Врятуйте наші душі (книга коротких страшних оповідань) - Басан Валентина
Я намагалася гнати від себе думки про симпатичного доктора і цілком переключилася на Чарлі.
Отруєння. Множинні переломи. Розбита нирка. Лапу довелося ампутувати. У мене на очах знову виступили сльози. Доктор дбайливо простягнув мені коробку з паперовими хустками. Мінімум тиждень стаціонару, якщо виживе в цю добу. І звичайно, післяопераційний догляд і довге відновлення.
Я голосно висякалася і подякувала нашому Спасителю.
— Докторе, це все дератизація, так? Щуряча отрута? Наш будинок постійно викликає для профілактики.
Доктор уважно подивився на готові аналізи і похитав головою.
— Ні, щуряча отрута б'є наповал. Та й собака вже стара, розумна, вона по запаху чує. Тут інше, швидше за все щось підсипали в їжу навмисно. І травми нанесені точково, УЗД показує, що хтось спеціально вбивав тварину важким предметом, можливо залізною палицею.
Я недовірливо похитала головою. Навмисно? Улюбленцю всього під'їзду, який за стільки років і кішки не образив? Точно щуряча отрута, тільки в слабкій дозі, щури-то живі бігають. Впав зі сходинок у підвал. Добре, а як тоді він під трубу закотився?
Вранці я зустріла Катю,яка вела свою противну дитину в садочок.
— Привіт, сусідка. Чарлика не бачила? Мій кричить, чекає, щоб Чарлі його по двору до садка довів.
Я хотіла було відкрити рот і повідомити радісну новину, але похитала головою і загасила сигарету об урну. Катя не вгамовувалася.
— Кілька днів тому нам дератизацію робили, разом з щурами з підвалу кілька мертвих собак і котів винесли. Уявляєш? Видно отруїлися бідні. Хоч би Чарлік знайшовся. До речі, нещодавно допомагала нашій сусідці з дев'ятого поверху Марії Петрівні, вона собі палиці для скандинавської ходьби замовила, просила мене кур'єра зустріти. Вона каже, в аптеці стоїть в черзі за спеціальними ліками за рецептом, треба, каже, за здоров'ям стежити, спортом займатися і в чистоті жити, а то каже, кардіолог сказав, в її віці алергія і хвороба серця можуть стати смертельно небезпечними. Слухай, з нашим ліфтом останнім часом якісь проблеми. Я тільки що спускалася, застрягла на третьому, думала в сад запізнимося. Спорт спортом, але пішки я ходити не хочу. У тебе брат в Держремліфті працює, нехай хорошу ремонтну бригаду надішле, щоб ліфт новий поставили, а я в чат під'їзду напишу про збір грошей на новий ліфт. Безпека — пріоритет нашого під'їзду!
Про любов
— Вибачте, Ви не підкажете, як вийти до Майдану Незалежності?
Варвара обережно торкнулася плеча чоловіка в добре зшитому костюмі сірого кольору. Він відірвав погляд від екрану телефона і обернувся. На вигляд років тридцять, високий, підтягнутий, навіть стрункий брюнет з пронизливими зеленими очима. Високі вилиці, чуттєві губи і римський точений профіль.
Варвара зам'ялася. Вона завжди трохи ніяковіла перед красивими чоловіками.
— Дівчина, Ви мені щось сказали?
Чоловік ввічливо, але дуже сухо глянув на Варвару, всім своїм виглядом показуючи, що готовий витратити на неї буквально п'ять секунд свого дорогоцінного часу.
— Вибачте, Ви не підкажете, як вийти до Майдану Незалежності?
Вона зовсім зніяковіла і почервоніла до коренів і без того вогняного волосся. Веснянки на гарненькому обличчі загубилися на тлі нервового рум'янцю.
— Ви вийшли на іншій станції метро, це Університет, а Вам необхідно доїхати до Хрещатика – це і є Майдан Незалежності.
— Ой, це мені знову треба квиток купувати?
— Звичайно, купите квиток, пройдете через турнікет, сядете в свій поїзд на правильній стороні, тій, що в бік Хрещатика і вийдете на своїй станції.
Молодий чоловік пояснював чітко, але в голосі було нетерпіння і здивування, тут же скрізь покажчики, кожна станція оголошується окремо, що тут складного?
Варвара подякувала і відійшла в сторону. Вона розгублено крутила головою, намагаючись вникнути в загадкову схему підземного царства Києва, яке на схемі виглядало, як восьме диво світу.
Вона нерішуче полізла в сумочку зі шкірозамінника огидного брудного рожевого кольору з величезною, позбавленою смаку, трояндою на боці. Витягнувши гаманець, вона вивуджувала монетки, і здається, змахнула непрохану сльозу.
— Дівчина, ви б біля кас з гаманцем обережніше були. Тут спритників повно, виріжуть лезом вміст вашої сумки і поминай як звали.
Володимир проклинав себе за жалість і участь, сунувши телефон в кишеню піджака, він підійшов ближче.
— Варвара, Варя мене звати! Ой, спасибі за попередження. Я в метро вперше в житті. Ви мене вибачте, що голову Вам морочу. Я вже до Лісної доїхала, а мені кажуть, це кінцева. Я пересіла на інший поїзд і помилилася. Хлопці мабуть пожартували наді мною. Я у них запитала, як мені на Майдан Незалежності потрапити, а вони переглянулися і кажуть, мовляв так зараз по-новому цю станцію називають і телефони дістали, розпитувати мене почали, а самі знімають і посміхаються. Запитали звідки я приїхала і як звуть. А як я вийшла з вагона, бачу, вони мені посміхаються і махають, і знову в свої телефони говорять. Думаю, запитаю у чоловіка красивого, у Вас тобто, щоб точно на Майдан потрапити. А мабуть, хлопці посміятися хотіли.
— Ви, Варвара карту собі скачайте в телефон, дуже зручно, і мітка буде вам показувати геолокацію, де ви зараз їдете.
Якась невидима сила притягувала його до простої, симпатичної дівчини, по-дитячому наївної і такої відкритої цьому, часом злому і жорстокому світу.
Варя знову дзвінко засміялася і дістала свій невеликий і судячи із застарілої моделі, дешевий телефончик.
— Я хотіла завантажити, а воно не скачується, дивлюся, а пам'яті в телефоні зовсім немає. А фотографії шкода видаляти, там все цінне, моя сім'я. Дивлюся на них другий день, вже хочу назад до них повернутися.
— І чим же Вам наша столиця не догодила? Всі дівчата і хлопці навпаки прагнуть тут зачепитися, залишитися, знайти, як то кажуть себе і своє призначення, а Ви, навпаки, поспішаєте на батьківщину повернутися. Чи наречений чекає?
Володимир несподівано для себе запитав про нареченого, в глибині душі сподіваючись, що Варвара відповість негативно. Дивне почуття. З нею так приємно і легко розмовляти, не треба вигадувати і робити з себе когось, ким не є. Стояти і базікати ось так під вереск гальм поспішають вагонів, оголошення по гучномовцю, тупіт і шум тисяч ніг, які проносяться повз. А вони стоять посеред цього всього гігантського мурашника, як в невидимому коконі, і базікають один з одним.
— Ні, що ви! Який жених! Мені всього дев'ятнадцять, батькові і матері треба допомагати, в цьому році в нашому місті на заочне поступила, так що куди мені.
Варвара знову почервоніла, ставши напрочуд гарною. Крізь простеньку сукню до колін, проглядалася чудова, навіть можна сказати спортивна фігура. Її натуральне руде волосся, принаймні Володимиру так здалося, розсипалося вогнем по тендітних плечах. Трохи зворушені тушшю довгі вії були обрамленням яскравих зеленувато-сірих величезних очей, які дивилися на цей великий світ з подивом і добротою.
— Варвара, дозвольте я Вас особисто доставлю до станції Хрещатик і виведу до Майдану Незалежності, щоб Вас більше ніхто не обдурив, і щоб Ви більше не заблукали.
На нього це було вже зовсім не схоже. Ну що за справи. Пристав до незнайомої дівчини, а тепер ще й нав'язується в
проводжаті, як останній повіса, як любила висловлюватися його бабуся, інтелігентна матершинниця, поетеса і нащадок дворянського роду.
Варвара так зраділа, що інстинктивно потисла руку своєму несподіваному і благородному проводжатому. Тепер прийшла його черга зніяковіти і почервоніти, як хлопчику на першому побаченні.
Вони базікали про все і ні про що, поки поїзд червоної, як любов, лінії метро віз їх до станції Хрещатик. Вони мало не проїхали свою зупинку, вискочили і стали шалено реготати, збираючи погляди незадоволених і поспішаючих пасажирів підземки.
— Яка краса!
Варвара застигла на Майдані Незалежності, оглядаючи із захопленням одне з найбільших і найкрасивіших місць відпочинку тисяч людей. Навіть повітря тут було якесь особливе, п'янке.
— А навіщо тобі саме на Майдан Незалежності? Просто погуляти або зустріч?
— Я хотіла на кораблику покататися! Кажуть на ньому можна весь Київ побачити! Я братику своєму маленькому обіцяла на кораблику з ним покататися, він мріяв про це ще давно, як в перший клас пішов. Минулого місяця поховали його, під машину потрапив. П'яний син мера нашого міста на смерть збив його на пішохідному переході. Гроші моїм батькам тикали, щоб ми мовчали, а батько їх вигнав, каже сидіти буде ваш синок-вбивця, після цього нашу стареньку іномарку спалили, мовляв якщо не заберете заяву, будинок згорить. Ось батько і мати спорядили мене в Київ, кажуть, мовляв Альошенька все життя мріяв на кораблику по Дніпру покататися, на Київ та на красу подивитися. Ось я подивлюся, приїду до братика на могилу і все розповім.
— Так це нам треба на Поштову Площу, а не на Майдан Незалежності. Там наш Річковий вокзал, звідти по Дніпру екскурсійні човни ходять.
Дніпро не ревів і не стогнав, як у вірші українського класика, Тараса Григоровича. Дніпро був величним і спокійним, немов водяний бог. Він вітав своїми широченними просторами та хвилями, що бурунами накатувалися на берег. Птахи літали над однією із найкрасивіших річок світу, змагаючись, хто ж з них долетить таки до середини Дніпра.
Річка – Україна, річка – символ, річка-міць, така могутня, така лагідна і така незабутня, немов уся енергія українських поколінь зібралася в цих водах, щоб передавати майбутнім поколінням українців силу, міць, величність, щедрість, надбання, таланти, щоб поїти майбутні покоління розумом і мудрістю.
Варвара захоплено дивилася на Дніпро. По ньому пропливали величезні білі яхти і маленькі екскурсійні човники. Вони гуділи один одному, немов старі знайомі джентельмени, піднімаючи в знак вітання невидимі капелюхи.
На одному з екскурсійних катерів голосно заграла музика і були чутні крики "Гірко! Гірко!". Після декількох секунд тиші відпочиваючі на човні улюлюкали, свистіли і вітали оплесками. Було навіть чути голос ведучого, який оголосив перший танець молодих під романтичну пісню всіх весіль "При долині кущ калини". Варвара посміхнулася, їй дуже подобалася ця пісня.
Її волосся майоріло на вітрі, вона була тут і зараз така красива і вільна, що Володимиру захотілося обійняти і притиснути її до себе, він стояв трохи позаду неї і її волосся торкалося його обличчя, аромат її тіла зводив з розуму, тонкі зап'ястя лежали на поручнях, а йому хотілося, щоб обіймали його шию.
