Старосвітські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький
- Я люблю вечори з танцями, та шкода, що в нас нема гарного оркестру, - наші жидки як заграють, то ви не схочете й танцювати, - сказала Олеся.
- Наш полковий оркестр ладен вам, пані, служити хоч і щодня, - обізвався полковник.
- От і добре! Дуже дякуємо! Нам тільки цього бракувало. В такому разі сподіваюсь незабаром і до себе на вечір! - сказала Олеся, навіть не глянувши на свого чоловіка.
Балабуха здригнувся, - Олеся дуже вже швидко просила гостей на вечір.
- Я попрошу на вечір наших дам, - подивитесь, яке наше богуславське товариство, - сказала Олеся, підморгнувши легенько на Казанцева.
- Як воно хоч трохи схоже на вас, то ми зовсім щасливі, - сказав Казанцев, брязнувши шпарко підковами.
Олеся спустила вії на щоки й спалахнула на виду. Полковник встав; за ним встали другі офіцери й почали прощатись.
- Не забувайте зайти на наш вечір! - просила Олеся.
Гусари подякували й розпрощались.
Олеся почувала, що її нерви неначе заграли. В світлиці стало порожньо, тільки хмарами висів густий дим от дорогих сигар. Вона неначе бачила в тому диму сині та червоні блискучі постаті, бачила чудове лице Казанцева; його пишні очі наче світились і тепер, малинові уста сміялись, а м'який низовий баритон лащився до її душі і все ще лунав глибоко-глибоко в серці. Цілий день Олесі хотілось співати, грати, слухати музику; мрії роєм вилися в голові, як бджоли в маї; якесь дивне, глибоке щастя обхопило її душу… Скільки вона любила до цього часу, - не варто було однієї хвилини того нового щастя, яким тепер налилась вщерть її душа. Олеся таки впрохала мужа, щоб попросити на вечір гостей та гусарів в неділю.
Настала бажана неділя. Олеся звеліла зарізати три останні гуски й два індики, що зостались на господарстві, убралась в нову білу сукню з шовку, якого можна було дістати в Богуславі, й ждала гостей. Приїхали надвечір усі богуславські панки з синами, приїхали Олесині сестри. Після всіх наостанку прийшли офіцери. Надворі зашумів оркестр; він був такий здоровий, що його не можна було вмістити ні в сінях, ні навіть в цілій світлиці. Вечір був тихий та теплий, сливе літній. Поодчиняли вікна в світлиці й поставили оркестр під вікнами. Ніч була темна та чорна. Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі. Широкі мідні труби заблищали на чорному фоні ночі фантастичним сяєвом. Оркестр загримів, аж тахлі в вікнах задзвеніли. Олеся глянула в вікно на небачену картину й стояла, неначе причарована; обернулась вона назад, - світлиця аж сяла, аж пишалась гусарськими синіми куценькими мундирами, еполетами, шнурками та орденами. Коло Олесі вився Казанцев, пригладжений, причесаний, в дорогій блискучій одежі, - чудовий чорнявчик, як гвоздик. Старіші офіцери сіли грати в карти, молоді пішли в танець. Олеся забула вже Ломачевського. Бонковський сидів в кутку, скорчився в три погибелі й довго не смів перед гусарами виступати в танець; його кучерява здорова голова, кругле, повне та загоріле лице здалося теперечки Олесі схожим на здорового рудого гарбуза в картоплі.
Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо, правував по-французькій, хоч його, само по собі, ніхто не розумів, і причарував усіх богуславських паній та паннів. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду. Матері повбирали своїх дочок, як ляльок, - кожна сподівалась залучити женихів для дочок. Але молоді офіцери найбільше увивались коло Олесі: вона була сміливіша й веселіша од усіх і танцювала краще од усіх.
- Як вам сподобався наш вечір, наше товариство? Мабуть, будете навпісля сміятись з нас, - спитала Олеся тихо в Казанцева.
- Ох, борони боже! З кого, з кого, а вже з вас не доведеться мені сміятись, - сказав Казанцев, скоса поглядаючи на тонку Олесину шию.
- От вже й зараз таки смієтесь з мене! Хіба ж пак тут нема кращих од мене? - попросту спитала Олеся.
- Од вас, мадам, трудно знайти кращих і деінде, - зашепотів Казанцев трохи не над самим Олесиним вухом.
Він ледве вдержався, щоб не вхопити її за талію й поцілувати в маленьке вухо.
- В вас чудове маленьке вушко, - ще тихіше промовив Казанцев, - якби не при людях, то я б вас поцілував у вушко.
Олеся зареготалась од радості на всю світлицю.
- Я не знала, що ви такий… - тихо сказала Олеся.
- В вас гарненька кругленька талія, - ще тихіше промовив Казанцев.
- Ви очевидячки смієтесь з мене; бачили ж ви кращі талії та вуха в Петербурзі, - ще тихіше обізвалась Олеся.
- Я вам скажу, і в Петербурзі таких мало, - сказав Казанцев.
Олеся прийшла до одчиненого вікна й поклала руку на одвірок. Маленька повненька рука забіліла на темному одвіркові, як мрамор; золоті персні блищали м'яким світом. Казанцев став поруч з Олесею й з жадобою пантрував на білу ручку.
- Яка в вас чудова ручка! Я вас поцілую в ручку, - сказав Казанцев, заступивши вікно й поклавши свою долоню на її руку.
Олеся ледве примітно повела очима назад.
Під вікнами, серед чорної ночі, блищала сливе фантастична картина. Сяли блискучі труби, - оркестр грав якусь арію.
Олеся ледве чула музику; вона тільки почувала гарячу долоню на своїй руці й скоса роздивлялась на гладенький матовий лоб Казанцева, обрамований збитими чорними кучерями, та на чудові чорні брови, під котрими горіли дві іскри в темних очах. Гаряча рука, дужий гук музики страшенно дратували її напружені нерви, хвилями збурювали кров, - вона ледве вдержалась, щоб не кинутись на шию Казанцеву, не вп'ястись п'явкою устами в його чудові брови.
- Розкажіть мені за Петербург, - які там люди, звичаї, які там доми та бали, - спитала Олеся.
- О, в нас, в Петербурзі, такі дива, за які в казках розказують: в нас зали всі в золоті, дзеркала од помосту до стелі і навіта на стелі; в нас на балах заразом танцює не сто пар, а грає по п'ять оркестрів на хорах.
- Хіба ж у ваших залах і хори є, неначе в церквах?
- Аякже! Хори кругом усієї зали, а над хорами ще другі хори, такі заввишки сливе, як лаврська дзвіниця. Звідтіля дивиться та публіка, що не танцює, баби, діди та всяка нечисть. Наші дами просто при людях обнімаються й цілуються з кавалерами при фантах, в іграшках.
- Невже! - крикнула Олеся, обернувши до його лице.
- Їй