Імандра - Шиян Анатолій

Він не промовив ні слова, тільки широко відкриті очі його не відривались від лютої, нестримної юрби, що чекала на нього.

Човен вдарився носом об берег. Закричали рибалки:

— Давай його сюди! Ми йому покажемо.

— Втопити його в Імандрі!

— Це вони Пекку мало не прибили на смерть?

— Авжеж, їхня робота.

— А Даглеса не спіймали?

— Утік Даглес.

— Не втече,— сказав Юго і, звернувшись до друга, спитав:— А що, Ейно, зловимо Даглеса?

— Попробуємо зловити.

Два юнаки, не гаючи часу, тут же й вирушили на розшуки. А Густавсона обступили рибалки. Він зіщулився перед ними, готовий приймати удари, ховав свою голову, і від того виростав у нього на плечах горб. Не одна рука стискувала камінь.

— Ти Пекку хотів забити? Кажи — ти? Сам скажи!

— Бий його!

— І йолу спалив. І рибу залив гасом, хоч в Імандру тепер повикидай.

— Та і його разом би з рибою кинути на дно Імандри.

— Товариші, зупиніться! Не можна, чуєте? — кричав Сандер Кенралі.

Не слухали. Збилися всі докупи. Товкли, хто як міг, Еркі Густавсона.

Старий Кенралі вистрілив. Постріл зупинив усіх. Цим скористався Сандер.

— Хай ніхто не сміє його бити! Його судитиме радянський суд. За свої злочинні діла він одержить заслужену кару.

— Жди того суду.

— Такого й без суду можна...

— Вони Пекку мало не забили.

Еркі Густавсон дивився на всіх примруженими очима, і в них світився жах.

— Пусти, Сандере, я йому дам і за збавлену рибу, і за спалену йолу.

Густавсона повели, але ніхто його не бив, бо такий був наказ Сандера.

На дорогу вийшла Енсо. Побачивши, що чоловіка ведуть одного, без сина, вона, як вовчиця, кинулася до юрби.

— Що ви зробили з моїм сином? Де мій Даглес?.. Верніть мені сина... Даглеса мого...

— Перестань, дурна! Чого кричиш?.. Утік Даглес... Затихла Енсо. Дивилася в очі своєму чоловікові, і від того їй

чомусь робилося страшно.

— Ти, Енсо, упоралась як слід?

Енсо хитнула головою. Мовчазна, пішла слідом за чоловіком.

Подвір'я Густавсонове мертве.

Непорушна лежить на землі потруєна худоба.

Застигла юрба. Широко дивляться людські очі на безжалісну розправу, і в очах здивування перетворюється в бунтівливу і нестримну злість, на бажання забити їх, оцих недолюдків жорстоких, як забивають небезпечного й лютого звіра або скажену собаку.

— Смерть їм, гадам! Камінням їх!.. Хай помучаться, як мучилась оця худоба.

— Не дозволю чинити самосуду! — закричав Сандер.— Не можна!

Під вартою їх обох повели рибалки до району.

З тундри повернулися Юнго й Ейно. Даглеса так і не знайшли. Може, втік до міста, як радив йому батько, а може, про* пав десь у тундрі, бо тундра дика, безлюдна, німа...

...Глухо на схилах гірських шумів кронами ялиновий ліс. Ходив по тих схилах старий Кенралі, зірким оком досвідченого майстра придивлявся до дерев, і там, де він лишав свою мітку, спинялися лісоруби.

Відточені леза сокир з усього розмаху вгризалися в стрункі й високі стовбури ялин, шматуючи живу тканину деревини.

Летіли тріски. З свіжих надрубів сочився пахучий терпентиновий сік, чистий і прозорий, як роса.

І хіба можна забути той день, коли люди, одягнені в найкраще своє вбрання, зійшлися до Імандри. Вони оглядали рибальське судно, тисли шорстку робочу руку майстрові Кенралі. Саме йому випала честь вести в перший рейс новий корабель, значно кращий за Густавсонову йолу.

Шкодував старий рибалка, що не побачив цієї загальної радості Сандер. Він поїхав до міста діставати динамо, бо хоче син, щоб у кожного рибалки в хатині сяяла лампочка Ілліча.

Знав батько і всі рибалки знали вдачу голови сільради. Коли вже брався він за якусь роботу,— не відступав од неї, поки не добивався свого. Так навчила його діяти партія комуністів.

Минали хвилини. Час уже було вирушати, і Кенралі став на капітанський місток. Всі люди почули його команду:

— Віддай кінці!

Все виконувалось швидко й точно. Підняли вітрила. Попутний вітер односив корабель від берега, а на березі стояли люди, стояли довго, проводжаючи очима рідних рибалок.

Все меншим ставав корабель, а згодом, з'єднавшись з голубим обрієм, він немовби потонув у ньому, і тільки білі вітрила ще довго маячили, нагадуючи весінню хмаринку.

1931