе якихось стареньких підтяжок, бо ще день — і штани в зубах носитиму.
Т а р а н. Я сам шосту дірку в поясі проколюю, не допомагає. Застібаю петлю штанів на гудзик сорочки. (Показує). Ось так... Помагає...
А р и с т а р х. Спасибі на добрім слові! Так, кажеш, пироги...
Т а р а н. Давай, давай! Проходь!
А р и с т а р х. Гірка наша доля чоловіча, така гірка, що... (Повільно пішов похнюпившись).
Т а р а н (продовжує місити тісто. Глянувши на вулицю). Знову когось чорт несе! Ну, не дадуть спокійно діла зробити — хоч гвалт кричи! От напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь! Подивиться, що немає нікого, і піде. (Витирає руки об фартух і ховається). Входить Катерина, рум'яна від роботи і сонця, чимось схвильована.
К а т е р и н а. Немає нікого, чи що? Агов, дядьку!.. Чи, може, тепер треба називати дядиною? Дядьку-дядино, де ви там?.. (Заглядає в діжу). Ой помру, тісто замісив, значить дома. Треба зачекати, а то покинув діжу напризволяще і пішов... (Накриває діжу рушником).
На ганок виходить Таран.
Т а р а н. Ти що ж думаєш — у мене прохідний двір?
К а т е р и н а. Здрастуйте, я до вас у справі.
Т а р а н. Яка тепер до мене може бути справа! Кажи, чого прийшла, часу немає!
К а т е р и н а. На вашого племінника скаржитись.
Т а р а н. Накоїв щось?
К а т е р и н а. Та ні. Отож перейшла я працювати в контору замість нього, а його на свиноферму послали...
Т а р а н (гірко). Не на нього одного така напасть...
К а т е р и н а. Не в тому річ! Мені обридло в конторі сидіти, над рахівницею куняти. Хочу до діла, а Грицько вперся і слухати не хоче про бухгалтерію.
Т а р а н. Не хоче?
К а т е р и н а. Не хоче. Каже, сподобалось йому на фермі. Вирішив викликати на змагання дядька Аристарха і показати йому, як треба працювати. І в контору, мовляв, ні за які гроші не повернеться!
Т а р а н. Здурів парубок.
К а т е р и н а. Умовте його, дядечку, повернутись назад! А то крутиться так з ранку до ночі, світу білого не бачить за тими свиньми.
Т а р а н. Я з нього дурощі вижену!
К а т е р и н а. Спасибі вам! Повік не забуду!
Т а р а н. Немає за що. На весіллі першу чарку піднесеш. Чи, може, не буде весілля?
К а т е р и н а (засоромившись). Та... Я не знаю...
Т а р а н. Так я знаю. Грицькова мати вже хату до заручин прибирає... А там, дивись, і...
К а т е р и н а. Дядечку, рідний мій, якби ви знали, що ви мені... Спасибі вам. (Гаряче цілує Тарана в щоку і вибігає).
Т а р а н. Що то воно — молодість... (Торкнувшись пальцями щоки). Як то приємно, коли молода дівчина цілує... Таке почуття, ніби з келиха пахучого меду пригубиш... Та й ми ще козаки (Виструнчується і раптом скрикує). Ой! Поперек! Наче качалкою хто оперезав...
Вбігає Павлик.
П а в л и к. Дядьку Таран! Вас кличуть в контору на збори ледацюг! (Вибігає).
Т а р а н. Пропали мої пиріжки! Та що пиріжки — гордість чоловіча гине! "На збори ледацюг!" Дожився.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Вечір. Таранове подвір'я. Святково одягнена Одарка лежить у гамаку, наспівує. На ній барвиста сукня, туфлі на високих каблуках, на голові вінком викладена коса. Таран, довго приміряючись, накриває на стіл: ставить оселедець, редиску, голландський сир, домашню ковбасу.
Т а р а н. Багато вас буде? На скільки накривать?
О д а р к а. Прийдуть — порахуєш! Дістав?
Т а р а н. Чого?
О д а р к а. "Чого, чого".
Т а р а н. "Три гички"? Та дістав. У Хвильки... З якої це нагоди, хотів би я знати, п'янку затіваєте?!
О д а р к а. Не твого чоловічого розуму діло! (Підходить до Тарана, зневажливо дивиться на нього). Ходиш, як опудало: згорбився, неодягнений — дивитись гидко!
Т а р а н (благальна). Хіба ти не бачиш, я за цілий день і не присів: встав до схід сонця, їсти наварив, город прополов, а потім цілісінький день цеглу робив. Кручусь, як муха в окропі. Ти прийшла з роботи — та в гамак, а в мене в попереці аж гуде! Думав, увечері відпочину, так ти знову затіяла...
О д а р к а. "Так ти, так ти..." Вже заторохтів! Переробився! Іди переодягнись!.. Осточортів своїми розмовами!
Таран, зітхаючи, іде в хату.
(Оглядаючи стіл). Огірки малосольні де?.. Зроби вже одне діло, потім за друге берись!
Т а р а н (виносить миску з малосольними огірками, пляшку, ставить на стіл). Сама ж наказала мені переодягтись.
О д а р к а. Цибулі покриши до оселедця!
Т а р а н. Зараз покришу! (Кришить цибулю, витираючи сльози).
О д а р к а. Коли ти вже навчишся на стіл накривати?.. Принеси сметани!
Т а р а н. Піди візьми в погребі!
О д а р к а. Не вистачало, щоб я в погріб лазила. Ти скоро й борщ заставиш мене варити? Чого зігнувся, як дід столітній?
Т а р а н. Поперек болить.
О д а р к а. Киснеш завжди, все в тебе щось болить! Придурки — ось твоя хвороба! Он люди скоро прийдуть!
Таран іде в хату. З'являється Уляна, одягнена, як і Одарка, по-святковому.
У л я н а (пишно). Здрастуйте на вашім щасливім подвір'ї.
О д а р к а. Здрастуй! А де ж бухгалтер наш?
У л я н а. Зараз буде. Чула я, проходячи, як вона свого Аристарха чистила...
О д а р к а. Їм тільки попусти... Розгнуздались, розледачіли, далі нікуди.
У л я н а. Строгості з нашого боку не відчувають.
О д а р к а. Роботи багато. Ніколи їм гайки позакручувать!
У л я н а. А слід би вже закрутить, а то ми потураємо, а вони скоро на голову нам сядуть. (П'є квас). От спасибі.
О д а р к а. Пий на здоров'я.
У л я н а. Треба підскочити за Ганною, бо буде до півночі з Аристархом дискусію розводити.
О д а р к а. Ходімо разом!
Виходять.
З погреба вилазить Таран, ставить на стіл сметану, квашені помідори, великий
глек квасу, пляшку.
Т а р а н. Пийте! Щоб воно вам поперек горла стало!
Входить Оверко, весело наспівуючи.
О в е р к о. Добрий вечір! Гостей чекаєш?
Т а р а н. Які там гості, — обнаковенна п'янка! Приходь через годину — побачиш.
О в е р к о. А ти не пробував настою полину давати?
Т а р а н. Їй хоч дьогтю дай — однак питиме! Бачиш — "Три гички"?!
О в е р к о. Така наша доля: жінкам пить, чоловікам сльози лить! Прийшов я знову до тебе за порадою...
Т а р а н. Щось задумав шити?
О в е р к о. Та отож кроїв на двоє платтів — не вийшло... Перекроїв на сарафани — виходять короткі... Що порадиш?
Т а р а н. Оборочку пусти внизу. І не помітять, що доточив.
О в е р к о. От пень! Чого ж я раніше... Спасибі, друже. (Мнеться, щось хоче сказати). Не хотів я тобі говорити, а совість мучить...
Т а р а н. Що там ще?
О в е р к о. А не скажеш нікому, що від мене пішло?
Т а р а н (закрив долонею рота).
