Нова заповідь - Винниченко Володимир

А совєтський режим, значить, є найкращий режим на світі. Сам Ленін чи міг би він уявити собі цинічнішу, більшу понад усяку міру брехню?.. Містер Віш повинен знати це по собі, він і сотні тисяч таких, як він, утекли від тієї демократії щастя на Захід і завдають собі самогубства, коли їх хочуть вернути назад до того щасливого життя. Правда, містере Віш? "

Петро не підводив очей і понуро писав. А містер Стовер, пильно глянувши на нього, поспішно сказав:

— Петро мовчить, значить, правда. Далі, Мері, далі.

Мері вибрала новий уступ і почала читати:

— "І ще характерна риса ленінсько-сталінського засобу будування того щастя: всякий свій акт, який є огидний і шкідливий для своїх і чужих народів, політбюро приписує своїм противникам. І душення свободи, і терор, і експлуатація, і захоплення територій — все це тільки в капіталістичних країнах, а СССР і його вожді тільки борються всіма силами проти цього зла. А це фінальне злочинство над усією планетою, оця третя планетарна війна, до якої вони готуються всіма силами? Вони ж, готуючи її, в цей же час кричать, що це Америка, Англія, Франція її хочуть і готують її, тоді як вони, люди Кремля, пройняті тільки духом миру і бажанням мирного співжиття всіх народів та класів на Землі". Ви задоволені цими прикладами, Мабель, чи хотіли б іще?

Мабель, не знайшовши відповіді, знизала плечима. А Мері, не чекаючи, вибрала новий уступ і казала далі:

"Весь так званий Союз Совєтських Республік — це велетенська фабрика пропаганди, брехні, камуфляжу, шпіонажу, терору як усередині, так і назовні".

— Пишіть, Петро, пишіть! Це надзвичайно цікаво, — ласкаво нагадав Стовер синові, який, забувши за писання, уп'явся очима в уста Мері. Петро схаменувся і почав писати.

— "Та в самій назві цієї країни скупчена ота ленінська сміливість. Західньому розумові навіть не спадає на думку, що в назві може бути щось інше, ніж говорять слова. Англія має назву британського королівства. Значить, це монархія. Франція називається республікою. Так само нічого в цій назві нема неможливого. От собі республіка та й годі. Так само, очевидно, і з назвою "Союз Совєтських Соціялістичних Республік". Значить, це союз, значить, соціялістичних, значить, совєтських, значить, республік. Але в дійсності, в кожному слові цієї назви є ота ленінська, надмірна, безмежно-смілива брехня. Ніякого ні союзу, ні соціялізму, ні республік там немає.

— О, це вже занадто! — не витримала Мабель.

А Петро швидко підвів голову і наставив на міс Сміт поширені очі. Навіть містер Стовер з особливою увагою зупинив на ній свій погляд. Мері на це тільки хитнула головою й провадила далі читання:

— "В цьому твердженні для людей об'єктивних нема нічого особливого. Візьмемо перше слово з цієї назви: "Союз". Союз — це значить добровільне об'єднання різних держав на рівних умовах. Так? Але нічого цього в совєтському "союзі" немає. Це просто ім-періялістичне захоплення Росією багатьох народів з їхніми територіями. На словах, у назві, в програмі комуністичної партії донедавна стояло: союз вільних, незалежних народів, які мають право навіть відділитися. Але на ділі було раз у раз і є тепер цілковите заперечення цього безсоромного камуфляжу..."

Мері зупинилась і звернулася до Петра:

— Та от, перед нами живий свідок, член однієї з націй, захоплених російським імперіалізмом, України. Скажіть, містере Віше, Україна добровільно ввійшла в

"Совєтський Союз"? І чи має вона право на те, щоб вийти з нього, а хоч натякнути про це?

Петро мовчав і непорушно дивився в свої записки. Мабель пильно зиркнула на нього й обурено накинулась на Мері:

— Це неделікатно з вашого боку, Мері! Ви знаєте самі, наскільки містерові Вішеві болюче це питання, і звертаєтеся з ним до нього.

— Добре, згодилася Мері, — мій брат відповість за нього, а містер Віш, коли вважатиме, що брат каже неправильно, хай заперечить. Так от, брат пише: "Україна ніколи добровільно не входила в склад ні царської, ні совєтської Росії. Триста років тому вона ввійшла в воєнну спілку з Москвою як цілком незалежна, самостійна держава. Але Москва обдуром, під-ступством і насилою відняла в неї всі права вільної держави й зробила її своєю колонією. Триста років Україна не переставала всякими способами боротися за свою самостійність, але російський царизм тяжко душив її. Коли настала велика російська революція, Україна вирвалася з ярма вікового поневолення і здобула свою самостійність. Але російський большевизм, так само як російський царизм, обдуром, підкупом, насилою знищив ту самостійність і зробив її знову російською колонією. Він би охоче, теж, як царизм, не тільки її державність, культуру знищив би, а навіть саме ім'я Україна заборонив би, але на це він не мав і не має сили: народ України настільки вже пройнявся відродженням своєї державности, що було б небезпечно робити на це замах.

І кожний син цієї сорокамільйонової багатої на природні ресурси, талановитої нації, чи він демократ, чи навіть комуніст — бореться за свою незалежність. Але таких чесних, вірних своєму народові людей Москва переслідує, засилає на каторгу, розстрілює. І тільки або безнадійно загіпнотизовані, або смертельно залякані, або підкуплені не сміють протестувати, а деякі так навіть служать Москві проти своєї нації, немовби в ім'я справи соціялізму. І це цілком жалюгідні люди. Це вільні чи невільні зрадники, ренегати..." Містер Віш повинен прекрасно знати їх і зневажати їх од усієї душі...

— Він так і робить! Будьте певні! — з гордістю скрикнув містер Стовер.

Петро підвів лице від запису, залився рум'янцем, хотів щось сказати, але зараз же низько нахилив голову, ніби розбираючи недобре написане. Мабель уважно, як на хворого, якому дано серйозного ліку, подивилася на нього й перезирнулася з Мері. І та зараз же заговорила далі:

— "І так є з усіма іншими народами цього так званого союзу. Революція на мент і їм принесла визволення, але комунізм знову запряг їх у ярмо своєї неволі. І ця неволя така безмірна, така безконтрольна, що з нею не може порівнятись режим завойовників середньовіччя. Отже, слово "Союз" тут звучить як страшний глум грабіжника над ограбованим".

— Цілковита правда! — задоволено підтвердив Стовер. — Так і запишіть, Петре. Хай голос ограбованої нації вашими устами прозвучить на планеті.

— Далі, Мері!

Петро не підвів голови, а Мабель пустила дим цигарки вгору, — вона не хотіла бути присутньою при образах реакціонерів борцям за соціялізм.

— "Друге слово з назви: "Совєтський". Та сама цілком безмежна сміливість, яка тільки довірливим чи простакам на Заході може здаватися правдою. А там, по той бік заслони, навіть уже не сміються і не плю-ються. Там знають, що ніякісінької совєтської влади в них немає.

"Совет" — це рада. Так, з початку революції були ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але влада їхня, справжня влада була тільки рік, максимум півтора роки, в Росії, та й то обмежена владою большевицької партії. Потім вона була тією партією цілком знищена, і вся влада перейшла до рук центру, себто того самого політбюра партії. "Совєти" тепер там є, але це прості муніципалітети. Отже, коли наші комуністи й комунізани тут з ентузіязмом вимагають "Скрізь Совєти! Скрізь Совєти!", то з цього там гірко сміються "підсовєтські" люди". Я прошу вибачити, місіс Мабель, але це так.

Мабель уперто підвела голову.

— І все ж таки — не вірю! І все ж таки я думаю, що там дійсно є влада Совєтів!

— В такому разі нехай питання вирішить наш арбітр! — запропонувала Мері. — Скажіть, містере Віше, є там влада Совєтів? Чи дійсно там Совєти вирішують усі державні справи?

Петро мовчки дивився в свої записки.

— Вибачте, місіс Мабель? Це таке питання, якби хто-небудь спитав француза чи англійця: "А чи правда, що вся державна влада у вас належать вашим муніципалітетам?" І що містер Віш мовчить, то це цілком зрозуміло.

— Значить, підтверджує ваші слова! — постановив містер Стовер. — Далі, міс Сміт.

Мабель збентежено мовчала і чиркала олівцем по папері. А Мері знову взяла в руки нотатки.

— Про третє слово "Соціялістичних" нема чого говорити. Весь світ починає вже виразно бачити, що ніякісінького соціалізму там немає, що там панує такий жорстокий, деспотичний капіталізм, якого на планеті ніколи не було, немає й бути не може. Це слово є все та сама сміливість над міру! І, нарешті, четверте слово "Республік". Так само ніякої республіки там немає. Це лад деспотизму, це — оліґархія...

— Ну, Мері, — перебила Мабель з обуренням, — це ви повторюєте банальності всіх реакціонерів! Це неінтересно.

— В такому разі дозвольте мені спитати вас, місіс Мабель, що таке реакція. Комуністи та всякого роду комунізани всяку критику їх зараз же називають реакцією. З цим треба покінчити. Будь ласка, скажіть, що таке по-вашому політична реакція?

Мабель знизала плечима.

— Наївне запитання. Всі прекрасно знають, що це таке.

— Цілком правильно. Але, на жаль, на політичній мові ще не установлено точного визначення цієї теми. Брат про це пише так: "Реакцією треба назвати той політичний лад, у якому для більшости населення, себто для трудящих, нема ніяких засобів захищати свої права та інтереси, нема ні свободи слова, ні свободи організацій, ні свободи страйків, ні свободи праці, ні свободи виборів? Таким режимом були фашизм і нацизм. Але й вони не можуть дорівнюватись у реакційності до режиму сталінізму. Безконтрольність, безвідповідальність влади, страшна, нечувана, навіть за фашизму, експлуатація трудящих, каторжна праця їх, убивства масами своїх підданих, організація голоду в цілих країнах, наприклад, на Україні, для придушення опозиції населення колективізації — все це дає право назвати весь лад у тому так званому Союзі найстрашнішою, найчорнішою реакцією, яка коли-небудь існувала на світі. І треба мати дійсно ленінсько-сталінську безмежну сміливість, щоб, будучи такими чорними реакціонерами, називати всіх, хто не є московський комуніст, реакціонерами".

Петро не надушував на ногу Мабель, не підводив голови — він, затиснувши уста, наче люто тримав у них нитку, записував безустанку. А Мері взяла новий аркушик.

— І от що пише, Мабель, брат про тих, які в Европі чи в Америці звуть себе комуністами, комунізанами, друзями Совєтського Союзу та всякими іншими подібними назвами: "Не можна дивуватися з тих сотень тисяч чи мільйонів малоосвічених, темних, вимучених тяготами життя робітників, які записуються в комуністичні партії.