Трохи натхнення для неї - Вольська Роксолана
Тут немає конкретного рецепту. Вчора я побачила жінку мусульманку на вулиці. Вона була похилого віку, але надзвичайно гарна. Якби я була художником, я б її написала. Також я бачила красивих вайшнаві, красивих, бо від них іде світло. Я знаю красиву атеїстку, бо атеїзм це теж сходинка по дорозі до Бога. Жінки мого роду — красиві християнки. Головне бути чесним з собою. Шукати своє. Традиції існують, щоб надавати цілісності і завершеності, вони старші за нас, мудріші, в них залишається жити те, що помирає в нас, якщо ми себе загубили. Це квінтесенція.
Текст 8. Рух
Ми народжуємось не один раз. Власне кажучи, наше життя, складається з постійних народжень та вмирань. Спочатку фізичне народження тіла, потім випинання себе споміж сотень філософій і концепцій в якійсь більш менш конкретній якості, яка також проживе певний час, а потім звільнить місце чомусь новому. Ми існуємо на шалених швидкостях,і це нормально, наша планета постійно обертається довкола осі, місяць рухається навколо Землі, інші космічні тіла кожної миті міняють своє положення. Життя це і є рух, у будь-якому разі один з його проявів. Ми народжуємось як дочка, як матір, як сестра, як подруга, як наставниця, як вчитель, як кохана, як коханка. Ми можемо бути ким завгодно, можемо опановувати будь-які ролі, пізнавати себе через них, дозволяти собі бути. Бути в простих речах: ось тут я годую дитину, ось тут чую, як вона плаче і це мене не дратує, ось тут я вчуся і реалізуюся у професійній сфері, і це приносить мені задоволення, а отам я проявляюся в любові до чоловіка, можу приймати і віддавати. І щоразу все виходить природньо, без надлому, без зайвих питань до себе чи до когось, без незадоволення. Бо все, що відбувається — ідеально, і вся двоїстість цього світу відходить на задній план. Коли ми народжуємось по справжньому, коли ми ініціюємось у якості жінки. Все надто ідеально? Так не буває? Це лише гарні слова? Так, але чому б і ні? Чому б не почати з гарних слів, бо ж про біль, переживання, страждання уже й так багато написано. Ми народжуємось з болю, він завжди був і буде, але він не єдиний елемент, який є визначальний у нашому бутті. Завдання жінки — навчитись відчувати гармонію, творити її, знаходити. Cherchez la femme у собі, в інших жінках, шукай проявлення жіночого у світі, бо ми надихаємо його, ми його дихання.
Текст 9. Можливість
Колись я часто вживала фразу "в мене немає можливості" : придбати, поїхати, займатися чим хочу, відпочивати, проводити час з друзями, більше гратися з дітьми, шукати свій персональний стиль, себе (підкреслити потрібне). В мене не було можливості, завжди знала, що вона колись буде, колись, але не тепер. Пам'ятаю, як я працювала в фірмі і робота починалася о дев'ятій ранку. Наче і не дуже рано, бо наприклад зараз я встаю о шостій, але знаю, що можливість поспати є. Тоді в мене не було можливості, і було боляче, постійний дефіцит сну. Робота була не моя, потрібно було телефонувати незнайомим людям і пропонувати купити мій товар. Іноді зі мною спілкувалися грубо. В мене не було можливості відповісти їм так само. Я не знала хто я в цьому світі і чи маю право бути з людьми грубою у відповідь. Зараз я маю можливість, я вмію бути грубою, але мені подобається приборкувати свою грубість. Та я маю цю можливість і це головне. Йдучи на роботу, почувалася щоразу нещасною, примушувала себе. І період той запам'ятала як період вічної зими. Але ця робота була мені потрібна, я навчилась там спілкуватися з людьми, то був надзвичайно цінний досвід, який я придбала не за дешево. Зараз все, що є у моєму житті — мій вибір і в мене є усі можливості, але я вибираю саме так як є. Я свідомо плачу ту ціну, яка мені по зубах, яка не вириває під корінь мій ресурс. В моєму житті є все, що мені потрібно і навіть більше. А головне, в ньому є можливість. Є свобода вибирати щомиті. Іноді я роблю помилки, іноді неправильно трактую дії інших, іноді поводжуся неідеально. Слідкую за собою, за порухами душі. Що я відчуваю? Я маю можливість ставати кращою. Я маю можливість розвиватися, маю можливість жити, маю можливість придбати, якщо це мені потрібно, маю можливість поїхати, маю можливість бачитись з друзями стільки, скільки хочу. Що змінилося? У фінансовому плані нічого, час не почав йти повільніше, земля не перевернулася з ніг на голову. Просто одного разу, я сказала собі "моя маленька, я тобі дозволяю, тобі можна все, у тебе на все є можливість" і тепер я живу з цим. З цією відповідальністю — мати можливість. Мати можливість повестися некрасиво, можливість бути грубою. Можливість бути красивою, можливість бути чесною. Бо нема можливості дорівнює нема вибору, але є вибір не дорівнює, що я оберу ідеальне, ні. Я не боюся помилки, я дозволяю собі. В мене є можливість помилятися і це вже про відповідальність, але то вже інша історія.
Текст 10. Час.
Він рухається, він живий, лише в одну сторону він тече. Машина часу — то утопія, та і не потрібна вона, бо все, що відбулося — мало відбутися.
Він рухається, як рухаємось ми, бо рух це життя. Коли час зупиняється , настає смерть. Коли я була маленька, люди старші за тридцять здавалися мені старими, а люди за п'ятдесят взагалі не розуміла , як на світі живуть. Здавалося, в них дуже мало часу. Страх — ворог часу, він його розтягує, викручує іноді навіть розриває чи сковує. Страх нічого не народжує. Я познайомилася з ним років у п'ять. Він прийшов до мене і я заглянула в його безодневі очі, я була в ліжку з хресною, вона спала, а я раптом збагнула, що помру, колись. Всередині мене все захололо. Усвідомила, що колись у цій світлій кімнаті мене не буде, в цьому теплому домі, де їжа і мої рідні нікого не буде. Що колись і дому не буде, що все має кінець. Це дуже мене злякало, і це було моєю ініціацією. Мені викачувати яйця і виливали віск, бо дитина стала боятися. Я не могла нікому пояснити причину свого страху, мене не розуміли і казали, що це все станеться ще нескоро, але різниці не було, скоро, чи не скоро. Засинала лише з ввімкненим світлом. Згодом все якось минуло, але ця істина залишилося і почали поставати питання. Можливість ніколи не знайти відповіді породжувала страх, і чим більше я намагалася, тим більше нічого не виходило.
Поки не прийшов дух — розуміння, що я невід'ємна частинка цього світу, я завжди була і завжди буду, як і завжди будуть ті, хто жили до нас і ті, хто будуть після. Початок і кінець він умовний і страх і паніка це лише елементи, їх не треба боятися, їх треба проживати, бо вони , як і ми мають право на існування. Ми захищені невидимим світлом. Як гарно тут у світі, як затишно. Як тепло літають комашки, як спокійно заходить сонце і крапає дощ, якою холодною може бути зима. Наше завдання у цьому світі — жити. Все у нас вже є, не треба нічого придумувати чи знаходити. І страх, він не страшний, боятися це нормально. Він наш каталізатор і помічник. Страх — союзник часу.
Текст 11. Індивідуальність.
Цей світ багатошаровий, і ми також. Кожен з нас неповторний, кожна ситуація, кожна думка, кожен захід сонця. Ми почуваємось добре, коли дозволяємо собі проявлятися у цьому світі, а коли збезцінюємо себе, соромимось, закриваємося — нам погано. Жодна людина ніколи не зможе осягнути всього, що було чи є у природі. Одні з нас плавають глибше, інші там де тепліша вода, але всі ми в одному океані буття і для кожного є своє місце. Іноді, коли я пишу це, мені стає трохи соромно, бо я знаю, що є люди, які знають набагато більше за мене і набагато більше вміють, але потім я думаю про те, що наразі усі ці слова, це і є моє проявлення в моменті. Мені приємно себе усвідомлювати і приємно ділитися. Кожен має , що запропонувати світу. Кожна жінка має те, що може запропонувати іншій і від цього стати більш цілісною, бо наша сила в єдності.
Текст 12. Рід.
Усе на світі не випадково. Це перестає бути банальними словами, коли приходить усвідомлення себе, як малої рибки, що плаває в океані часу, слів і почуттів. Як жінка почуваюся добре, коли відчуваю оту плавність життя у всьому. У малому і великому, плавність у деталях. Різні почуття приходять до дверей моєї душі, і я їм відчиняю, кажу, заходьте будь ласка, сідайте зручніше і трохи зачекайте, поки я буду готова вас прийняти, доки налаштую струни душі так, щоб зіграти вам гарну пісню, і заспівати. Ці гості іноді бувають нетерплячі і по різному себе поводять. Буває і таке, що доводиться деяких виставляти за двері, але потім вони повертаються, бо я дуже важлива для них, а вони важливі для мене. Вони мене вчать і збагачують. Вчать приймати, бути повною. І тут нема завершення у цьому процесі, і це прекрасно. Пізнанню немає кінця, є речі, яким нема кінця. Мій батько відсканувати фото моїх предків до сьомого коліна. По батьковій лінії мою бабусю звати Алла, а дідуся звали Павло. Маму мого дідуся звали Ефросинія, а батька Терентій. Маму Ефросинії звали Наталія, а татка Філіп. Батька Філіпа звали Іван, а маму ... Сліди губляться. Це лише одна лінія нашого літопису, яка прослідковується. Ці люди дивляться на мене з фото і я відчуваю, що вони і досі живі, я відчуваю вічне в них і в просторі. Позачасові категорії, розпіарені слова: любов, дружба, краса — не існують без своїх антиподів. Ми повинні вміти все: працювати і лінуватися, сміятися і плакати, відчувати що все зростає і приймати, коли валиться. У вигоранні теж є переваги: вони дають можливість зробити перелік, перегук що і хто є в тобі, щоб потім з новою силою дозволити собі бути. Гарно і плавно, як може лише жінка..
Текст 13. Єдність.
Сьогодні я як натягнута струна, вона натягнута аби на ній зіграли. Щоб почути звук. Бо хочу чути, я не хочу згадувати сьогодні свій досвід, не хочу і не буду. Перетворююся на вуха і слухаю тебе жінко, хто ти? В чому твій біль? В чому твоя сила? Які твої перші спогади, розкажи, мені цікаво. Ти цікава мені, як найвищий прояв любові і гармонії. Де ти народилася? Якого кольору була твоя улюблена сукня? Як звали твоїх ляльок. Коли ти вперше поїхала но море? Чому сварилися твої батьки? Що ти відчувала? Що ти відчуваєш зараз, у цю хвилину. Говори зі мною, нехай твій голос розільється у просторі, розкажи мені про все на світі, розкажи кого ти образила і хто образив тебе, розкажи мені про перший раз, коли ти засумнівалася в своїй винятковості.
