Власть на місцях - Минко Василь
(Бідні діти — малі ще, а ніхто не зглянеться. Мати опухла з осени й задубіла).
А Михайло сидить. молиться ночами, читає, біблію — я;де страшного суду.
23 травня. Від спеки ніде не. сховаєшся.
Від бандитів ще гірше.
Почуємо в житах, перелісках, в ярках...
25 травин. Все-таки грали в "Просвіті". Я був якраз на сцені. Враз чує>ю під вікном :
— Тікайте, банда !
Всі шарахпулц тікати. Я в одежі дяка, в гримі вихопився, заліз кудись в солому і просидів до вечора. Банди не було, проїхав через село червоний загін.
26 травня. Ех. утекти б кудись із Минківки, подалі від цього пекла ... Не пускають :
— Раз комуніст, сиди на місці! — А який я комуніст?! ЗО травин. Ночував з Денисом край хутора (в старому
закинутому курені). Враз прокинулися від тупотняви і.іпсьішх ніг. У хутір немов пронеслася кавалерія.
Залізли кудись у гній і просиділи до ранку.
Зі травня. Даром налякалися: чортові парубки, туляючи, впіймали чиюсь коняку, прив'язали їй до хвоста драну цеберку й пустили в хутір. Коняка, як буря, носилася по хуторі, переполошила всіх собак, а нас на смерть перелякала.
З червня. Я з просвітянами в Харкові. Приїхали на екскурсію.
Відвели нам окрему кімнату в сельбуді, видали талони на обіди, хліб, цукор, цигарки.
Ходили скрізь по садках, музеях, театрах...
Тихо, спокійно й бандитів немає,.
Ха — ра — шо!
9 червня. В мене, мабуть, щаслива "иланіда": приїхали в Мипківку — знов п'ять чоловік зарубано. Позавчора Махно навідувався.
Оповідають, що був великий бій з червоними. Стріляли з гармат. У Кравця стару матір убито.
10 червня. Що буде, те й буде: перенесли таємно телефона за село н лісок. Провели від шляху про-•водку, дежуримо там.
До виконкому тільки вдень навідуємося.
18 червня. Селяни без сліз плачу гь (сліз немає — висушила спека).
— Хліб забрали, *коней забрали — все забрали... Сьогодні червоні, завтра махновці, далі ще який чорт... І кожен бере, кожному дай !..
23 червня. Бурею пронісся Іванюк. Проніс із собою жах, знущання, смерть ...
25 чертя. І в цю йору, коли так хочеться кудись, забігти, сховатися, мене призначено завземвідділом. Смерть удвоє, ближчою стала !..
А, може, втекти й справді? Ну його к бісу!
28 червня. Селяни косять. Рідкими-рідкими стайками вкриваються поля. Тяяшо зідхають селяни: "Ех, не минувати лиха, буде знову біда!.."
10 літня. Знову завітав Махно, знову заніс ¡3 собою три молодих життя ...
Що лі далі буде?
— Голод, злидні, смерть ...
13 липня. Страшне село вночі: тихо — тихо ...
Не чуть дівочих пісень, парубоцьких перегуків.
Тінями ходять вартові по вулицях, та собаки жалібно виють...
Ходимо всі звірами, з бомбами, рушницями в руках... Ідеш селом — і тобі здасться, що сотні очей на тебе на-шуть, сотні рушниць наставлено ... А селяни ще й лаються : "Бандити гарні, а ви гірші від усяких бандитів!"
Ну. як не обидно?
25 липня. В Минківці утворено райревком. Прислали нових голову та военкома. Старих заарештували й посадили в тюрму.
Мене бог милував, якось оставили.
Ще гірше стало жити : там бандити насідають, а тут нове начальство...
"Ідейні комуністи" називаються:
— Того ніззя, того не можна... Годі, — кажуть,— на мужичих шиях їздити!
От тобі й на: навіщо тоді й власть пролетарська Здалася ?!.
4 серпня. І я в тюрмі... І мене заарештували...
— Боже мій, за віщо ?.. Що всі свої сили віддавав за диктатуру?.. Що життям своїм відстоював Минківку від бандитів, контр — революції та куркуляччя?..
Ех, нема правди на світі !
14 серпня. Нас обвинувачують, що ніби — то ми пропили півтораста пудів місцевого податку, неправильно повідбирали в куркулів тарантаси, жеребців, кожухи, чоботи ... Знущалися над селянами, деряіали по три дні голодними в холодній і т. д.
Та я на ввесь світ закричу, що це неправда!
25 серпня. Мене допитували самого. Показували сто двадцять заяв від дядьків, в яких писалося, що я загнав куркулям двадцять десятин лісу, повідбирав у незаможників землю й повернув куркулям, що я нив, гуляв, нічого не робив___
— Ну, стривайте, дайте мені повернутися до вас! 21 вересня. К чорту писати !..
Не було в світі правди й не буде! Ну де яі таки: ^а мою тяжку працю, за те, що ночами не спав, не доїдав, груддю, можна сказати, відстоював радянську власть і — п'ять років !!!
Розпишуся і кришка :
Петро Васильович Товариш Юхно — Пролетарський
Казань Літо 1926 р.
