Українська література » Класика » Діти Мардука - Савченко Віктор

Діти Мардука - Савченко Віктор

Читаємо онлайн Діти Мардука - Савченко Віктор

Хай, пала, зна’, що він для нас прозорий. А те, що ти письменник, то факт організації твого отруєння може розлетітися по засобах масової інформації. Валтас завжди був падлюкою, але ніколи не був бовдуром. Щоправда, він може згодом втаємничити батька…

— Навряд, — засумнівався я. — У темних родинні зв’язки нічого не важать. Звіритися темний може тільки такому ж як сам, або приходькові з потойбіччя. А те, що Гладун темний, у мене немає жодного сумніву.

Костя не озивався. Я також думав про своє. Що зміниться для мене зі смертю мого мучителя? І хто його насправді вбив: Костя чи я? Ну, не я, а мій звір, який спочатку не розпізнав у ньому приходька, а потім не міг його подолати. Раптом почувся голос Ксилантія з підвалу:

— Е-е, заходьте вже, бо коньяк випаровується.

РОЗДІЛ 20

Я стояв на пірсі, де мені призначив зустріч Костя, і спостерігав за посадкою на великий білий корабель з назвою "Oceana". На борт піднімалися як нові пасажири, так і ті, хто сходив з нього на берег. Нові тримали в руках сумки і були у супроводі близьких. Я довгенько стояв осторонь того гурту і вже почав непокоїтися, та раптом підвів очі і побачив на палубі чоловіка в однострої офіцера флоту. Він дивився на мене з висоти семиповерхового будинку і хоч обличчя з такої відстані я не міг розгледіти, але то був Костя. Замість форменого кашкета голову йому покривала тюбетейка. Він нічого не казав, не зробив жест рукою, проте на лиці його вгадувалася посмішка. І тут з-за спини в нього вийшла жінка в білому халаті і з червоним хрестом на нагрудній кишені. Це була Рита. Вона подала йому кашкет з "крабом", постояла якийсь час, дивлячись на мене, і відійшла. Я не міг утямити, що сталося. На мить здалося, що це сон, але сон приємний, мені-бо не хотілося з нього виходити. І тут на місце Рити вигулькнув Ксилантій, також з морським коміром на білій сорочці. Він підніс догори руки і показав рукостискання. Я вже збирався у відповідь повторити його жест, та раптом завважив, що йому щось сказав Костя і Ксилантій відійшов. Віддалік на палубі стояв матрос і спостерігав за гуртом пасажирів унизу. "Та це ж Бакс!" — майнуло в голові. Авжеж то був Бакс, кругловидий, широкоплечий з бобриком світлого волосся. Я спробував прокинутися, як не раз таке робив, коли мені снилися нісенітниці, але не зміг. Це таки була дійсність, а не сновидіння. Тим часом Костя скинув тюбетейку і одягнув кашкета. Тепер це стояв справжній офіцер морського флоту, я б його ніколи не впізнав.

І тут у повітрі з’явилася тюбетейка. Я не встиг навіть помітити, як її кинули. Вона летіла обертаючись, немов диск і її підхопив високий чоловік, що був за кілька кроків від мене. Тим часом Костя підніс до вуха свою мобілку. Я також сягнув рукою в кишеню, але в цей час чоловік, що спіймав тюбетейку, приклав до вуха свій телефон. По хвилі він підійшов до мене і подав спершу тюбетейку, а потім слухавку.

— Це вам, — сказав.

Я встиг помітити, що тюбетейка всередині мала конверт, прикріплений клейкою стрічкою.

— Одягни тюбетейку, — почувся Костин голос. — Віднині чоловік, телефон якого ти тримаєш, буде тобі за ангела-охоронця. Обміняйтеся з ним номерами. Допоки ти в Одесі, можеш на нього покластися. Ти все розчув?

Несподівано в мені ожив звір-охоронець. Отже, десь неподалік з’явився темний. Я окинув поглядом з десяток пасажирів, що залишилися біля трапа. Там його не могло бути — мій звір уже давно дав би про нього знати. Тим часом потвора у мені звелася на всі чотири ноги і я змушений був ухопити її за карк. До гурту наближалася жінка — в червоній сукні, невисоко зросту, з пишним рудим волоссям. "Так он воно що! — подумав я. — Недурно вона приходила до Кості в сон…" Жінка не була красунею, але постать її вабила немов магнітом. Вона виказувала не просто жіночність, а гріховну жіночність. Згадалися слова Кості: "Ми з нею гарували, немов два чорні воли". Жінка ковзнула по нас з високим чоловіком поглядом, але мені й цього було досить, аби побачити її очі — жовті в чорну цяточку. "Та це ж очі Алісії Бамбули! — майнуло в голові. — І не тільки очі, а й погляд — всеохоплюючий, зацікавлений. Водночас це очі астральної жінки, яка зґвалтувала мене у сні…"

— Ти все розчув? — повторив Лікар.

— Так… — запевнив я. — Здається, до тебе прийшли.

— Бачу вже, — сказав Костя. — Сон виявився в руку.

Тим часом жінка спинилася біля гурту і підвела очі.

— Отож бувай! Зідзвонимося. — Костя повернувся і пішов углиб палуби.

Я і тепер ще, маючи на голові незвичайний головний убір і вловлюючи запах Костиного волосся, не був переконаний, що це ява, а не сон.

— Пішли вже, — озвався сухорлявий, ховаючи в кишеню свою мобілку.

Це був той чоловік, який разом з Баксом вигнав кілерів з будинку, де живе моя сестра. Тепер він був у попелястого кольору бриджах, на ногах мав білі черевики і такі ж білі шкарпетки. Чоловік чимось нагадував страуса. Доки ми відходили від пірса, звір у мені втихомирювався, а по часі і зовсім зів’яв. Але не зник. Неподалік був не просто темний, а приходько з потойбіччя жіночої статі.

— Моє ім’я Степан. — Чоловік подав руку і я відчув жилаві потужні пальці. — А ви можете не називатися — вас я знаю з оповідей хлопців.

— Що це за дивовижна містифікація? — поцікавився я.

Степан не став вдавати нетямущого.

— Авжеж дивовижа… Ще два тижні тому нікому й на думку не могло спасти, що таке станеться.

— Він що, підписав контракт?

— Ага. З самим собою.

Я подивився запитально. Чоловік посміхнувся і запропонував посидіти під каштаном у припортовому кафе. Він же й замовив шампанське і персики. Коли ми випили за сім футів під кілем для Кості і його друзів, мій новий знайомий сказав:

— Авжеж із самим собою. Той круїзний лайнер належить йому. — Побачивши на моєму обличчі подив, він додав: — Ну, не тільки йому — там ще є співвласники: грек і португалець — колишні одесити. І команда там з українців, греків та португальців. А судно приписане у грецькому порту.

Степан удруге хлюпнув у фужери, дзеленькнув своїм об мій і, нічого не сказавши, випив.

— Кості що, пощастило роздобути чарівну лампу Аладіна? — запитав я.

— Чарівна лампа… Він пов’язує те з вашою зустріччю. Після того, що сталося, він став вірити у прикмети. Ви, на його думку, приносите зміни в життя. Великі зміни…

— Костя перебільшує, — мовив я, сьорбнувши шампанського.

— Можливо. А може, й ні…

— Де б знайти людину, яка змінила б моє життя на краще? Або хоча б зробила його спокійнішим.

Степан підвів на мене світло-голубі, майже білі очі.

— Судячи з того, що мені казав Костя, ви розворушили зловороже кубло і тепер вас переслідують. Він натякав на якесь сатанинство, але я в це не вірю. З усього ви просто наступили комусь на мозоль. Якійсь комерційній чи політичній структурі.

— Можна й так сказати, — погодився я. — Але як сталося, що Костя…

— Це і для всіх нас стало несподіванкою. У Кості є тітка — дружина колишнього, ще імперського, промисловця. Ну, він накрав, як і всі вони. Костя до них приходив тільки як треба було когось пролікувати. Обоє — пенсіонери, жили на Чорноморці, на самому березі. Купили у якогось збанкрутілого скоробагатька хату. Ну, не зовсім хату… Триповерхову віллу з усіма прибамбасами; в кількох метрах від моря. Костя обурювався, що ті падли, пробачте, їх там ціла вулиця, заблокували доступ до пляжу. Але не це важливо… У родичів є син — алкаш, йому десь під п’ятдесят. А півроку тому тітчин чоловік, який переніс кілька інфарктів, раптом помер — на вісімдесят п’ятому році. Отож вона стала спадкоємицею. Це було півроку тому, аж ось недавно тітка подзвонила Кості аби прийшов. Ну, він прихопив валізку з лікарським начинням і гайнув на Чорноморку. А там, крім неї і її п’яного сина, виявився ще нотаріус… Коротше, тітчин чоловік, перед тим як померти, склав заповіт, у якому нерухоме майно відписав дружині, а рухоме — два дорогих автомобілі і круїзний лайнер — синові й Кості. Керувати рухомим майном призначив Костю, ну з тим, щоб він усі прибутки клав на спільний з Геннадієм, сином, рахунок. Крім усього, в обов’язок Кості входило лікувати і доглядати тітку і двоюрідного брата. Там ще купа всіляких обов’язків.

— У тітчиного сина є діти?

— Немає. Через те вони і включили у спадок Костю — нормальну, надійну людину.

"Аби тільки спадок через Костю не перейшов до тих, кому все те колись тут належало. — майнула думка. — Не випадково руда демониця повідомила йому у сні про свою вагітність від нього".

— А ким Костя числиться на судні? — запитав я.

— Лікарем. А за сумісництвом, хе-хе, господарем лайнера — їхня з Геннадієм доля у вартості плавучого підприємства — понад шістдесят відсотків. Дядько ще залишив їм, крім усього, кілька рахунків у грецьких і португальських банках. Їх суми Костя не назвав. — Степан замовк, поцокав нігтями по порожньому вже фужеру, замислився: — Авжеж станеш марновірним і повіриш у містику, коли на тебе звалиться таке багатство, — озвався по хвилі. — І це після поневірянь, сумнівних заробітків і по суті війни з усілякими мерзотниками.

— Я бачив на палубі Ксилантія і Риту…

— Авжеж… Костя своїх не кидає. Рита — медсестрою там, як і в минулі роки, коли вони плавали на круїзному. А Ксилантій — матросом. Там є ще один з наших — також матрос.

— А вам місця не знайшлося? — поцікавився я.

— Знайшлося. Механік зібрався на пенсію. Я ж за освітою інженер-механік. Але у мене сімейні обставини не дозволяють. Хай, може, перегодя. Там добре платять.

Степан дістав з кишені складного ножа і розрізавши персик, відділив кісточку. Одну половинку поклав переді мною.

— А вам личить у цьому головному уборі, — сказав несподівано. — Вилицювате обличчя, смаглявість… Сподіваюся, він і вас оберігатиме, як оберігав Костю.

Я подумав, що оберіг мені зараз потрібен як ніколи. Вже вкотре спіймався на думці, що кортить зазирнути в конверт, схований у тюбетейці.

— … Але, гадаю, в Одесі вам боятися нічого. Коли ще та гідра зростеться?…

"Дуже швидко зростеться", — майнуло в голові. На жаль, Степан бачив лише тілесну форму "гідри" і не мав уявлення про її зв’язок з Темним Сателітом. З усього, він також не знає про приходьків. Про Костю такого не скажеш. Прибулець з потойбіччя мало не вигнав його з його ж власного тіла.

Відгуки про книгу Діти Мардука - Савченко Віктор (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: