Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Засіб? Містер Домбі? - белькотів Уолтер.

- Насамперед ти побіжиш до контори й дізнаєшся, чи він там,- сказав капітан Катл, ляснувши його по спині.- Ну, духом!

Уолтер відчув, що команда ця не підлягає обговоренню,- а коли б і не відчув, то досить було кинути погляд на дядька, щоб відчути,- і зник її виконувати. Незабаром він повернувся захеканий і сповістив, що містера Домбі в конторі нема. Була субота, і він поїхав до Брайтона.

- Ось що я скажу тобі, Уол-ре,- мовив капітан, що за час його відсутності, здавалось, приготувався й до такої непередбаченої, обставини,- ми поїдемо до Брайтона. Я підтримаю тебе, хлопче. Підтримаю тебе, Уол-ре. Ми рушаємо до Брайтона вечірнім диліжансом.

Коли вже так конче треба звернутись до містера Домбі,- про що Уолтерові страшно було й думати,- то він волів би піти до нього сам, не вдаючись до особистої підтримки капітана, який для містера Домбі навряд чи багато важив. Та що капітан, очевидно, був іншої думки, і що його ревною і щирою дружбою хтось такий молодий, як Уолтер, не міг нехтувати, то хлопець утримався від заперечень. Катл похапцем попрощався з Соломоном Джілсом, поклав назад у кишеню гроші, чайні ложки, щипчики для цукру та срібного годинника,- гадаючи, як із жахом подумав Уолтер, справити ними разюче враження на містера Домбі,- і не гаючи ні хвилини потяг за собою хлопця на каретний двір, по дорозі неодноразово запевнивши його, що стоятиме за нього до кінця.

Майор Бегсток, на основі тривалих і частих спостережень за Полем, проведених за доломогою театрального бінокля по той бік Принцесиного Майдану, а також на підставі детальних - щоденних, щотижневих та щомісячних - рапортів тубільця, який з цією метою підтримував безперервний зв'язок з покоївкою міс Токс, прийшов до висновку, що з містером Домбі, сер, варто познайомитись, і що Дж. Бі - саме той чолов’яга, хто це зробить.

Міс Токс, проте, ставилась до нього стримано й холодно відмовлялася зрозуміти майора, коли той пробував (дуже часто) щось від неї дізнатися. Тому, незважаючи на вроджену хитрість та крутий характер, майор був схильний віддати здійснення своїх бажань певною мірою на ласку долі, «яка», не раз говорив він, підхихикуючи, у клубі, «у п’ятдесяти випадках проти одного тягнула руку за Джоєм Бі, сер, ще відтоді, як його брат помер у Вест-Індії від жовтухи».

Чекати нагоди довелось йому таки довгенько, але нарешті вона прийшла. Коли темношкірий слуга з усіма подробицями доповів йому про від’їзд міс Токс до Брайтона, майор раптом, з теплом на серці, згадав свого приятеля Бісерстона з Бенгалії, який просив майора при нагоді відвідати в Брайтоні його сина. А коли той-таки темношкірий доповів, що Поль живе у місіс Піпчін, майор згадав і про листа (на якого досі не звертав ні щонайменшої уваги), переданого юним містером Бісерстоном, ще як той тільки-но прибув до Англії, і збагнув, що перед ним - нагода. Але саме в цю мить на майора напала така люта подагра, що замість подяки він жбурнув у слугу стільця й заприсягся убити падлюку раніше, ніж подохне сам. Цій обіцянці темношкірий слуга дуже був схильний повірити.

Кінець кінцем, позбувшися своєї недуги, майор разом із тубільцем однієї суботи подалися до Брайтона. Дорогою він раз у раз згадував міс Токс і смакував наперед, як штурмом візьме її знаменитого друга, якого вона повила такою таємницею й заради якого зрадила його - майора Бегстока!

- Ну-ну, мадам, ну-ну! - казав майор, наливаючись мстивістю, аж кров бухала в його вже й так гарячу голову.- Ну-ну,- відцуратися Джоя Бі, мадам? О ні, мадам, ні: ще рано! Рано, хай йому біс, сер! Джо пильнує, мадам. Бегсток ще живий, сер. Дж. Бі дещо уміє, мадам. Джош завжди назирці, сер. Ви ще побачите, яка в нього тверда вдача, мадам. Крутий, сер, крутий той Джозеф і збіса хитрющий.

І справді, юний містер Бісерстон, якого майор узяв з собою на прогулянку, переконався, що вдача в нього вельми тверда. Та майор, з масним, як стілтонський сир, обличчям та очима креветки, вперто тинявся по узбережжю, зовсім не цікавлячись думкою цього молодого джентльмена, і, тягнучи за собою містера Бісерстона, шукав поглядом містера Домбі з дітьми.

По якімсь часі майор, звісно, розпитавши перед тим місіс Піпчін, вислідив Поля і Флоренс в товаристві показного джентльмена (безперечно, містера Домбі) і кинувся на них в атаку. Коли вдвох із містером Бісерстоном вони врізалися в саму середину маленького загону, містер Бісерстон, звичайно, заговорив зі своїми товаришами по нещастю. Тоді майор зупинився і заходивсь розглядати та вихваляти їх: зі здивуванням завважив, що бачився з ними й раніше у свого друга міс Токс на Принцесиному Майдані, висловив думку, що Поль збіса милий хлопчик й давній його приятель, спитав, чи пам’ятає він Джоя Бі, майора, і, нарешті, раптом згадавши про правила доброго тону, обернувся до містера Домбі попросити пробачення.

- Завдяки цьому маленькому приятелю, я сам роблюсь дитиною, сер,- сказав майор.- Старий солдат, сер,- майор Бегсток до послуг ваших,- не соромиться признатись у цім.- Тут майор підніс капелюха.- Хай йому біс, сер,- запально вигукнув він,- я вам заздрю! - Тоді схаменувся і додав: - Ох, даруйте мені цей вибрик.

Містер Домбі запевнив, що то пусте.

- Старий вояк, сер,- сказав майор,- пропахлий димом, смажений сонцем, битий, скалічений старий пес, не побоїться, що така людина, як містер Домбі, засудить деякі його дивацтва. Я ж, здається, маю честь говорити з містером Домбі?

- Так, в даний час я є скромним представником роду, що носить це ім’я,- відповів містер Домбі.

- Далебі, сер,- скрикнув майор.- Та це ж славетне ім’я! Це ім’я, сер,- сказав рішуче майор, немов був певен, що містер Домбі почне перечити, і вважав за прикрий обов’язок поставити його на місце,- це ім’я - відоме й уславлене по всіх англійських колоніях. Це таке ім’я, сер, яким кожен пишався б. Джозеф Бегсток зовсім не лестить, сер. Його величність герцог Йоркський не раз казав: «У