т. 4 - Оповідання - Винниченко В. К.

Класика

Читаємо онлайн т. 4 - Оповідання - Винниченко В. К.

висовувався червоний, довгий язик, що лизав його по лиці. І руки старця дрижали, як у матері, котрій пощастило вирятувать свою єдину дитину, як у коханого, до котрого вернулась його мила.

Лярош дивився на них, зціпивши зуби, блідий, і з таким понурим поглядом, немов земна плянета зривалась з своєї орбіти й летіла в світову безодню, а він їй нічим помогти не міг. Потім враз повернувся і швидко пішов од мене. Я хотів наздогнать його, але він десь зник.

________

Був у мене сьогодні Лярош. Він має кроткий вигляд. Всі ці дні після історії з старцем він ходить задумливий і тихий. Зустрівшись зо мною, помалу здійма капелюх, уклоняється і проходить далі, немов ми ніколи з ним ні разу не балакали.

А сьогодні раптом прийшов, пом’явся і, дивлячись у підлогу, похмуро сказав:

- Я маю вас закликати до себе в гості. Хочете?

Я засміявся й сказав, що вже скучив за ним і тому з великою охотою піду, куди він хоче.

- Я не тут буду жить,- дивлячись у вікно, додав він.

- А! Ви перебираєтесь на другу квартиру?

- Я до внучки перебираюсь,- сердито кинув він.

- А-а! У вас є внучка?

Лярош схопився з місця, немов я наніс йому надзвичайну образу.

- Шановний добродію! Я маю честь закликати вас до себе в гості. Почуваєте ви бажання не ухилитись від мого запрошення?

- Вибачайте! Я з радістю... Я з великою радістю… - заспішив я.

- Дякую… - церемонно вклонився він.- Моя адреса: rue Yavin № 5, квартира 8. Рівно о 7-й годині. Ми чекаємо. Adieu!

І гордо-урочисто пішов з хати. Але на порозі раптом озирнувся, підійшов до мене, взяв мене під лікоть і тихо сказав:

- Тільки знаєте що, мій молодий чужинче: ви не повинні однімать у мене моєї внучки, як той фокстер’єрчик пуделя. Добре?

І очі його вперше здались мені ніжними, ласкавими і сумно-жартівливими, як промінь сонця перед вечором.

Я засміявся і з охотою пообіцяв йому це.

- Ви завжди смієтесь,- сказав він сердито. Потім раптом обняв, поцілував мене і, прошепотівши: «Смійтесь, серце, завжди», поспішно вийшов із хати.

На покрівлі мансарди сміялось сонце вечора: внизу синім легким туманом повилися вулиці веселої столиці світу, віяв п’яний вогкий вітер з півдня.

Я закинув руки за голову, потягнувся, набрав повні груди вітру з півдня і радісно, щасливо засміявся.

____________

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту:

«Дрібниця», «Кузь та Грицунь», «Таємна пригода», «Чудний епізод», «Тайна» - Дарья Шилова

«Студент» - Вікторія Артюх

Винниченко Володимир Кирилович

ОПОВІДАННЯ

Том 4

336

Друкований текст для вичитування взято з:

В. Винниченко. Твори. Том 4. Видання друге. Оповідання. Кооперативне РУХ видавництво, Київ,1929

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту:

«Дрібниця», «Кузь та Грицунь», «Таємна пригода», «Чудний епізод», «Тайна» - Дарья Шилова; «Студент» - Вікторія Артюх

класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2021

1 - Су - на наші гроші - біля двух копійок.

Нема тексту? Правовласникам

Відгуки про книгу т. 4 - Оповідання - Винниченко В. К. (0)