Власть на місцях - Минко Василь
д., і т. ин. Розіслали накази всім тридцядковим радам, щоб вислали на четвер до виконкому.
Над вечір одеряіали строчну телефонограму, щоб комтруд вислав завтра в повіт двісті підвід.
Строчно розіслав на хутори міліцію ганять підводи.
13 квітня. Підвід приїхало сімдесять п'ять. Всі дядьки костять мене на чім світ стоїть.
Анцихристи, ледацюги, безбоишики! Тут робота в полі, а вони на панщину ганяють! Вислав усі до повіту.
Увечері знов телефонограма: "Почему не высланы подводы ? В случае невысылки завтра будете отвечать но законам революционного времени..."
От тобі й на! Ще ми й винні виходимо...
14 квітня. Виявилось, що всі сімдесят п'ять підвід по дорозі в город утекли. Прийшлося вставати вдосвіта й самому їхати по підводи. Всі селяни були вже в полі й сіяли. З лихом пополам, з-під гвинтівки, назволі-кали з полів півтораста підвід. Направив із міліцією в повіт.
И с. Яхременках не поїхав ніхто: — Стріляй,— говорить,— а не поїдемо. Де це видно, щоб із плуга випрягати й на панщину?
Для авторитету забрав усіх тридцяткових начальників у холодну.
Увечері пройшов пленум волвиконкому. Представник із повіту довго говорив про підхід до селянства, про розверстку... Стояло ще якесь питання, але я проспав: якось дрімнув у куточку й прокинувся вже як розходилися...
21 квітня. Підводи, мабуть, замучать, к бісовому батькові! Кожного дня подавай у город тридцять, а то й півсотні підвід. Та ще своїх начальників розвелося— хоч греблю гати. Кожен сопляк н папкою носиться; по ділу чи без діла — подавай йому підаоду. А чого, спитай, їздить ? Я^чню на хуторах їсти...
23 квітня. Хазяїн мій сердиться на мене. Говорить:
— Чоботи й штани носиш, а землю Микита Піцько засіяв. Хіба на нього, сукиного сина, я її з осени виорав ?..
На снідання жінка подала капусти та солоних огірків.
— Іж, мовляв, комуніст бісів! Не все ж і вареники... Ю квітня. Прокинувся пізно. До вух доносилися якісь
вибухи. Вискочив у чім був на подвір'я: з-за лісу чулися орудійні постріли ...
З острахом подався до волвиконкому.
"Невже переворот?"—стукотіло в голові.
Скрізь вештаються люди, щось перешіптуються; чулось инколи:
— Догралися товариші ! Оце вам і "совітська власть"...
Але певно ніхто не знав, в чому справа. Носилися чутки, що скрізь повстання.
Міліція поскидала з себе зброю; ходять ні живі, ні мертві...
Під обід приїхало двоє вершників із села Сніжкова З відозвою Сніжкінського "временного правительства)] про повстання. У відозві говорилося:
"Ми Йдемо проти комуністів та жидів, проти гнобителів українського народу. Ми хочемо встановити справжню народню владу..." і т. ин. Говорили ще, що Київ і Полтава в руках Петлюри, а нам треба ного підтримати. Попатужимо всі свої СИЛИ, візьмемо Валки й підемо на Харків ...
Ми не знали, що робити.
Воєнком наш, Йосип Романович, розіслав скрізь і інців скликати народ і наказав бити в дзвона. Дехто, особливо просвітянці, уже розібрали зброю, що покидала міліція. Івана Пересаденка вибрали отаманом. Рябенка Петра — осавулом, мене — писарем. Отаман наказав розходиться по домах, а вдосвіта всім зібратися ...
Смеркло. Прийшов додому, ліг спати. Але сон не йшов на розум ... Щось ворушилося всередині — чи боязнь, чи чорт його знає.
Зодягся, взяв рушницю, пішов до виконкому. Пусто, двері відчинені; глянув у КУТОК : лежать рушниці, набої'. .
Що за біс?
Пішов до Мишка. Він говорить, що рушницю кинув, хай їй біс. Та й усі просвітянці покидали... То це, виходить, я сам ?.. Кинув рушницю, пішов спати.
/ травня. Не спав усю ніч: все ввижалося, що от-от прийдуть повстанці або більшовики й заберуть...
Перед ранком заснув. Крізь сон чую, що когось — от ловлять ... Прокинувся — було вже під обід.
Дядько прийшов із церкви (була неділя) і розповідав, що наїхали більшовики й ловлять Пересаденка й инших (про мене нічого не сказав, супостат, підожди, я тобі віддячу!). В чому був, вискочив за городи, а далі — в ліс. Над вечір зустрівся з Петром Рябенком. З-за кущів один одного злякалися ; я більше, бо в Петра була рушниця. Він мені розповів, що до мене аяі двічі приїжджали, скрізь нишпорили, штрикали штиками в солому, в погріб стріляли...
"От тобі й на, достукався!" пронеслось у голові.
.. Военкома шомполами відшмагали й посадили в холодпу.
— Тікаймо далі, Петька ?!
— Тікаймо!..
2 травня. Ночували за десять верстов у Туман о-вому лісі. Прокинулися рано:
— Що робити? Петро говорить:
— Ходім у Сніжків, подивимося, що хоч там робиться.
По дорозі звернули на хутір і поснідали. (Дядько, глянувши на Петрову рушницю, зараз дав).
В Сніжкові був центр усього повстання: з Ков'яг, Перекопу, Хмельової всі перебралися сюди. В бувшім волвиконкомі був штаб "временного правительства"! на чолі з Дацьком і Назаренком. В штабі нам дали хлібину, шматок сала й направили на фронт. Командував там Бандура Олексій, матрос із Водопою. В цепу лежало чоловік триста повстанців і стріляли в напрямку Валок. Відтіля строчив кллемет. Бачу я таьс діло й говорю Петрові:
— Давай тікати поки не пізно!
Петро не від того. Потихеньку рачком долізли до кущів — і дай бог ноги !
Верстов за сім від Сніжкова лягли в кущах відпочити. Скоро побачили ще кількох товаришів по нещастю, які тікали на чому світ держиться. Над вечір нас зібралося чоловіка з двадцять.
— Не вдержалися,— розповідали деякі.— У їх кулемети, а ми з відрізами та п'ятьома набоями.
Смеркало. З боку Сніжкова виднілася червона заграва й чулися поодинокі постріли.
Це більшовики палять Сніжків і розстрілюють нашого братчика! — хвалився один повстанець.— Я ледве втік. Кого вловлять з рушницею, на місці пускають у розход.
Кге, — думаю,— треба тікати !
Та й усі не від того. Але ну їй? Більшість ухвалили йти на Коломак і на Дикамські ліси. А ми
3 Петькою ТІІЇЄНЬКО В кущі й дьорнули на Корсунове, а далі — на Мельникове
Була вже північ. Нас перестрів якийсь кінний загін.
"Невже попалися?"—промайнуло в голові.
На наше щастя, це теж були повстанці з Мельникового та инших хуторів.
18 травня. От уже третій тиждень блукаємо по степах Полтавщини. Петро в одному хуторі вже іі дівчину собі знайшов. Мені не до дівчат: хочеться назад, але боюсь:
"Що як розстріляють?"
25 травня. Петро — великий боягуз: вдень усе спить по житах, а ночами по дівчатах швендяє. Рушниці вже немає — програв у двадцять одно. Замість сорочки носить якусь бабську холодайку. (Через цю холодайку, мабуть, і дівчина його кинула). Я найнявся до одної куркульки орати та гній у поле возити.
З череня. Чистив хлів од гною. В землі надибав закопану бодню з салом. Взяв два шматки, останню знову прикопав. Над вечір прийшов Петро іі попрохав чобіт:
— Забара Іван жениться, піду на весілля.
Я дав. Дивлюся, що й сорочки в нього нема, картуз поганий — дав і це.
5 червня. Що за біс, що Петро й досі не повертається ? Холодно ранками босоніж ..
А. тут до куркульки наймичка найнялася, можна б нрилабузнитися — боюся : яка з^босилом гульня ?
20 черепи. Химка й босого полюбила (иона тел; боса). Удень вкупі оремо, гній возимо, а вночі — звісно, молодецьке діло ...
Одне погано — куркулька годую препаскудно : куліш та затірка, щоб вона ними подавилася! А ще ж, гадина, чотирьох корів мас-;, п'ятеро свиней... А втім, біс її Пери ! МИ З Химкою сальцем із бодні підживаюмося.
2,5 червня. Набридло жить у стену. Ех, якби оце тут "Просвіту" організуваїи! Біда—ні з ким: сами куркулі та дезертири. Страшно жить у степу; навіть більшовики не показуються. А по ночах тільки й чуч=ш стрілянину. Хто на кого — біс його знаю. Каягуть — самоохорона.
28 червня. Розізнали якось волвиконкомці, де я. Прислали записку : "Дурень, чого ховаюшся ? Являйся ні в и діне !".
"Еге, явись, а ви розстріляюте або в тюрму запроторите !"
2 липня. Я ж пролетарій, за віщо ж мене стрілятимуть? Аджсж воюнком Посни служить. Та ще ж і босий я... Біс його бери, явлюсь!
3 липня. Піднявся рано, кажу тітці:
—■ Я вже йду від нас, дайте що за труди! — А дулі під ніс не хочеш? — відповіла вона сердито.— Жер, жер, дармоїд, та ще й гроші давай! Пішов так, на суху.
0 .іипня. Хоч би на сміх хто запитався, де я блукав. Голова тільки сказав:
-— Чудило горохове! Чого я; ти ховався? Ми я; усі на місці, а Йосипа тільки випороли.
У липня. Волвиконком доручив мені об'їздити всі хутори і взяти на учот всі сем'ї червоноармійців. Ну, що ж, поїду!
Погано тільки, що нема чобіт, а картуза вже дістав.
12 липня. Я виїхав. Захватив із собою рушницю системи "Гра" без жодного патрона В без бойка (для виду й "устраше;нія", бо так ніхто ні їсти, ні пити не дасть, а тим більше підводи).
Дали здоровенного мандата в руки й секретаря З папкою.
Ночуймо в Манілах. На обід баба поставила кваші. Мій секретар закрутив носом:
Как еті хохли да єдять ето кушаньє? Хазнюш-ка! Как оно по-вашому хотя називається ?
Баба як визвірилась на нього та як гримне:
-— Так, як і по — твойому, сукин сину! Хіба я не знаю, що ти Співаків із Митники ? Ич, який руський об'явився ! Жери, коли дала..
Секретар мій присмирнів і мовчки їв.
25 липня. Заїздив у Минківку. Увечері грали "Новий закон". Добре учкурнув я кума Данила: всі люди ледве кишок не порвали.
Чобіт на сцену взяв у Романа. Як би в них і на учот поїхати?
З серпня. Знов я на хуторах. Тепер я більш авторитетний : таки завіз Романові чоботи.
7 серпня. Чудовий хутір Чупаківка! Люди заможні, кавунів га меду хоч залийся ...
А ввечері на луках дівчата коней пасуть.
З Веклою я цю ніч підночував; не хочеться Й виїжджати відціля.
9 серпня. Вже три дні живемо в Чупаківпі. Секретар теж знайшов дівчину. Галькою звуть.
Ха — ра — шо!
12 серпня. В хуторі Корсуновім злапали трьох дезертирів, та повтікали, чорти. Клацав — клацав я рушницею, кричав їм "руки вгору!", а вони тобі хоч би що:
— їдьте,— говорять,— поки пики цілі!
І втекли, чи то пак пішли потихеньку.
Гаразд, що хоч "Гра" не відняли...
16 серпня. Ідемо без пересадки додому. Повен віз кавунів, яблук, груш, слив, баклажанів і ночовки меду. Під возом, на підтоках, примостили двоє курчат і гусака (на возі не влазило). Увечері вся "Просвіта" їла й гуляла. Кирюша припер молодої слив'яної самогонки.
/ серпня. Сьогодні спас. Грали "Гайдамаки". Тяжка-претяжка драма на 4 дії. Я грав Юрка.
Квитки продавали за гроші й за яйця (курячі).
20 серпня.
