Маленький принц - Антуан де Сент Екзюпері

VIII

Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти - у них був тільки один вінчик пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. Ті квіти розпускались вранці у траві, а ввечері в’янули. А ця якось проросла із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші билинки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і виринув пуп’янок. Маленький принц, який стежив за величезним пуп’янком, відчував, що ось-ось станеться якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова - вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла з’явитися в усьому сяйві своєї краси. О, то була справжня чепуруха. Її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, квітка розпустилася.



Як ретельно вона готувалася, скільки зусиль доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

- Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...

Маленький принц не міг стримати свого захоплення:

- Яка ви гарна!

- Справді? - тихо перепитала квітка.- І я народилася разом із сонцем...

Маленький принц здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така зворушливо гарна!

- Здається, пора снідати,- додала вона за хвилю.- Будьте ласкаві, подбайте про мене…

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю зі свіжою водою і полив квітку.



Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Якось, говорячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:

- Нехай приходять хоч тигри з пазурами - не страшно!

- На моїй планеті тигрів немає,- відказав маленький принц.- До того ж тигри не їдять трави.



- Я не трава,- тихо заперечила квітка.

- Вибачте...

- Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?

«Не переносить протягів... для рослини кепсько,- подумки відзначив маленький принц.- Морока з цією квіткою...»

- Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула...

І затнулася. Її занесло сюди ще насінинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе - знітилася, потім кахикнула двічі чи тричі - хай маленький принц відчує свою провину.

- Де ж та ширма?

- Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закахикала дужче - надумала покарати його докорами сумління.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, закралися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він так близько узяв до серця, що відчув себе дуже нещасливим.

- Мені не треба було її слухати,- довірливо признався він мені одного разу.- Ніколи не треба слухати квітів. Треба милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів нею тішитися. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився...

А ще він признався:

- Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона впоювала мене своїми пахощами, осявала мене. Я не повинен був від неї тікати! За тими її наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був ще надто юний, щоб уміти любити.



IX



Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Їх у нього було два. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один згаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може статись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана - все одно що пожежа в димарі, коли там загориться сажа. На Землі, ясна річ, вулкани не прочистиш - для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки лиха.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але того ранку вся ця звична робота здавалася йому надзвичайно приємною. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.



- Прощайте,- сказав квітці маленький принц.

Та вона не відповіла.

- Прощайте,- повторив він.

Вона кахикнула. Але не від застуди.

- Я була дурна,- озвалася нарешті квітка.- Вибач мені. І постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв, збентежений, із скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

- Авжеж, я люблю тебе,- мовила квітка.- Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся знайти своє щастя... Облиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

- А вітер...

- Я не така вже й застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.

- А звірі...

- Треба стерпіти, коли з’являться дві-три гусениці,- я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів