На кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван

Боже мій, який він гарний! Я ще зроду не бачила нікого такого гарного, одколи бігаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бідне! Не вдержишся ти в грудях.

Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вірите?

О л е н к а. Я рада б вірити, та ви дуже розумні, як усі кажуть, а я дуже бідна й проста. Коли б я була багата, я б вам повірила.

Г о с т р о х в о с т и й. Навіщо вам те дороге убрання, коли ваші очі, ваші брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матері сюди хоч щовечора. Добре?

О л е н к а. Як моя мати довідаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втікати.

Г о с т р о х в о с т и й. То скажіть своїй матері, що я буду сватати вас, що я буду женитись із вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всі боки,)

О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хіба ж я вам рівня?

Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моє! (обнімає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на коліна, бо я люблю тебе.

О л е н к а (кладе йому руки на плечі і припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нікого так не любила.

ВИХІД 4

О л е н к а, С в и р и д І в а н о в и ч і Г о р п и н а К о р н і ї в н а.

Г о р п и н а (шукає когось і придивляється до Оленки і Гострохвостого), Невже ж се моя О л е н к а обнімається і цілується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? Та це Свирид Іванович! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподівалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш із ним серед улиці? (Присікується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобі вже з хлопцями цілуватись!

Г о с т р о х в о с т и й. От і не обсохло. зовсім вже обсохло!

Г о р п и н а (соваючи кулак під самий ніс Оленці). Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! Бери відра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб і твого духу тут ніколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; О л е н к а одходить з відрами й плаче.)

ВИХІД 5

Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Мені здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсім не приходиться...

Г о р п и н а. Цить, бо я тобі очі видеру! (Показує нігті.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Він думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! То це ті великорозумні, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Є в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очі видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Є в ф р о с и н а почує. (г о л о сно.) Горпино Корніївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)

Г о р п и н а (доганяє, хапає його руками і кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небі! Не пущу! Дай мені одвіт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручається. Г о р п и н а кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Ґвалт! Ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бісова баба так, що розбудить всю улицю. (г о л о с— но.) Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть! Я чесний чоловік! Я зроблю все, що ви скажете!

Г о р п и н а (кричить ще дужче). Поліція! В поліцію його! Я знаю вас, паничиків! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бідних дівчат. Ой боже! Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибігла до сього проклятого брехуна, що вміє тільки по-письменному брехати. Ой, згубив же він мою єдину дитину! (Плаче.)

Г о с т р о х в о с т и й. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам і присягаюсь, Горпино Корніївно, що вперве! Ви думаєте, що і в мене таки душі немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с і. печорські святі, нехай мене покриє лаврський великий дзвін, коли я брешу!

Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вірю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова — гнилі яблука! Божися! Присягайся! Іди до церкви, присягни перед богом!

Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловіка, щоб йти серед ночі до церкви присягати.

Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повірю. На, їж! (Бере жменю землі.)

Г о с т р о х в о с т и й. (сміється). Хіба я вовк, щоб їв землю.

Г о р п и н а. Їж! На, їж, то повірю.

Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться). Чи ви, Горпино Корніївно, при своєму умі! Батькові своєму понесіть, нехай покуштує, яка земля на смак.

Г о р п и н а. То він ще глузує над нами, бідними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Поліція! Поліція! В поліцію його, сибірного! В тюрму! В Сибір його! Там йому місце!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). От здуріла баба зоВ с і.м. Наробить мені шкандалу на В с і. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (г о л о сно.) Не кричіть, бо...

Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?... Кричу, бо маю право! Поліція! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжіть його, беріть його!

ВИХІД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.

О л е н к а вертається, ставить відра, прожогом вибігає на сцену, ридає і кидається до матері.

О л е н к а. Мамо! Не зачіпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачіпайте!

Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, піймавши на гарячому місці? Нізащо в світі! Нізащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка.

Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корніївно, і се й те, і сяк і так, і сякий і такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.

Г о р п и н а. Дуріть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не піддурите.

Г о с т р о х в о с т и й. Їй-богу, правду говорю вам... Ви мені не вірите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вірте мені, я чоловік чесний. І божусь, і присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті, коли ви мені не вірите. Щоб я вас піддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомі до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корніївно! Чи можна ж рівняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.

Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а... (До Оленки.) Геть одійди... (До Гострохвостого.) Як гляну на базарі на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що між нашими міщанками, але між тими баринями, що вештаються по базарі. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! І біс її зна, в кого вона вдалась.

Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас... В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашім шевськім хорі у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Г о р п и н а. Ну й прирівняв.

Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас і на заручини.

Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тільки, здається, у вас ні за собою, ні перед собою... так, як і в нас. Тільки й добра, що бритви та язик у роті, як бритва.

Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корніївно! В мене, ви самі знаєте, і О л е н к а знає, своя цилюрня...

Г о р п и н а. Мабуть, тільки що цилюрня. Та вже бог із вами. Коли вам моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гості. В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми з Кожум'як, з Старого Києва І навіть Печорська. Для кумів я вже не пожалію хліба-солі.

Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.

Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як ваші бритви.

Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навіть пану Гострохвостому оці відра занести до хати. (г о л о сно.) Візьму ж я відра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере відра на плечі і крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собі плечі! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вгляділа та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пісню на горі ледве чуть.

Хлопче молодче, який ти ледащо,

Задумав женитись, сам не знаєш нащо;

Будеш гірко плакать, долю проклинати,

І кулаками сльози утирати!

Пісня замирає.

Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха діждалась, що її дочці Оленці такі паничі носять відра з водою!

Завіса падає.

ДІЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку — двері в пекарню. Коло груби завішені пічурки; в одній пічурці—здорова макітра з пирогами, в другій пічурці — пляшки з настойками. День.

ВИХІД 1

Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. (входить). Нема нікого. Що це за диво! Де се вони подівались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачні пироги. (Ходить по хаті й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стін.) От уже наділив мене бог своїми дарами: окрім розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пічурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнісінька макітра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидві руки і їсть, 3 пекарні чуть голос Педорі.)

ВИХІД 2

Г о с т р о х в о с т и й і П е д о р я.

П е д о р я (з пекарні). А хто там? А кота! А тпрус, псявіро! Простягає пироги. (Вбігає і розставляє руки.)

Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобі пиріжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою... А як тебе звуть?

П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й.