Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
– М. Стельмах).
Що саме робить каменяр?
Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по–російському каменщик, будує кам'яниці, цебто кам'яні будинки. Мабуть, саме тому в одній газетній статті читаємо: "Будинки споруджують колективи будівельників – і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники". Правду сказано: на місці спорудження будинку землекопи копатимуть котлован, матимуть чимало роботи арматурники, не байдикуватимуть і слюсарі; от тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка "Каменярі" ("На шляху поступу ми лиш каменярі"), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю ("Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях". – Словник за редакцією А. Кримського).
А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі ("Під вітром муляр мур виводить". В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.
Де зберігати – на складі, в кладовій чи в коморі?
В одному нарисі написано: "Ніщо так не вразило нас на цьому сатанинському складі: ні копи одягу, ні гори протезів та милиць…" Подибуємо слово склад у значенні "приміщення, де зберігаються якісь матеріали" також у сучасній художній літературі: "Вантажники почали виносити з складу ящики з маслом і лантухи з цукром та борошном" (Л. Смілянський). Проте наші класики воліли послугуватися в такому значенні іншим словом: "Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку" (П. Куліш).
Слово склад має в сучасній українській літературній мові чимало значень: "сукупність речей і речовин" ("Людська кров – не однакова, її склад буває різний". – Ю. Смолич), "сукупність людей, що становить ціле" ("До Кахівки загін підходив уже в своєму повному складі". – О. Гончар), "будова людського тіла" ("Зовнішність у нього – імпозантна, людина середнього віку, міцного складу, кулаком вола вб'є". – Ю. Яновський); трапляється воно й у таких висловах, як "склад життя", "склад думок", "склад мови (пісні, вірша)", а також у граматичному значенні ("Читала по складах і спочатку багато дечого не розуміла". – О. Донченко).
Зважаючи на цю значеннєву переобтяженість слова склад, чи не краще замість нього в значенні "приміщення, де щось зберігається" користуватися словом комора, наприклад: "книжкова комора", "комора запасних частин" тощо?
Ну а коли читаємо в газетній хронікальній замітці: "Великі запаси містять також Новосілківська, Старовірівська й Лобачівська кладові", то тут уже ні в кого, крім автора замітки, мабуть, не виникне сумніву, що треба було написати не кладові, бо такого слова нема в нашій мові, а – комори.
Наносити й завдавати
"Тут діагноз може бути один: байдужість. Та сама, якої, на жаль, не позбулись деякі керівники і яка наносить непоправної шкоди людським почуттям, емоціям" – пише одна газета, збиваючи з пантелику читача, котрий знає, що "нанести шкоду" можна тільки, скажімо, нанісши грязюки чи снігу до хати, а коли, приміром, курка нанесе яйця, то тут, окрім користі, ніякої шкоди нема. Але за газетою виходить, що можна наносити ще й інші прикрощі, наприклад, сором, бо через кілька номерів читаємо: "Скромність чесної трудівниці взяла гору над нанесеною образою".
Шкода, що ніхто не наніс до редакції цієї газети творів наших класиків і відомих сучасних українських письменників, бо тоді там прочитали б: "Соломи в сіни наносила" (Т. Шевченко); "Максим нанесе їй на другу ніч того й другого, дарує, жалує" (Панас Мирний); "Нанесло снігу гори" (Натан Рибак).
Мабуть, тоді дізнались би в редакції, що такі поняття, як шкоду, образу, смуток, жаль тощо, не наносять, а – завдають: "Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити" (Л. Глібов); "Не завдавай ти мені сорому при чужих людях" (І. Нечуй–Левицький).
Якщо в редакції не подобалося чомусь дієслово завдати, можуть скористуватися в такім же значенні словом учинити ("Так‑то вже напустилась, наче вона яку велику шкоду вчинила – свою рідну дитину пожалувала". – Марко Вовчок). Тоді напевне зрозуміють, що й у наведених на початку помилкових фразах треба було написати: "завдає непоправної шкоди", "над учиненою їй образою".
Коли рибалки їздять на рибалку
"Коли ж ми поїдемо нарешті на рибалку?" – запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: "Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу". Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й… рибалку. Дивні наміри, дивні й смаки! Адже слово рибалка означає "людина, що рибалить (або ловить рибу": "Рибалка Панас Круть" (І. Нечуй–Левицький); "І риби попідводний рух рибалці забиває дух" (М. Рильський). Є порода чайки, що зветься рибалка:"Пливуть собі та співають; рибалка літає" (Т. Шевченко). Робота рибалки зветься рибальство ("Влітку він із батьком жив два, тижні в наметі біля річки. Займалися полюванням та рибальством". – О. Копиленко) або рибацтво ("А ми були охочі до рибацтва". – І. Франко). Місце, де ловлять рибу, зветься рибальня ("Що в лямі на рибальнях загарують, то все проп'ють та прогайнують". – О. Стороженко).
З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які про них пишуть, негаразд знають українську літературну мову.
Банкет чи бенкет?
"Друга дія відбувається в господі Мецената, де уряджено розгульний банкет", – читаємо в одній теперешній книжці, що її автор, з усього видно, дбає про мову свого викладу. Але чому він, як і чимало інших авторів, написав банкет, а не бенкет?
Слово банкет – французьке, траплялось воно в нашій літературі й раніше, але слово бенкет чи бенькет, теж запозичене, має за собою певну традицію: "Що день бенькети, мов весілля" (І. Котляревський); "Бенкет у Лисянці" (Т. Шевченко); "Хазяїн дому готував весільний бенкет" (Ю. Смолич); "На хліб, на сіль, на бенкет зазивали" (народна пісня).
Від цього іменника виникло дієслово бенкетувати (а не – банкетувати!): "Еней жив у Дідони… пустився все бенкетувати" (І. Котляревський); "Де панують, бенкетують?" (Т. Шевченко).
То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, – ніякої.
Без золота, без каменю, без хитрої мови
Ми вже бачили, що багато мовних зворотів, яких ми вживаємо, мають своїх близнят у живій мові народу. Наводимо кілька прикладів.
1. Вислів багато важити заміняють на відігравати велику роль: "У нашому ділі багато важить бригадир". – "У нашому ділі велику роль відіграє бригадир".
2. Вислів жити своєю головою заміняють на бути самостійною людиною: "Вона ніколи не житиме своєю головою". – "Вона ніколи не буде самостійною людиною".
3. Вислів брати (взяти) під своє крило заміняють на брати (взяти) під своє покровительство: "Когось же треба взяти під своє крило". – "Когось же треба взяти під своє покровительство".
4. Вислів як на мене заміняють на згідно з моїми поняттями, вислів як на інших – на згідно з поняттями багатьох: "Як на інших, то хто б став про це говорити". "Згідно з поняттями багатьох, то хто став би про це говорити".
5. Вислів держати себе заміняють на поводитися: "Держи себе як – годиться". – "Поводься, як вимагають правила пристойності".
6. Вислів чого це заміняють на з якої речі: "Чого це я маю пасти задніх?" – "З якої речі я повинен відставати?"
7. Слово по–дурному заміняють на безрезультатно (без жодних результатів), даремно (російське понапрасну): "Ходить він, ходить, і все по–дурному" – "Ходить він, ходить і все без жодних результатів".
8. Вислів краще, ніж хто заміняють на краще, ніж хто–небудь інший, краще, ніж де – на краще, ніж деінде (де–небудь в іншому місці): "У клубі веселіше, ніж де". – "У клубі веселіше, ніж деінде".
9. Вислів так і знай, що заміняють на можна бути впевненим, що: "Так і знай, що буде дощ". – "Можна бути впевненим, що буде дощ".
10. Вислів гострий на язик – кровне близня слову дотепний: "Дивись, який гострий на язик!" – "Дивись, який дотепний".
11. Слово знай – близня слів безупинно, безперестану: "Дівчата, знай, співають". – "Дівчата, безупинно співають" .
12. Вислів хай там як заміняють на як би не: "Хай там як вороги скачуть, нічого не зроблять". – "Як би вороги не скакали, а нічого не зроблять".
13. Вислів із цього не буде діла заміняють на це абсолютно безперспективно: "З тупого шила не буде діла" – "Тупе шило – абсолютно безперспективний інструмент".
А тепер пригляньмось до наших близнят у невеликому тексті.
1. Багато важило й те, що вона жила своєю головою, нікого не брала під своє крило й з усіма була проста. Як на інших, то й їй не слід було б держати себе так. По–дурному це все. Гостре на язик вуличне інформбюро, знай, переконувало всіх: "Хай там як вона старається – з того всього не буде діла".
2. Велику роль відігравало й те, що вона була самостійною людиною, нікого не брала під своє покровительство й з усіма трималася просто. Згідно з поняттями багатьох, то їй не слід було б поводитися так. Це все не дасть жодних результатів. І дотепне вуличне інформбюро безупинно переконувало всіх: "Як би вона не старалась, її старання – абсолютно безперспективна справа".
Прочитавши обидва уривки, ми ще доходимо висновку, що ніколи не зле, вивчаючи літературну мову, прислухатись і до гомону вічно свіжого джерела, яким є жива народна мова.
Не туди птиця сіла
Здається, між словами птиця, птах, птаха чи пташка нема особливої різниці – всі вони позначають пернатих істот, яких ми бачимо в природі й побуті, проте, коли я прочитав заголовок вірша "Птиця твоїх бажань", де мовилося про журавля в небі й було запевнення, що "птиця буде твоя, птиця твоїх жадань", мені вчулася якась невідповідність між образом і об'єктом. Інша річ, коли б я прочитав цей заголовок і прикінцеві слова в якомусь гумористичному творі, де автор виводить ненажеру, що тільки й мріє про жирні гуси, індики, качки, кури, там такої невідповідності не відчувалось би, бо під словом птиця ми звичайно уявляємо свійське птаство ("В титаревій хаті патрали птицю та поросята".
