Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

– І. Нечуй–Левицький) або глузливий чи іронічний вислів ("Що ти за птиця?! Ти – ягня!" – Л. Глібов); недарма й народна приказка каже: "Синиця – не птиця".

Загальна назва, що охоплює всі різновиди пернатих, є – птах, птаха: "І співав би, і жив би, як той птах крилатий" (В. Грінченко); "Кінь, як птаха, пролетить" (С. Руданський). Від цих слів утворились похідні: птаство, а не птицтво ("Птаство весело щебетало". – А. Кримський), птахівництво, а не птицівництво ("Багато уваги приділяють колгоспи такій галузі тваринництва, як птахівництво". – Газета "Колгоспне село") тощо. Зрідка траплялось і трапляється в художній літературі слово птиця як синонім птаха: "Подивись на Божу птицю, як вона літає" (С. Руданський), але це не має бути перешкодою до значеннєвого розмежування згаданих вище слів, унаслідок чого кажемо: хижий птах, нічний птах, стріляний птах, – роблячи виняток тільки для "жар–птиці", що залетіла в українські казки з фольклору інших країн "І ти виспівуєш, неначе та жар–птиця". – Л. Глібов).

Про дрібне птаство кажемо пташка чи зменшено або ласкаво пташечка, пташинка, пташиночка ("Саме лиш сонце, та в блакиті ота пташиночка". – П. Тичина). Народна творчість часто вдавалась до цих слів, як, наприклад, у відомій пісні: "Будуть пташечки прилітати, калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісті".

Живописний малюнок і мальовничий краєвид

Багато сучасних письменників і журналістів уподобало слово живописний, тулячи його будь‑де. "У цій місцевості й навколо є багато живописних куточків", – читаємо в одному нарисі, а далі бачимо в журналах кольорові ілюстрації краєвидів під рубрикою "Живописна Україна".

Відповідниками до слів живопис і його похідних є малярство, малярський і маляр. Слово маляр позначає і в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, що фарбує дахи, паркани та інші предмети, але насамперед митця, художника:"Пам'ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал" (Леся Українка).

Є в нашій мові, чомусь занехаяне тепер, слово мальовничий, що означає "гарний, красивий, милий для ока, привабливий", "такий, що ніби намалювала вправна рука митця": "Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга" (М. Трублаїні).

Близьким за своїм значенням до прикметника мальовничий є слово барвистий: "Сни барвисті" (М. Вороний); "Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі" (В. Сосюра).

З цього всього можна зробити висновок, що в наведеній напочатку фразі слова "живописні куточки" чи в рубриці "Живописна Україна" – так само недоречні, якби написати – "мальовничий факультет" замість малярський, а треба – "мальовничі куточки", "Мальовнича Україна". Мальовничі куточки можуть стати малярськими, коли їх перенести з природи на полотно художника.

Приймати чи сприймати?

Хоч слова приймати й сприймати – дуже схожі, проте навряд чи хто скаже "сприймати до партії", "сприймати в породіллі дитину" замість – приймати. А втім бувають випадки, коли слід подумати, яке з цих слів буде більше до речі в певному контексті. Візьмімо, наприклад, таку газетну фразу: "Доповідь збори прийняли в цілому позитивно, хоч деякі місця викликали незначні заперечення". Тут треба було б написати: "збори сприйняли", – тимчасом як у другій газетній фразі "Слова секретаря райкому всі присутні прийняли оплесками" дієслово прийняли стоїть на своєму місці.

Дієслово сприймати, будучи відповідником до російського воспринимать, має далеко вужче поле застосування, ніж приймати з його багатьма значеннями. Дієслово сприймати належить до сфери розумово–чуттєвого реагування людини на ті чи ті явища зовнішнього середовища: "Спектакль сприймали дуже добре" ("Минуле українського театру"); "Його слова всі тоді сприйняли як жарт" (із живих уст); усі знають вислови: "сприймати на слух", "сприймати на дотик" тощо.

Поминаючи багато різноманітних значень дієслова приймати, спинимось на тому, коли воно каже нам не тільки про внутрішнє ставлення людини до певного явища, але й свідчить про її зовнішню реакцію на це явище, як бачимо в другій газетній фразі, де на слова секретаря райкому присутні реаґували оплесками. У таких випадках дієслово приймати стає вже відповідником до російського встречать або синонімом українського зустрічати: "присутні прийняли (чи – зустріли) оплесками", "Що хата має, тим і приймає" (приказка).

Слід нагадати, що слово приймати може бути в значенні "терпіти", "зазнавати": "Наругу од дітей приймати" (Ганна Барвінок).

Принагідно звернімо увагу на хибний вислів "приймати участь", що раз у раз трапляється на письмі й у живому мовленні, замість якого треба казати й писати "брати участь": "Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі, але, на жаль, не бачив тієї вистави" (А. Шиян).

Чекати, ждати сподіватись, надіятися

"Я й не чекав від нього іншого", – чуємо в перекладі з німецької українською мовою тексту телефільму; "Надіюсь, що не зустрінемося більше", – читаємо в художньому творі и відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах. А тим часом ці самі слова в фразах "Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати" (Панас Мирний); "Надіявся дід на обід та й води не пив" (приказка) стоять на своєму місці. У чому річ?

Слова чекати, ждати, надіятись і сподіватись, дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово ждати, як і чекати, – більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: "Ждала, ждала козаченька та й плакати стала" (народна пісня). Слово сподіватися більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: "Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу" (О. Десняк); "Не завжди так складається, як сподівається" (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: "Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде: адже ми давно вже з ним розбили глек" (із живих уст).

Із цього випливає, що й у наведених на початку фразах треба було б написати: "Я й не сподівався від нього", "Сподіваюся, що не зустрінемось".

Ще менше помітно різницю між словами сподіватись і ждати в такому, наприклад, реченні: "Не сподівайтесь, мати, сина з походу вже довіку" (народна пісня), де сподіватись виступає як синонім дієслова ждати. Проте коли візьмемо фразу з живих уст: "На кого ж мені, старій, і надіятись, як не на тебе", – то відчуємо, що тут не можна замінити дієслово надіятись ні словом ждати, ні близьким до нього сподіватись, тимчасом як у другій фразі – "Від кого ж мені й сподіватися помочі, як не від тебе" – це слово стоїть саме до ладу. Тільки чуття мови, що розвивається внаслідок довгого користування нею, може непомильно підказати, де й коли слід послугуватись одним із цих близьких між собою слів.

А як пити таку горілку?

На одному стенді в Львівській області можна прочитати таке: "На Роздольському ГХК розроблена й впроваджена нова газомазутна горілка". Спочатку виникає питання: чому це заходився розробляти та ще й упроваджувати нову горілку не якийсь спиртово–горілчаний завод, чи гуральня, як називали колись, а ГХК? І по–друге: а як пити таку незвичайну горілку, від котрої найзапеклішого п'яницю враз занудить? Проте досить розшифрувати загадкову абревіатуру ГХК, дізнавшися, що це – гірничо–хімічний комбінат у Роздолі, після чого можна догадатися, що мовиться не про спиртовий напій, а про відомий у техніці прилад – пальник.

Якби автори цього дивовижного напису заглянули в словники або прочитали в художній літературі: "Коло вікон і серед кімнати стояли довжелезні столи, поспіль заставлені, крім пальників і примусів, безліччю немитого посуду" (Ю. Шовкопляс), – вони, мабуть, дійшли б висновку, що далеко не досить у російському слові замінити е на і, щоб із цього вийшла українська назва приладу .

Бідна мета!

"Усе своє свідоме життя, в усій своїй діяльності він переслідував раз поставлену собі мету – служити народові", – читаємо в одному біографічному нарисі й дивуємось: навіщо переслідувати таку високу мету, як служіння народові? Адже дієслово, переслідувати означає "гнатися, прогонити, відганяти", "висліджувати", "супроводити невідступно", "пригноблювати", "напосідатись", наприклад: "Ірод переслідував дуже християн" (Словник Б. Грінченка); "Я ж переслідував тебе завзято" (П. Куліш); "Повітовий староста… переслідував… раду громадську" (Л. Мартович); "…я збагнув стан дичини, яку переслідує мисливець…" (Ю. Яновський). Отже, в наведеному на початку реченні треба було написати: "він мав перед собою раз поставлену мету".

Покращити й поліпшити

До російського слова улучшить тритомний "Русско–украинский словарь" Інституту мовознавства АН УРСР наводить українські відповідники поліпшити, покращити, але в словнику не сказано, чи є між ними значеннєва або нюансова різниця. Мабуть, це й призводить до таких фраз, як ось у репортерській замітці: "Керівництво вокзалу нічого не зробило для покращення умов роботи всіх служб цієї важливої ланки обслуговування пасажирів". Поминаючи невластиву українській мові конструкцію для покращення, замість якої слід було б написати – щоб покращити, відчуваємо, що й дієслово покращити тут стоятиме не на своєму місці, бо воно походить від прикметника кращий, який являє собою вищий ступінь порівняння прикметника красний. У перекладі російською мовою слово кращий буде – более красивый, як свідчить словник Б. Грінченка, отож, відповідно до покращити російською мовою буде сделать более красивым. Але в репортажі мовиться не про красу роботи всіх служб вокзалу, а про їхню невпорядкованість, про потребу виправити їх. Для цього є слово поліпшити ("Ми захоплено зводимо нові міста, ми перебудовуємо землю й перетворюємо природу, щоб поліпшити життя мільйонам людей". – Літературна газета). З цього випливає, що й у репортерській замітці треба було написати: "щоб поліпшити умови роботи".

Якщо в фразі йдеться про красу, то треба послугуватися словом покращити: "Така ж злюща та негарна собою була, що тільки смерть і покращила її – хоч спокійна й тиха в труні лежала" (з живих уст).

Професійний і професіональний

Декому здається, що слово професійний – українське, а професіональний – російське.