Врятуйте наші душі (книга коротких страшних оповідань) - Басан Валентина

Ця ж лапа виливала з пляшки воду в його миску для пиття. Воді він завжди радів більше.

Вечір Роберт ненавидів більше, ніж день. Він жив від заходу до заходу, намагаючись не згадувати деталей ночі, страшної, галасливої, вогненної. Щовечора замки гриміли, шум наближався і ставав нестерпним, в очі било яскраве світло вогнів. Його клітку відкривали два Тигри, і оскаливши гострі,

як бритва, зуби, вели вздовж дерев, які сплелися в непролазну стіну, за нею шумів водоспад.

Зараз він був слухняним і заляканим, перші спроби втечі мало не позбавили його життя. Його жорстоко покусали за ногу, щоб назавжди відбити бажання бігти. Ступня була пошкоджена настільки, що наступати на неї вже було стратою. Роберт кульгав від болю і жаху, уявляючи, як буде стрибати через палаюче кільце, бігати по ямі і битися з бранцем з сусідньої клітини.

Навколо ями вже зібралися Левиці, вони завжди були кровожерливіші за інших, саме вони наполягали, щоб бранці ями билися на поразку, до смерті. Позаду них завжди сиділи Леви, Ведмеді, навіть чортові Гієни сміялися побачивши людську кров, Пітони звисали з дерев і передавали всі події з ями останнім рядам, там сиділи мастодонти: Слони, Бегемоти і Носороги. Вони схвально плескали, коли Пітони інформували їх, що у суперників з ями вже вибиті всі зуби. Слони і Носороги схвально переглядалися і милувалися своїми бивнями, які більше ніхто ніколи не вирве, не відріже, не відстрелить і не продасть.

Подалі в самій темряві паслися стада оленів і бізонів, вони підходили до поїлок, зроблених з людських черепів і пили з них воду. І вони знов швидко наповнювалися краплями, що летіли з величезного водоспаду.

Людей тут любили. Особливо новеньких і сильних. Кожен день повертаючись з полювання, Тигри, яких називали ловцями, тягли на мотузках нову людину, а якщо пощастить, всю його сім'ю. Жінок тут не жалували, по-перше, жінки погано піддавалися дресируванню, по-друге, слабо билися в ямі, ну а по-третє, скиглили за своїми дітьми. Жінок пускали у виробництво і здирали з них ніжну і доглянуту шкіру, яку можна було використовувати для будинку, декору або вбрання. Людських дітей не вбивали, якщо останні не вмирали самі від горя і туги за батьками або від ран в процесі полювання. Дітей пускали в спеціальні вольєри, де маленькі Тигренята, Левенята, Лисенята та інші малюки грали з ними цілими днями, фотографувалися з ними, загалом робили все, що захочуть зі своїми живими іграшками. Дітей до року перестали пускати у вольєри після того, як Слоненята в процесі гри затоптали кілька штук. Мисливці похитали головами і погрозили лапами, людських дитинчат і так складно дістати для ігор, вони ще й ростуть швидко, готуються через кілька років битися в ямі, стрибати через вогонь і вбивати один одного. Зі Слоненятами провели бесіду, але у вольєр приходити грати не заборонили.

Роберт знав, що Вовки — вартові будуть берегти його, як можна довше, вони зібрали всіх тільки заради нього, колишнього дресирувальника і його брата Руслана. Вони годують його таблетками, наркотиками, і чорт знає, якими вітамінами для продовження життя в його слабкому і зламаному тілі. Ці тварі роблять це з однією єдиною метою, щоб життя в ньому тліло, згасаючи повільно і страшно.

Роберт згадав Марину, свою дружину і дресирувальницю дельфінів і косаток. Її останні дні пройшли в брудній калюжі, де вона плавала серед своїх фекалій і залишків їжі, яку їй кидали зверху ці звірі. Вона задихалася від нестачі кисню і вмирала від нестачі чистої води. Вона билася об глиняні стіни головою, руками і ногами, збожеволівши від горя, болю і страху. Коли звірі зрозуміли, що Марина вже не зможе показувати вечірні шоу в ямі з водою, вони залишили її вмирати в цій ямі, попередньо спустивши воду. Роберт так більше і не побачив живою свою дружину. Від горя він ліз на прути клітки, стрибав на підлогу в надії розбитися об кам'яну підлогу, але вартові увійшли в клітку і щось вкололи бранцю, знерухомивши його на кілька годин.

Повіки були важкими і гарячими, Роберт не міг відкрити очі, він лише принюхувався і прислухався до руху за гратами. Щось знайоме. Він підповз до дверцят, через які отримував їжу, відкрив рукою око. Руслан, його брат і дресирувальник ведмедів, шкандибав абсолютно синій від синців і кровопідтьоків, сліди від хлиста, розрізали шкіру на спині надвоє, як інь і янь, колись у Руслана на спині було це татуювання, єднання зі світом і природою, чоловіче і жіноче, небо і земля. Зараз на місці татуювання були старі шрами від ударів і свіжі від щоденної дресури. Важкий нашийник на шиї не дозволяв Руслану озирнутися на Роберта, Ведмідь, який вів Руслана на тренування, смикнув ланцюг і змусив йти швидше.

Тренер-Ведмідь був найжорстокішим і найсильнішим. Він проколював своїм учням ніс і вставляв залізне кільце, через антисанітарію ніс людини гнив, відвалювався шматками, разом зі шкірою, але Ведмідь був непохитний. Він називав всіх своїх бранців учнями і регулярно намагався навчити їх якимось новим і абсурдним трюкам, типу їзди на велосипеді або на мопеді по ямі з вогняними факелами. Одного разу в цирку стався інцидент. Один з бранців вибрався з ями на мопеді і розчавивши Ведмедика в перших рядах, спробував втекти. Втікач проскочив серед Слонів, які не відразу зрозуміли, що це не частина щовечірнього шоу. Але зустрівся з рогами і копитами буйволів, які збили відчайдушного з транспортного засобу. Ведмідь особисто розірвав бранця на дві частини і повісив над ямою для залякування інших учнів.

Руслан був улюбленим учнем Ведмедя. Його шоу в ямі чекали всі звірі, деякі навіть забували про сухарики з людських кісток і чіпси з людської шкіри. Ведмідь брав в лапи хлист і давав команду. Руслан біг по колу, потім прискорювався, Ведмідь запалював вогонь і Руслан стрибав через численні вогняні перешкоди під тупіт, рик і виття глядачів. Востаннє у Руслана загорілася голова, залишок волосся на черепі спалахнув, як факел, і Ведмідь, злякавшись за свого кращого артиста, облив його смердючою водою, де нещодавно помер артист Крокодила.

Роберт дивився на свого брата крізь грати, стукав по сталевих прутах, але Руслан не чув його. Після опіку у нього обгоріли вуха, Ведмідь дістав мазь, щоб зупинити сепсис, але слух Руслан втратив. Тепер Тренер бив його електричною палицею, потім показував номер, який Руслан повинен буде виконати.

Роберт хотів кричати, але в цирку люди не видавали жодного звуку. Всім до єдиного учням і артистам виривали язика, щоб позбавити можливості спілкуватися один з одним. У перші роки люди домовлялися про втечі, напади, а хтось встигав добігти до кордону і сховатися від мисливців. Після таких втеч і бунтів Цар звірів видав указ позбавляти людей спілкування.

Роберт вже майже не пам'ятав своїх батьків і свою сім'ю. Вчора в ямі він загриз ще одну людину. Тигри, які тренували його, схвально кивали і навіть кинули йому в клітку шматок чогось гарячого і свіжого. Роберт навіть не хотів замислюватися, що він жує з таким люттю, рве зубами, заковтує, практично не жуючи. Лише смак крові в роті стукав у підсвідомість молотком, що це явно не звір. Вони не їли один одного. І не давали їсти людям. Вони стали розуміти, співчувати і піклуватися один про одного.

Єдині, кого вони вбивали, були люди.

Ревнощі

— Єсенія, Ви розумієте, що ваші хворобливі ревнощі можуть призвести до розлучення? До завершення відносин? Ви це розумієте?

— Анна Валентинівна, я намагаюся.

— Єсенія, мені вчора дзвонив Дмитро. Ви розбили його телефон. Знову. Вам здалося, що йому пише коханка.

— Так. Я вже попросила вибачення сьогодні вранці, ми помирилися, з умовою, що я знову почну ходити до вас два рази на тиждень.

— Добре. Дуже добре. Єсенія, ви повинні працювати над собою. Довіритися чоловікові, який дуже любить і переживає за Вас. Ви повинні перестати вистежувати його жінок-колег, його соціальні мережі, інформацію в його телефоні. Дайте йому свободу в спілкуванні, не захоплюйте особистий простір, інакше ви самі зруйнуєте все, що у вас двох є. Ревнощі в вашому випадку з флірту з перчинкою переросли в хворобу, яка може привести, на жаль, до розлучення. І ще, ви розумієте, що якщо тисячу разів звинуватити чоловіка в зраді, в тисячу перший раз

він таки зрадить вам, щоб було не так прикро вислуховувати крики і скандали.

Вийшовши з кабінету ненависного психолога, Єсеня з насолодою закурила. Хоча в словах цей чортової тітки був сенс. Так, вона частенько поводиться неадекватно. Так, Дімка погрожував, що якщо ще раз вона нападе на його колегу або почне лайку з його начальницею в робочому чаті, то він піде. Назавжди.

Холодний вітер тріпав її плащ і те, що недавно було зачіскою. Сєня задрижала від холоду. Де ти, теплий вересень? Де ти, примарне бабине літо? Темне небо не давало шансу довгим прогулянкам, але вона таки вирішила пройтися до наступної станції метро, придушивши спокусу негайно пірнути в підземку.

Дійшовши до середини маршруту, Єсенія зрозуміла, що погарячкувала. Пронизливі пориви крижаного північного вітру продували, а точніше видували життя з крихкого тіла. Проклинаючи і прогулянки, і свіже повітря, і як то кажуть, заливну рибу разом з Отелло, Єсеня, зціпивши зуби, вже майже бігла до рятівної будівлі метро.

Що змусило її глянути на парковку біля дороги, вона вже й не згадає, але Діма, що обіймає дівчину біля авто, не забудеться ніколи. Ніколи. Планета на секунду зупинилася. І мало не завалилася. Втрималася і Єсенія.

У такі хвилини вона уявляла собі, що знепритомніє або під її ногами розверзнеться земля. Але він обіймав, шепотів щось на вушко, посміхався і намагався зігріти від вітру ту, іншу. Через одну машину на тротуарі стояла Єсеня і проживала свій кошмар наяву, але її не треба було гріти. Їй було жарко. По спині побігла цівка поту, на лобі виступила випарина, долоні були мокрими, хоча пальці абсолютно не гнулися, руки стали чужими і пластиковими. Сеня спробувала ковтнути і навіть здивувалася, що ковтати слину не виходить. По-перше, слини не було, рот був абсолютно сухим, як пустеля з колючим кактусом-язиком. Ковтальні рухи викликали першіння і кашель, сухий, гучний і злий, як ніби вона зараз задихнеться. І рівно на мить їй здалося, що вона забула, як дихати носом і мало не задихнулася.