Трохи натхнення для неї - Вольська Роксолана
Раніше я цього не помічала, але зараз щоразу дивуюся, наскільки різною може бути краса. Немає правил чи стандартів зовнішнього. Коли душа повторює контури тіла спинити цю красу неможливо, навіть, якщо тіло старіє.
Текст 20. Рівновага.
Чого варта рівновага, якій ти знаходишся? Що може сколихнути твоє море? Який критерій чи з тобою несправедливо повелися, чи ти сам порушив існуючі правила і встановив власні. Для рівноваги важливі рамки. У кожного вони будуть свої. Я бачу як люди сваряться через відсутність рамок у стосунках. Образи, недосказаності, непорозуміння виникають якщо людина для себе свої рамки не окреслила.
Мої рамки:
Крик. Він мене лякає ще з дитинства. Так, на мене кричали мої рідні, я їм пробачила, я їм навіть вдячна, що через їхній крик я зрозуміла, що для мене це недопустимо. Звісно, якщо люди дуже близькі бувають винятки, бо це життя, але дуже рідко і чим ширше стає моє море, тим рідше він приходить.
Мовчання. Коли хтось на вас образився і виявляє це в мовчанні — це навіть гірше за крик. Бо крик завершує біль, а таке мовчання цей біль примножує. Розум домальовує навіть те, чого не було і ви ніколи не будете почуватись добре в присутності того, хто на вас мовчить.
Поради. Якщо мені потрібна порада, я шукаю людину, в якої уже була схожа ситуація, з якої він(вона) успішно вийшов. У всіх інших випадках я сприймаю поради, як вторгнення на власну територію і неповагу.
Критика. Це біч нашого часу. Вона лине звідусіль. Кожен критикує кожного, це навіть не вважається за щось погане, радше спосіб провести час. Покозлити когось і відчути себе на його фоні д'Артаньяном чи феєю. Але. Критика. Це. Погано. А якщо тебе критикують в очі це дорівнює хамству, навіть якщо замасковано під "ну я ж за тебе так хвилююся" Я сама часто цим страждала, ця звичка дуже глибоко в'їдається і боротися важко. Але зараз я маю певні успіхи. Іноді ми з чоловіком просто розбираємо якісь вчинки інших людей, не з бажанням їх принизити, а швидше з бажанням зрозуміти і побачити ще одну модель світу. Часто в таких розмовах ми приходимо до висновку, що вчинок того чи іншого був найбільш правильним в певній ситуації, навіть якщо зразу викликав подив. Треба пам'ятати, що те, що викликає у вас бажання покритикувати — це лише відображення ваших травм.
А які твої рамки?
Текст 21. Життя.
Я не хочу вигадувати історії і пишу лише те, що є в моєму житті, бо, як на мене прийшла така епоха нарешті. Всі мають можливість проживати себе, розкриватися вповні. Живі люди, в яких присутній дух цікавіші ніж вигадані, навіть змальовані з прототипів. Хочеться не як в житті, а життя, справжнього, нестримного, нестереотипного, не в паттернах і формулах, а такого як є, конкретного. Що може бути кращим за життя!? Тільки саме життя, таке різне у кожного. Мене захоплюють люди, захоплюють жінки, бо в них починається життя. Хочеться пізнавати дух, живий дух, слухати і чути. Не узагальнювати, а роздивлятися кожну дрібницю справжнього життя, духу в кожному створінні. Пірнати глибоко в життя. Non fiction набирає обертів, людство підходить до тієї лінії, де ми починаємо чути один одного.
Текст 22. Достоїнство
В традиційному художньому творі існують наступні сюжетні елементи: зав'язка, розвиток дії, кульмінацією, розв'язка. Нехай зав'язкою буде те, що я народилася, розвитком дії — пробудження любові до своєї жіночності, а от кульмінацією виступатиме достоїнство.
Напевне, якщо б фізіологію жінки описувати почуттями, то її серце було б з любові, руки з турботи, ноги з бажання пізнавати, пальці були б з ласки, рот з натхнення, її волосся було б з любові до себе і прийняття себе, а скелет був би з достоїнства, бо без нього все розсипається.
Коли я дивлюся на свої фото двадцять +— я бачу мішечок любові, ласки, доброти, але все перемішано в дивному салаті і від цього в погляді присутня розгубленість.
Не все можна прощати і не всім. Це було для мене відкриттям, бо в дитинстві вчили інакше. "Будь мудрішою, забудь, треба бути добою", ці тези в'їлися в мозок, і коли я відчувала, що зі мною якось негарно зробили я завжди знаходила виправдання. На справді, це виправдання щоразу є. Ми взаємодіємо з іншими і проявляємось у стосунках, відкриваємо один одного, підкреслюємо. Це як поєднання кольорів — червоний стає ціліснішим від зеленого і підкреслює красу синього, жовтий зігріває чистоту блакитного, сплітаючись, кольори утворюють дуже красиві узори, картини, фрески. Сплітаючись, перетинаючись, люди народжують красиві історії та інших людей і завдяки цьому життя продовжується. Продовжується неймовірний танець. Але іноді жовтий має залишитись жовтим, а не змішатись із чорним, втративши свою сутність, і не перетворитись на інший колір.
Зрада, домінування, нехтування вашими почуттями існують. Інші люди можуть це з вами робити, так, це ваші уроки, якщо з вами так вчинили, так, ви самі закликали це в своє життя, але якщо це трапилося — требі:
1. Зафіксувати
2. Відреагувати
Часто цим правильним реакціям заважають:
1. Страх самотності
2. Жаль за втраченим часом і силами
3. Надмірна прив'язаність
Але не відреагувати, можна втратити достоїнство і перетворитися на ганчірку, в якій ваша любов, ласка, ніжність, вірність і краса буде нікому не потрібною, бо ніхто її навіть не помітить.
Жінка не має права терпіти недостойне поводження. Це має стати мантрою. Жінка не повинна приймати те, що її руйнує. Жінка повинна чітко визначити свої рамки і цих рамок триматися. Це важко і приходить не відразу, але це будує і жінку і навколишній світ.
На кожен вчинок існує реакція, якщо вчинок недостойний, реакція повинна бути навпаки, такою, що проявляє, повертає в протилежному напрямку. Не завжди і не всім потрібно пробачати. Точніше в душі треба зрозуміти і проаналізувати того чи ту, хто приніс вам такий " подарунок" і пробачити перш за все собі, що ви це у своє життя впустили, але узор таких стосунків має мати логічне завершення, і якщо ви жовтий — ви маєте лишитися жовтим. Ви маєте залишитися на твердих ногах. Заради себе і заради того, хто приніс вам біль. Біль — це частина народження. Коли ми приходимо у цей світ боляче і нам і мамі, але потім ми можемо відчувати і мамине тепло, і смак маминого молока. Біль потрібно проживати, його не можна просто відрізати чи сховати. Біль, він не вічний, на відміну від люб
Самооцінка 23.
Останніім часом мою голову наповнює ідея про "люби себе". Якщо не вмієш любити себе — не вмієш любити інших. Люби себе, виражай себе, захищай себе — це моя мантра. В чому виражається любов до себе і як правильно себе любити?
Для мене це перш за все не порівнювати себе з іншими. Порівнювати себе можна тільки з собою. Якщо цей принцип порушується, ти втрачаєш енергію, бо намагаєшся адаптувати себе до якогось мірила, яке не відображає твою систему координат. Тобто замість того, щоб віднайти свою, спрямовуєш увагу на чужу, а , як відомо, де увага там і ресурс. В якийсь момент я цьому навчилася, коли я дивлюсь на гарну жінку, я милуюся не її красою в першу чергу, а вмінню цю красу в собі відшукати, відполірувати, навчитися демонструвати її. Бо що таке краса?Немає стандартного кольору волосся, чи стандартної маси тіла. Все може бути красивим. Вміння віднайти в собі себе захоплює і викликає бажання та стимул зробити те саме, встановити гармонію внутрішнього і зовнішнього. Кожна жінка особлива і це дуже цікаво, відкривати в собі нові виміри.
Любов до себе в дрібницях. У мене була подруга, в якої мені довелося заночувати. Пригадую як дбайливо вона застелила мені постіль, у мене тоді це викликало подив, бо в такому простому дійстві була любов і турбота. Я щовечора стелила собі постіль, але навіть ніколи не задумувалась, що можна так це робити. Пройшло чимало часу, поки я навчилася. І зараз я стелю постіль собі, дітям, чоловікові з великою любов'ю. Я вірю, що можна все так робити, але це мистецтво і починається воно з любові до себе.
Текст 24 Послідовність
Колись я перестала читати художню літературу, на той момент багаж моїх перечитаних книг був десятки сотень, це завжди для мене було дуже важливо — читати, а тут взяло і відрізало. Було навіть страшно брати до рук нову книгу, навіть якщо я знала, що вона класна. Здавалося, що в голові просто не поміщаються сюжети, з якими мене зводило життя. Я переставила реагувати емоційно, в моєму мисленні почали переважати шаблони і кожну нову реальну людину я сприймала як типового персонажа. І я перестала читати на деякий час, а потім звернулася до літератури non fiction. Ті почуття, що переживає певна людина завжди надихають, якщо вони чесні. Ще одне відкриття — реальність це те, в що ти віриш. Віриш по справжньому, усією душею. І тоді я зрозуміла, що люди — чаклуни, які чаклують собі дійсність. Кожен з нас — це всесвіт, і кожен достойний окремої книги, де буде головним героєм. Усі ми відіграємо у життях один одного якісь ролі: ти мама, брат, кохана, але трошки зміщується ракурс і ти вже другорядний персонаж. Я повернулася до художньої літератури, коли стала готова, а література non fiction допомогла мені побачити цінність кожного. І досі я готова медитувати на це, намагатися не забувати, що в реальному житті немає другорядних персонажів і намагатися жити за цим принципом, бути послідовною у своїх діях і розвивати свою особистість. Бачити кожного, вибирати своїх, своє.
Цілісність 25.
Все, що є у нас в цьому світі — це сьогодні, ми про це часто забуваємо, відволікаючись на другорядне. Здається, ну от ще трошки і я зловлю щастя за хвостик, в цьому бажанні ми завжди як віслючок з морквинкою, бо ніщо і ніхто не зможе зробити нас щасливими, крім нас самих. Старенькі люди це розуміють зазвичай. З ними завжди спокійно. Коли мені було років десять, дідусь взяв мене у подорож, я завжди буду пам'ятати, як ми поїхали в іншу область до наших родичів, як ми змінювали автобуси, поїзди, як дідусь купував мені все, що я хотіла. Коли ми приїхали в його село, він повів мене тими стежками, якими бігав малим хлопчиком. Я не розуміла, як мій сивий дідусь міг бути хлопчиком?! Це ж неможливо! Тільки можу здогадуватися, що він тоді відчував. Пережив голод, коли помер його батько, він був зовсім дитям і бігав по селу з гордою звісткою, що у них небіжчик, ледь навчився говорити тоді.
