Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Хто? - здивувався містер Домбі.- Що це значить? У чім справа?

- Уолтер, тату! - боязко повторила Флоренс, зрозумівши, що занадто по-панібратському звернулася до батька.- Той, хто знайшов мене, коли я загубилася.

- Це вона про молодого Гея, Луїзо? - спитав містер Домбі, суплячи брови.- Ця дитина щось надто галаслива стала. Навряд чи то Гей. Піди, прошу, подивися.

Місіс Чік вибігла в коридор і повернулася зі звісткою, що то й справді прийшов молодий Гей у супроводі якоїсь чудної на вигляд особи, і що молодий Гей не наважується ввійти, поки містер Домбі снідає, а почекає, коли містер Домбі дозволить потурбувати його.

- Скажіть, хай заходить негайно,- звелів містер Домбі.- Ну, Гею, у чім там справа? Хто вирядив вас сюди? Хіба не можна було послати когось іншого?

- Вибачте, сер,- відповів Уолтер.- Мене ніхто не посилав. Я сам насмілився приїхати. Сподіваюсь, ви даруєте мені цю сміливість, довідавшись про причину.

Але містер Домбі, не слухаючи його, поривався зазирнути йому за спину, наче той був стовпом на дорозі.

- Що це? - сказав містер Домбі.- Хто це? Я гадаю, ви помилилися дверима, сер.

- О, перепрошую, дуже, що я не сам, сер,- поквапився пояснити Уолтер,- але це... це капітан Катл, сер.

- Уол-ре, хлопче мій,- грудним голосом прогудів капітан,- тримайся!

І в ту ж мить, ступивши крок наперед, виніс на огляд присутніх свій обширний синій костюм, свій знаменитий комір та свій гулявий ніс у повній красі і, чемно привітавши своїм гачком дам, зігнувся в поклоні перед містером Домбі з вощеним капелюхом у руці й свіжовитисненим червоним екватором круг голови.

Містер Домбі з обуреним подивом глянув на цю з’яву, самим своїм виглядом мовби закликаючи й дам до протесту. Маленький Поль, що ввійшов слідом за Флоренс, сахнувся до міс Токс, коли капітан почав вимахувати своїм гачком, і став в оборонну позицію.

- Ну, Гею,- мовив містер Домбі,- то що ви мали мені сказати?

Капітан знову, наче як вступ до розмови, що не могла не задовольнити обидві сторони, повторив: «Тримайсь, Уолтере!»

- Боюся, сер,- почав Уолтер, тремтячи й потупивши очі,- що я допустився великої сміливості, приїхавши сюди. Надто великої сміливості. Але й приїхавши сюди, я навряа чи наважився б просити зустрічі з вами, якби міс Домбі не перестріла мене і...

- Ну? - сказав містер Домбі, спостерігши, що він глянув на Флоренс, і мимоволі насупився, коли дівчинка усмішкою підбадьорила хлопця.- Далі! Далі, прошу!

- Так, так,- вкинув капітан, уважаючи за обов’язок чемності підтримати містера Домбі.- Добре сказано. Далі, Уол-ре!

Погляд, кинутий містером Домбі в знак подяки за підтримку, мусив був спопелити капітана. Але той, безневинно примруживши око, порухом свого гачка пояснив містерові Домбі, що хлопець, мовляв, трохи ніяковіє та незабаром підбадьориться.

- Справа, що привела мене сюди, цілком приватна й особиста, сер,- затинаючись, вів далі Уолтер,- і капітан Катл...

- Тут! - гукнув капітан, запевняючи, що він напохваті і на нього можна звіритись.

- Старий друг мого бідного дядька й чудова людина, сер,- Уолтер підвів благальний погляд, немов заступаючись за капітана,- ласкаво запропонував поїхати зі мною, у чому я ніяк не міг йому відмовити.

- Ще б пак,- самовдоволено озвався капітан.- Чого відмовлятися? Далі, Уол-ре!

- І ось, сер,- Уолтер зважився нарешті дивитися в очі містерові Домбі й відчайдушно - бо дітись було вже нікуди - повів далі: - ось я й прийшов разом з ним, сер, сказати, що мій бідний дядько в надзвичайно скрутному становищі. Його торгівля поволі занепала, і він не може сплатити векселя, він мучився цією думкою вже багато місяців, про що я дуже добре знаю, сер, а зараз у нього сидить судовий маклер, і він ризикує втратити все своє майно, а це розіб’є йому серце. І якби ви, сер, здавна знаючи дядька як поважну людину, ласкаво допомогли б йому в його біді,- ми б вам повік не надякувалися, сер.

Сльози бриніли в Уолтерових очах, та й у Флоренс теж, і батько її це помітив, дарма що дивився, здавалось, тільки на Уолтера.

- Сума дуже велика, сер,- сказав Уолтер,- понад триста фунтів. Дядька це нещастя зовсім приголомшило, йому так тяжко, але зарадити чимсь він не може. Він не знає навіть, що я у вас. Ви, напевне, захочете знати, сер,- по короткому ваганні додав Уолтер,- чого саме мені від вас треба. Правду сказати, я й сам не знаю. У дядька є крам, на який - можу ручитись - не накладено арешту за інші борги, та ось і капітан Катл може з свого боку поручитися за нього. Я... я не хотів би про це... про мою невелику платню... але якби ви дозволили... підсумувати... авансом... дядько... ощадливий... чесний старий чоловік, сер.- По цих уривчастих фразах Уолтер замовк і понуро стояв перед своїм патроном.

Визнавши, що настала слушна хвилина для демонстрації скарбів, капітан Катл підійшов до столу, повідсовував чашки, звільнивши місце коло ліктя містера Домбі, видобув з кишені свій срібний годинник, готівку, чайні ложечки й щипці для цукру і, поклавши все це купкою, щоб надати якомога вартіснішого вигляду, виголосив таку промову:

- Півбухана краще ніж зовсім без хліба, і це ж стосується і крихт. Тут - небагато. Можна додати річний прибуток у сто фунтів. Якщо є на світі людина, напхана знанням, то це - старий Сол Джілс. Якщо існує хлопець, що обіцяє...- капітан пригадав принагідну цитату: - ...текти молоком і медом,- то це його небіж.

І, ставши назад на своє місце, капітан почав пригладжувати свої розкуйовджені кучері з виглядом людини, що успішно довела до кінця нелегку для виконання роль.

Коли Уолтер замовк, очі містера Домбі спинились на Полеві. Хлопець, бачачи, що сестра його похнюпила голову і тихо плаче, перейнявшись чужим нещастям, підійшов до неї й намагався заспокоїти її, виразно поглядаючи то на Уолтера, то на батька. Вислухавши промову капітана Катла з поблажливою байдужістю містер Домбі знову втупив очі в сина і кілька секунд мовчки й пильно дивився на нього.

- Чому він заборгувався? - спитав містер Домбі.- Хто давав позичку?

- Він не знає,- відповів капітан, кладучи руку Уолтерові на плече.- Знаю