Соломія Крушельницька - Врублевська Валерія
Нагадаймо, що все життя Соломії Крушельницької заперечує звинувачення їх авторів у ворожості великої співачки до польського народу. Сміємо ствердити, що не було конфлікту з польським суспільством, був жорстокий випад з боку шовіністичних кіл польських, проти яких співачка оборонялася, як могла. Доречно нагадати слова знаменитого гуманіста доктора Аль-берта Швейцера про те, що "націоналізм — це безкультур'я". Воістину! І польський, і український, і німецький... Нічого спільного з ним вона не мала.
Для неї польське суспільство становили: великий письменник Болеслав Прус, композитор Владислав Же-ленський, критики-музикознавці А. Сигетинський, Ф. Стар-чевський, А. Полінський, В. Богуславський, С. Бандров-ський і багато інших передових людей, котрих Соломія любила і для яких вона так самовіддано працювала на варшавській сцені. А також тисячі поляків, які на прощальний концерт принесли їй сувій паперу зі своїми під-писами-проханнями не виїздити.
Всі антипольські висловлювання, які приписують Соломії Крушельницькій, не підтверджуються жодним документом і цілком лежать на сумлінні тих, хто їх наводить. Вихованій на національній культурі братніх народів —
українського, російського, польського, з дитинства спілкуючися з людьми різних національностей, серед яких мала багато друзів,— Соломії, яка палко любила свій народ, було чужим національно обмежене світосприймання. Користуючися сучасними категоріями, з повною підставою можемо сказати, що творчість Соломії Крушельницької за своїм духом і характером була глибоко інтернаціональною.
Історія розпорядилася по-своєму. Велика Жовтнева соціалістична революція надала польському народові право на національне самовизначення, як і всім іншим народам. Завдяки їй Соломія Крушельницька мала де прихилити голову на старість і живити свою посмертну славу на рідній Батьківщині — в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.
Частина восьма ТРІУМФ
У перші десятиріччя XX століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі — Баттістіні, Тітта Руффо, Шаля-пін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч із ними. Нею була Соломія Крушельницька. Однак у порівнянні з уславленими колегами як особистість вона виявилася набагато вищою.
Уривок із книги Р. Кортопассі "Повернення мадам Баттерфляй в рідне гніздо Toppe дель Лаго", Лукка, 1931 рік, переклад з італійської
Розділ І
ТРОЇСТА І ЄДИНА. Отже, Соломія прийняла рішення виїхати з Варшави. Щоправда, вона не зовсім добре уявляла свою подальшу артистичну долю. Але образа була настільки глибокою, що ніякий здоровий глузд не міг утримати її хоча б місяць на старому місці. Щиро кажучи, вона й не знала, куди податися! Львівська опера її не приваблювала, українського театру не було, до Києва не могла добутися, бо тамтешня влада не бажала собі такого гостя. Най-радше вона б подалася в Росію, той грунт імпонував їй якнайбільше. Соломія написала про свої плани Баттістіні. Він відповів негайно і цілком позитивно поставився до її плану. "Коли ми побачимося в Петербурзі? Вельми швидко? Чи не так? Я їду у неділю вранці. Покладайтеся на мене в усьому і завжди вважайте мене своїм найбільшим шанувальником і найщирішим другом. М. Баттістіні".
Незважаючи на те що її контракт із Варшавським театром ще не закінчився, Соломія почала готуватися до від'їзду і давала останні спектаклі в тому сезоні. Напружені обставини негативно впливали на її самопочуття, кожен спектакль коштував їй нервів і витримки. Якось, стомлена і роздратована, вона верталася до себе в убиральню. Раптом дорогу їй загородила струнка постать у темному. Соломія спочатку перелякалася, а потім упізнала Мишугу. Він так само угледів її, зупинився розгублено, в руках тримав газету. Після львівських непорозумінь вони ні разу не зустрічалися.
— Я часто думав про вас, панно Соломіє!
Соломія знизала плечима. Вона не любила з'ясовувати стосунки. Все було і так зрозумілим. Хіба причини в таких випадках грають якусь роль?
— Не сердьтеся на мене, мені дуже жаль... подивіться, що про мене пишуть. Але ж це неправда... Подивіться, подивіться.— І він простягнув їй газету.
Соломія хотіла відмовитися, хотіла сказати, що не має підстав на нього сердитися, що він великий співак, а їй не хочеться переливати з пустого в порожнє, та він так благав... Вона зайшла до нього в убиральню і там біля вікна, бо вже сутеніло, прочитала:
"Я уже сообщал вам, что на варшавскую казенную сцену опять приглашен певец Мишуга. Г. Мишуга русский галичанин. Он воспитывался и получил музыкальное образование на средства Львовского ставропигиального института. Так как в Галичине хозяйничают поляки, а не русские, то г. Мишуга по окончании образования на русские деньги счел выгодным отвернуться от своих, пристать к полякам и даже заявлять себя польским "патриотом". Приглашенный в Варшаву на польскую оперную сцену, г. Мишуга и здесь выдавал себя за поляка и, когда в 1891 году был вызван в суд в качестве свидетеля по делу об убийстве актрисы Висновской, демонстративно заявил, что не понимает по-русски. Это заявление произвело большую сенсацию, и поляки провозгласили Мишугу великим ревнителем своей "справы".
Поки вона читала, Мишуга уважно стежив за нею.
— Люди без встиду і совісті... Вони і мене хочуть втягти у свої шовіністичні чвари...
Соломія мовчала. Вона не розуміла, чого він чекав од неї.
— Бачите, який я нещасливий...
— Не бачу,— відказала раптом різко.— Не бачу, чом ви жалієтеся, і не бачу сенсу у ваших наріканнях.
— Мені хотілося... Будь ласка, передайте привіт, як будете писати, панові Павликові. Скажіть, що я його дуже поважаю...
— Я передам,— м'якше відповіла Соломія і вийшла.
Що мала робити? Розуміла, що ця безкомпромісна неприязнь не робить їй честі. Мишуга багато допомагав матеріально талановитим українцям в навчанні і навіть хотів створити на свої кошти в Києві музичну школу. Франкова книжечка "Зів'яле листя" була видана на кошти
Мишуги... А все ж не могла простити, що свого часу, коли вона так потребувала моральної підтримки, він став її ворогом... Причини її не обходили.
Мишуга, видко, зрозумів. Через п'ять років після цієї розмови він напише в листі до своєї приятельки: "Впрочім, якщо Ірина так знаменито співає і має такий незвичайний талант, вона і без мене може зробити кар'єру, як Крушельницька".
її можна було не любити, можна було помилятися у її вчинках, але ніхто не міг відмовити їй у заслузі — створенні власної долі.
Незабаром Соломія виконала його бажання — передала привіт Павликові. Відповідь була такою: "Дивує мене дуже, що Мишуга вважає себе моїм поклонником. "Откуда мне сие?" Крім того, воно і приємно, і може бути добре для усіх трьох нас, коли не більше. Кланяйтеся йому, коли він коло Вас близько. Я можу сказати, що дуже ціню його як співака..."
На тім її дороги з прославленим співаком розійшлися назавжди.
На початку 1902 року Крушельницька все ще в столиці Росії. Разом із Баттістіні вони утворюють незрівнянний ансамбль, особливо в операх "Євгеній Онєгін", "Кармен", "Джоконда", "Вертер". В опері Массне "Вертер" Соломія Крушельницька співала Шарлотту, а Баттістіні Вертера. На той час випадають найбільш теплі і дружні стосунки між двома співаками. Ця взаємна симпатія добре позначалася на виконуваних ними ролях, захоплюючи публіку і роблячи їх дует чарівним.
Слід сказати, що опера "Вертер" у ті часи, так само як і "Богема" Пуччіні, вважалася модерністською. Передусім це полягало в нерозривній цілості музики і слова або декламації. Опера мала дуже багато моментів, коли співак лише промовляє слова у формі речитативів, а музика ілюструвала відчуття і настрій героїв у даний момент. Крушельницька і Баттістіні прекрасно справлялися зі своїм завданням, пожинаючи бурю аплодисментів і низку прекрасних газетних статей про їхню гру і спів.
"Панна Крушельницка як Шарлотта мала правдивий і заслужений тріумф. У неї істинний талант відтворювача. Єдина сцена з першого акту вже свідчить про велич того таланту, який вона має у своєму розпорядженні. Коли Вертер у палких словах виявляє свою любов до Шарлотти, Крушельницька німіє від здивування, слухає любовні звіряння, і здається, жоден рух фігури, жодна тінь на обличчі, ,ані очей не зраджують стану її душі, а однак глядач відчуває, яка боротьба точиться в її душі. Чи то сила навчання, чи інтуїтивно — все одно. Крушельницька у "Вертері" — велика артистка.
Вершиною артистизму нашої примадонни є так само сцена читання листів Вертера. Зрештою важко перелічити всі знамениті місця, моменти ролі Шарлотти, можемо тільки запевнити: Массне, пишучи свого "Вертера", не міг і вимріяти собі ідеальної Шарлотти, якою відтворює її п. Крушельницька".
Баттістіні, знайшовши в ній ідеальну партнерку, намовляє її вирушити разом із ним до Італії. Його слова про те, що мистецтво не знає вузьких національних меж, були їй зрозумілі, але чомусь дратували тепер. Вона звинувачувала співака у легковажному ставленні до своєї землі, говорила, що не уявляє свого життя інакше, ніж на користь своєму народові. Він мило погоджувався, підтверджуючи, що справді митець — син свого народу, що переживання і страждання народу не можуть бути йому байдужі, але життя артиста ніколи не треба ґвалтувати, а віддаватися його плинові і робити по змозі.
А Соломія переживала страшенно. Всі її намагання залишитися в Петербурзі не увінчалися успіхом. Вона була на роздоріжжі, не знала, куди податися й що робити. І це незважаючи на те, що російська критика високо оцінює її спів... Журнал "Край" того ж року писав: "Яку величезну симпатію здобула собі п. Крушельницька в Петербурзі, показує привітання, яке їй влаштовано. Гучні оплески і "браво" безперервно продовжувалися з хвилин появи і до кінця перебування її на сцені".
Дійшло до того, що навіть її постійний переслідувач А. К— написав ось що: "Г-жа Крушельницкая, повидиму, сильно работает над уничтожением своего вокального недостатка: тремоло... Кроме того, ее величественная фигура как-то плохо мирится с египетской рабыней. Но все-таки нельзя отрицать, что публика полюбила эту артистку, а в любимом человеке приятно видеть даже недостатки".
Весною вона повернулася до Львова і тут несподівано отримала запрошення на гастролі до Парижа.
А чому б ні?..
