Фараони - Коломієць Олексій
Приємно, коли від чоловіка пахне! (П'є).
Т а р а н. Годі! (Відбирає пляшку). Його тут лишилося на дні! (Подумав). Однак висохне! (Допиває).
О н и с ь к о. Виходить, "Шипр" можна і всередину приймать?!
Т а р а н. Тільки дугйе маленькі пляшечки роблять. Воно-то...
О н и с ь к о. Що?
Т а р а н. На спирту. (Повеселішав). Доїть так доїть.
Вбігає Павлик.
П а в л и к (захекавшись). Дядьку Ониську! Ху-у-у! Бігом на ферму, бо вас там уже лають. Кажуть: і штраф буде, і в газеті пропечатають!
О н и с ь к о. Лечу!..
П а в л и к (до Тарана). А ваша Наталочка сидить на вигоні біля калюжі, очей не видно — пиріжки з мулу робить.
Т а р а н. Горе мені!
П а в л и к. Сьогодні всі чоловіки сердиті і всі кричать: "Горе нам!" Я побіг! Швидше, дядьку, запізнитесь!.. (Вибігає).
Входить Корній з сапою в руках.
К о р н і й. Дай боже здоров'я і два коропи в ятір.
Т а р а н і О н и с ь к о. Здоров, Корнію!
К о р н і й (до Тарана). В тебе терпуга немає?!
Т а р а н (знайшов терпуг, подає Корнієві). Візьми!
К о р н і й. Підгострити треба, бо тупа, як валянок.
Т а р а н. Що воно буде?
К о р н і й. Нічого! Подумаєш, злякали. Я вісім пудів на плечі скину, а з сапою не вправлюсь? Дурниці! (Люто гострить сапу). Ми ще їм покажемо!
О н и с ь к о (прикладає козирком долоню до лоба). Хто то пішов, чи не Аристарх?
К о р н і й. І пузатому черга прийшла?
Т а р а н. Пузаті, по-твоєму, не люди?
Входить Аристарх — у халаті, з вилами.
А р и с т а р х (віддихується). Ну й жарище... Моє вам!
Т а р а н. Хай живе!
К о р н і й (хихикнув, крізь зуби). Хвістіваль! Здоров!
Т а р а н. Куди зібрався?
А р и с т а р х (люто). На свиноферму!
О н и с ь к о. Ну й халат у тебе... (Встав, обійшов Аристарха).
Т а р а н. Просили ж колись дівчата з свиноферми, щоб їм по другому халату справили, а ти кричав: "Витрати!"
А р и с т а р х. Якби ж то знаття...
К о р н і й. Спохватився цуцик, як хвоста врубали.
Входить Оверко.
О в е р к о (весело). Добірному товариству моє шануваннячко!
А р и с т а р х. Чого сяєш, як великоднє яйце?
О в е р к о. З магазину біжу. На плаття дівчаткам набрав! Жінка догосподарювалась до того, що діти старченятами ходять.
О н и с ь к о. Пошиє хто?
О в е р к о. Сам. Не таке це вже мудре діло.
Т а р а н. І то правда.
А р и с т а р х. Важкувато нам буде!..
Т а р а н. Нічого, хлопці! Через три дні на колінах проситимуть, щоб знову помінятись... А дзуськи!..
О н и с ь к о. А проситимуть?
Т а р а н. Побачиш. Але провчити їх треба. Договір, товариство, такий: не згоджуватись ні на що, наче не до нас мова! Марку тримать! Ясно?
О в е р к о. Щоб не кортіло на наше місце!
О н и с ь к о. А якщо не попросяться?
Т а р а н. Дурний ти, Ониську, хоч об дорогу вдар! Корову кожен видоїть, а бригадиром тепер з головою треба бути.
А р и с т а р х. Так-то воно так, тільки ж... (Крутить головою). Там дух дуже далекий від конторського... (Жест).
К о р н і й. Від цього духу габарити меншають.
А р и с т а р х. "Меншають"! Побачимо, як ти відвикатимеш спати по двадцять годин на добу.
Т а р а н. Товариство, нам не сваритись треба, а гурту держатися — допомагати один одному.
А р и с т а р х. Спробуємо...
О в е р к о. І кожну роботу починати з пісні! Щоб у жінок від заздрості в носі перчило!
А р и с т а р х. А якої ж пісні співати?
О н и с ь к о. "Рідна мати..."
О в е р к о. Ні! Ні! Найбадьорішої! Щоб радість було видно! (Співає).
Т а р а н. Корнію, давай ти!
К о р н і й. "Если бы парни всей земли..."
Всі підтягують.
Т а р а н. Коли вони почують пісню і попросяться на свої місця, прикинемось, що не чуємо...
О в е р к о. Поглухли.
Т а р а н. Попросяться вдруге, а ми ще голосніше.
О в е р к о. І коли вже втретє умовлятимуть...
Т а р а н. Навколішках!
О в е р к о. Тоді згодимось.
К о р н і й. Але скажемо: сидіть і не рипайтесь більше!
О н и с ь к о. А коли й вони вдарять по голосах?
Т а р а н. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо, чий козир буде старший! За мною!
Виходять.
Затемнення
КАРТИНА ТРЕТЯ
Подвір'я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча білизна, простирадло, посеред двору — віник, порожнє відро, перевернуті ночви. Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов'язана рушником. Він оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на
ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.
Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..
Входить Онисько. На голові у нього хустка.
О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.
Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом — витри!
О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.
Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?..
О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.
Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.
О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду?
Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.
О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!
Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!
Т а р а н. А на дідька вона мені тепер — ота краса? Світ не милий. Ріж — і крапка!
О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!
Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи...
О н и с ь к о. Води підлий!
Т а р а н. Нікуди.
О н и с ь к о. То міси жвавіше!
Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.
О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.
Т а р а н. Чому?
О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: "Не щипайся, дурню!" Я змовчав. Що скажеш?
Т а р а н. Погані наші справи!
О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?
Т а р а н. Ти ж учора пік!
О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки... Словом, ніякого хліба не вийшло.
Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.
О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?
Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз... (Іде в хату).
О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). "Прима". Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.
Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.
Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).
О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж... А що ти хотів пекти?
Т а р а н. Кажу тобі — хліб!
О н и с ь к о (нюхае). Наче хлібом пахтить... (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма.
Т а р а н. Спасибі, друже, виручив!
О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні — перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав — подаю на стіл. Жінка питає: "Це що?" — "Борщ", — кажу. "Який же це борщ?" — "Загряничний". Я, мовляв, усяку страву готувати вмію.
Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж — їла?
О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.
Т а р а н. І нічого?
О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без...
Чути шалений рев корів.
Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!
Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).
Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під
пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я.
О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає... (Гукає). Миколо! Агов!
Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?!
О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?
Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні?
О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки...
Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.
О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать.
Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж — завптахофермою був!
О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй — ріж, яку впіймав!
Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.
О в е р к о. А квочка у вас є?
Т а р а н. Немає.
О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.
Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку — він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще... Краще корову заріжу, ніж півня.
О в е р к о. Ну, як знаєш, — ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?
Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло... Поший їм сарафани — і модно, і зручно.
О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..
Т а р а н. Що тобі ще?
О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той...
Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.
О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?
Т а р а н.
