На кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван

Кури ще, поки не викуриш злого духа.

Х и м к а. Та вже так накадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби тільки були, не проти ночі згадуючи.

Є в ф р о с и н а . Коли не всіх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тітчин дух.

Х и м к а виходить.

ВИХІД 12

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Є в ф р о с и н а . Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колінця в вівсі бродити.

Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидів трохи, побалакав... Та хіба ж ви не знаєте, яке там балакання. Міщанки попились, почали співати, потім почали плакати, потім почали лаятись. Насилу-силу втік та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.

Є в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули свою душу в тітки?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душі не покину будлі-де. Хіба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там — і більше нігде.

Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, наділа шовкову сукню, убралася в золото та в срібло, натягла кринолін отакелецький (показує), розпустила коафюру на голові, як гору. Ото шкода, що мені не довелось подивитись на Оленчин убір.

Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хіба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!

Є в ф р о с и н а (з злістю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї біле личко, неначе хто обсипав борошном. Які в неї блискучі великі очі. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?

Г о с т р о х в о с т и й (важко зітхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очі, очі! А щічки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсім не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-під нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.

Є в ф р о с и н а . Одначе слухали цілий день, аж сіртук і жилетку скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж піввідра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут ні в чому не винен...

Є в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що ні в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!

Г о с т р о х в о с т и й. Не вірте!

Є в ф р о с и н а . Вірю!

Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вірте!

Є в ф р о с и н а . Ба вірю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язиці. (Бігає по хаті.)

Г о с т р о х в о с т и й. (слідком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, і більш ні на кого.

Є в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче мені, ой душно мені! Води! Води!

Г о с т р о х в о с т и й. Боже мій! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),

Є в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що мені треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ґанок та тільки свисну, то назбігається їх повнісінький двір. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансійоні, щоб дати водити себе за ніс. Ой душно мені! Ой горю, ой палаю! (Бігає по хаті.)

Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч вбігають в хату.

ВИХІД 13

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,

Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобі душно?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що тут таке діється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорілася?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?

Є в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонілась? Дайте мені покій!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покій. Люди молоді. Борони боже чого: до напасті недалеко.

Є в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босі в кімнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорілась? Ви нас не розумієте, то й не питайте.

С и д і р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.

Є в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ходім, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперішньому. (Позіхає.) От як світ міняється, та й мода міняється. (Виходить до кімнати. Є в д о к і я К о р н і ї в н а виходить в пекарню.)

ВИХІД 14

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце біда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надії на Рябкове срібло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.

Є в ф р о с и н а . Про мене... говоріть що хочете, бо я втомилась. (Сідає на канапі.)

Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справді люблю Оленку? Чи можна ж мені, Свиридові Йвановичу, любити міщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього ніколи, ніколи не може бути.

Є в ф р о с и н а . Мені здається, що не може.

Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дівчину взяв собі за жінку? Чи такої мені треба жінки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вчені люди, в мене бувають усі митрополичі баси.

Є в ф р о с и н а . І справді!

Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гості сам Тарас, семінарський соліст. Часом до півночі гуляємо та співаємо. Ну, скажіть же, чи можна ж мені мати таку жінку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Мені треба такої жінки, як ви, Євфросино Сидоровно!

З дверей кімнати виглядає голова Рябкова,

з дверей пекарні висовується голова Євдокії Корніївни, а з-за неї виглядає Химка,

сп’явшись навшпиньки.

Рябко, вглядівши жінчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жінка свариться на його.

Є в ф р о с и н а . Тільки такої, як я? Спасибі вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумієте, Євфросино Сидоровно! Я не хотів би іншої жінки, окрім вас. Ви — й більше ніхто! Або ви, або ніхто!

Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це він не стає передо мною навколішки, як той вусатий копитан перед мадамою?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вірите? (Приступає.) Ви не вірите? Так знайте ж, що я більше нікого не любив, не люблю й не любитиму, окрім вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвіниця, коафюру на голові, то трохи не вмер на місці. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанії треба такої жінки, як ви.

Є в ф р о с и н а (тихо). Оце мені трохи подобається. (Голосно.) Може... не знаю. (Кокетливо.)

З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й Євдокії Корніївни.

Вони обоє сваряться одне на другого й кивають головами.

Г о с т р о х в о с т и й. (падає навколішки перед Євфросиною). Євфросино Сидоровно! Без вас мені не жити на світі! Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попід вашими вікнами, я б давно уже присвятився. Вірте мені, що говорю правду!

Є в ф р о с и н а . Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце!

Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими слов'янськими буквами написано: Євфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душі в кишені, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три дні, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Євфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.)

З-за дверей Рябко і його жінка радісно кивають одно другому.

Є в ф р о с и н а . Я... я... дайте мені трохи подумати! (Затуляє очі й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподівано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матері! Вибачайте мені, що я вас на часочок покину. (Виходить у кімнату. Мати йде з пекарні слідком за нею в кімнату.)

ВИХІД 15

Г о с т р о х в о с т и й сам.

Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок мені сьогодні! Якби два такі деньки, то хоч і на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жінку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на голові півпуда кіс! Кругом пані! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всі застави! Гроші є, лавка є, ще й до того жінка пані ! А Оленка... Та що мені Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тільки охота. Не перший і не останній Свирид Йванович дурить жінок та дівчат.

ВИХІД 16

Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а ,

Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч.

Є в ф р о с и н а , Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч виходять.

С и д і р С в и р и д о в и ч все нюхає табаку й прикашлює.

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу і ви, Євдокіє Корніївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну річ, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, і вона вже дала мені своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матір, чи згодитесь ви на те?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нічого перечити.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге... нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Тільки, тільки... мені казала звісна на ввесь Печерська брехуха Меропія і цілосвітня брехуха башмачниця і підбрехачка бублейниця...