На кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван

Міщанська комедія на 5 дій

ДІЙОВІ ОСОБИ

С и д і р С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка.

Є в ф р о с и н а, їх дочка.

Г о р п и н а К о р н і ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.

О л е н к а, її дочка.

С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник

Н а с т я

О л ь г а Євфросинині приятельки, панни.

В а р в а р а

Х и м к а, Рябкова наймичка.

П е д о р я, Горпинина поденщиця.

М а р т а, Б у б л е й н и ц я.

О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я

М е р о н і я

печорські міщанки, були послушницями.

М а г д а л и н а

1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.

М і щ а н к и, ш а ф е р и, м і щ а н и т а к а т е р и н щ и к.

Дія діється у Києві, на Кожум'яках.

Г о с т р о х в о с т и й. та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руській.

ДІЯ ПЕРША

Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері — в кімнату, другі — в пекарню. Дія діється в неділю по обіді.

ВИХІД 1

Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досі спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)

ВИХІД 2

Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі...

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб'ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всі Кожум'яки не було тоді такого вертуна, як ти.

С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий... я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.

С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені — не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум'яки!

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий... трохи ніби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.

Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.

С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а.І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)

С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум'яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.

С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр... Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, і як ми бралися.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?

С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив тебе, моя старенька.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді...

Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?

С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.

ВИХІД З

Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.

Г о р п и н а вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.

Г о р п и н а. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.

С и д і р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Г о р п и н а. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запаніли наші!

С и д і р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.

Г о р п и н а. Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!

ВИХІД 4

Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч,

Г о р п и н а й Х и м к а.

Х и м к а (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.

Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?

Х и м к а. А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Г о р п и на. То ке сюди на стіл цілий шинк.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.

Х и м к а. Цій тітці все жарти. (Виходить.)

ВИХІД 5

Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.

Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаємо!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричіть так здорово, Горпино Корніївно!

Г о р п и н а. А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той індик перед смертю?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.

Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.

Г о р п и н а. Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-сині не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових віників.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корніївно, що інше.

Г о р п и н а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б'є кулак об кулак.)

С и д і р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй.