Соломія Крушельницька - Врублевська Валерія
Перші дні на морі сестри почували себе досить погано, але завдяки дружнім піклуванням синьйори Лаллоні з часом акліматизувалися. Пізніше вони навіть раділи подорожі і здебільшого, якщо дозволяла погода, перебували на палубі.
Не обійшлося і без залицянь. Дівчата трималися осторонь веселих компаній. Це допомагало, але не дуже. У Соломію закохувалися скрізь, де вона з'являлася, і незабаром біля неї наполегливо увивався власник величезного маєтку в Південній Америці Гвідо Макароні, виходець з Італії. Через п'ять днів їхнього плавання він уже запропонував їй руку і серце. Соломія була вельми обережна.
— Бачте, пане...
— Гвідо Макароні!
— Бачте, пане Гвідо Макароні, я маю... я хворію... Італієць здивовано дивиться на сильну струнку постать
Соломії, потім здивовано переводить погляд на Олену. Оленка не витримує, пирскає сміхом...
— Вона не тілом хвора... вона співати любить, а то, знаєте, то така хвороба, що з нею не жарт.
— Нехай мене пані не морочить,— нарешті буркає він,— хіба то хвороба? Мені сказали, що пані оперна співачка...
— Отож-бо воно й є,— багатозначно глянувши на нього, кинула Соломія.
— Дурниця,— поблажливо махнув рукою пан Гвідо,— це навіть цікаво, наскільки я знаю, такої дружини ніхто не мав би з моїх сусідів.
Дівчата мовчать, роблячи вигляд, що заклопотані спогляданням моря. Панові Гвідо дуже хочеться позбавитися товариства Оленки, і він пропонує:
— Може, підемо, панно Саломея, до дансінгу?.. Соломія з щирістю, на яку була тільки здатна, дивлячись
йому у вічі, прошепотіла:
— Я воліла б бути зараз у трюмі...
Збитий її чаруючим поглядом із пантелику, Гвідо Макароні не второпав:
— В трюмі? Але ж, ласкава пані! Хто ж там витримає... і, крім того, там повно емігрантів...
— Емігрантів?— перепитала, і поки вона повільно вимовляла це слово, в уяві її постав страшний краківський залізничний вокзал. Вона ще мент постояла, а потім, не сказавши жодного слова, відійшла від Оленки і італійця.
Оленка, зрозумівши вчинок Соломії як продовження гри, промовчала.
За якийсь час, позбувшись товариства італійця, Олена пішла шукати Соломію... Та Соломія зникла. Олена шукала її на палубі — ніхто не бачив. Знайшли Соломію в трюмі. Вона сиділа серед тих "брудних мандрівних птахів"— емігрантів і співала для них, а вони слухали, дивилися на таку вродливу землячку, наче на омріяну свою долю.
Згодом пароплав кинув якір у порту Вальпараісо. Вже сидячи у фіакрі, який мав відвезти їх на вокзал, звідки вони повинні були їхати до Сант-Яго, Соломія побачила нерівний потічок емігрантів, що, оточений поліцією, несміло спускався по трапу.
— Дивись, Оленко,— сказала вона сестрі,—це й наша доля!
Сезон почався вдало. Соломію вітали пристрасно і гаряче. Вона, як завжди, старанно опрацьовувала свій репертуар, ведучи майже відлюдницький спосіб життя. Готель, ранкові прогулянки, вправи, сцена... Ніяких товариських гулянок, крім гостинних банкетів для артистів, де не бути неґречно, та тільки до дев'ятої години вечора...
По силі таланту з нею ніхто не міг стати поруч. "...її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже в три октави було унікальним явищем в світовому оперному мистецтві",— писали про той період її творчості критики.
П'ять місяців триває в 1897 році тріумф української співачки в Сант-Яго. Гастролі закінчилися у жовтні великим бенефісом. За чілійським звичаєм на знак найвищої пошани і почестей в театрі випустили білих голубів. Газети, зокрема "Ель Арте", багато приділяли уваги не баченій досі грі актриси.
У ті роки створювалася і громадська думка про Соломію Крушельницьку. Народ по-справжньому пишався своєю дочкою, як тією музичною силою, яку породила українська земля. Павлик — її ласкавий опікун і палкий прихильник таланту — так писав до Драгоманова ще в 1894 році: "Та зверніть Ви увагу на ту людину, котра гаряче бажає познакомитися з Вами і служити нашій справі. Окрім величезного артистичного таланту... це дійсно чудо якесь між русинками. В Львові я переконався, що вона вже тепер здобула собі благодатний культурний вплив на русинів загалом, і то в поступовому, майже радикальному напрямку, і чим більше ми попрацюємо над її духовним розвитком, тим більшим той вплив буде. Ось де наш інтерес. Вірте мені, що та молода людина відіграє велику роль між русинами, коли ще не далі. Вона є величезна психологічна сила. Я щось таке бачу вперше в життю".
Взимку Соломія знову приїздить у Парму для участі в опері Пуччіні "Богема". Перед цим співачку запросили в Бергамо співати на святі, котре влаштовувалося на сторіччі з дня народження композитора Доніцетті. Голос Крушельницької справив на всіх таке враження, що комітет по влаштуванню роковин нагородив чужинку ювілейною медаллю. Отже, італійські любителі опери вже знали молоду співачку, і ще на початку її виступів пармська газета писала: "Голос її дивовижно гнучкий, звуки ніжні і водночас міцні, інтонація вельми драматична, фразування вражає експресією і силою впливу, а вимова досконалою вірністю. Всі ці якості притаманні молодій артистці, що колись дебютувала в Кремоні і вже записала до свого активу блискучі успіхи в американських театрах і у Трієсті, а тепер готується пожинати нові лаври у Пармі".
Соломія дійсно готувалася до перемог. Вона мала співати Ельзу в "Лоенгріні"— то одна з улюблених її ролей; і Мімі в новій опері Пуччіні "Богема". Після вдалого дебюту в Кремоні в його опері "Манон Леско" композитор вдруге запросив співачку — в Пармі мала відбутися прем'єра "Богеми". Репетиціями керував сам маестро, а Соломія, що добре знала його вимоги, намагалася створити щирий і теплий образ Мімі. Маестро любив цю оперу, здається, він любив усі свої опери, але "Богема", котра нагадувала молодість, все-таки найдорожча йому. Соломія відчувала схвильованість почуттів і композитора, і героїні — це спонукало її шукати відповідних емоцій і в своїй душі. Композитор був вельми задоволений співачкою.
Життя Соломії під час гастролей в Пармі в побутовому відношенні стало складнішим, ніж будь-коли — не було з нею її коханої Оленки. У черговій мандрівці з концертами по Західній Україні, в Стрию, сестри познайомилися з відомим фольклористом Володимиром Охримовичем. Він справив гарне враження на них, особливо на Оленку, і в тому ж році вона стала його дружиною.
Соломію радував цей шлюб, вона високо цінувала Володимира, особливо після того, як він, будучи вже депутатом сейму, враховуючи складне матеріальне становище Василя
Стефаника, відступив йому своє місце. "Це праведна душа",— говорила про нього Соломія і називала ласкаво: "Хримцю". В майбутньому, приїжджаючи на Україну, вона завжди гостюватиме в родині Охримовичів, на вулиці Лисенка.
У Пармі, як і скрізь, менш везучі актори заздрили Соломії і за прекрасний голос, і за драматичний талант, і навіть за те, що композитор виділяв її серед інших.
Чи дратувало її таке ставлення? Можливо, а може, й ні. Бо, поклавши собі за правило ніколи не цікавитися плітками про себе і ніколи не з'ясовувати ні з ким стосунки, вона не дозволяла собі нервувати. Оптимістка за характером, Соломія знала лише один спосіб перемоги — зробити краще.
Чи була вона честолюбною? Так, була.
Чи прагнула слави? Безумовно.
Вона була гордою? О так!
їй не завжди вдавалося бути доброзичливою з усіма? Що ж...
Чи можуть ці риси характеризувати людину, як далеку від взірця? Можливо.
Але не Соломію Крушельницьку, бо все те було необхідно їй в її устремлінні, а в його грунті лежало прагнення досконалості. Навіть гордість — помічна тут, бо допомагає відкинути все дрібне, зайве, непотрібне...
Вона була вольовою людиною. Мусила нею бути, оскільки воля для неї — джерело і умова творчості. Виникали в житті Соломії Крушельницької ситуації, в яких вона нібито вступала в суперечність зі своїм спокійним характером. Але це може здаватися лише тому, для кого психологічна природа вольових людей — таємниця. Основний компонент цієї таємниці полягає в тій простій на перший погляд речі, що пошуки насолод у житті такої людини нічого не значать.
Коли Соломія виборсалася із львівської пастки,— раз і назавжди усвідомила життя як безконечну боротьбу. Родинні нещастя і власні переживання тільки підтвердили це. Ще в дитинстві, зацікавившися скороминучістю усього живого і переживши справжній душевний катаклізм, вона все-таки не змогла до кінця повірити у власну смертність. Але з того часу її ставлення до смерті можна схарактеризувати як прагнення чогось, що дало б життю безсмертя. Вона шукала і найшла його у творчості, у ствердженні себе як артистки, вдосконаленні майстерності, переконанні своєї необхідності.
Щоправда, така позиція призводила до ряду самообмежень, навіть страждань, Соломію обходило звичайне щастя і спокій. До того ж — той, хто так вчинив зі своїм життям, не міг уже до інших ставитися звичайно.
Соломія не мала звички до самої смерті коли-небудь і де-небудь жалітися на своїх ворогів. Вона потім, із часом, зрозуміла, що вимагати від багатьох інших піклуватися про когось більше, ніж про себе,— смішно. Так може чинити лише особистість із виключно розвинутим відчуттям людяності, решта... є решта... та й годі! Ворогів не боялася.
— Що ж,— казала,— раз є вороги — буде й перемога!
З часів її виступів у Пармі зберігся загадковий лист. Загадковий — бо невідомо, до кого він і з якого приводу...
"Шановний синьйоре!
Я надзвичайно здивована тим, що погані відомості про мене (?) доходять до Вас так швидко! Може, їх передають телеграфом?!
Необхідність спростувати подібні чутки прикро вражає мене, адже репетиції "Богеми" аж ніяк не були порушені ні через мене, ні через кого-небудь іншого, оскільки ці репетиції проходять найкращим чином.
Я й не знала, що відпочинок у день вистави називається примхами! Щоправда, згідно з контрактом я маю співати в двох операх, але, вибачайте, в контракті не говориться про проведення репетиції у день вистави.
Мені здається більш логічним і справедливим не надсаджуватися на репетиціях, щоб створити насправді живий образ Мімі.
А хіба могла я забути Ельзу з її вдачею, зовсім несхожою на Мімі (це ніяка не новина)? Ні і "ще раз ні"! Надто вже дорогі мені спогади про успіх у цій ролі, здобутий у пармському "Реджо".
Красно дякую за Ваше миле зауваження, що я — видатна Ледацюжка, і запевняю Вас, що можу добре співати в обох операх! Ви згодні?
Що ж до необхідних і цінних репетицій, де я мушу брати участь в першу чергу, то тут я визнаю Вас цілком правим, та що робити!
Сподіваюсь вхопити характер Мімі, особливо з люб'язною допомогою маестро Пуччіні, віддам все моє серце і душу, аби змогти..."
Висока людська гідність, з якою Соломія обстоює тут свої уявлення про артистичну працю, розважливість, відсутність роздратування чи зверхності примадонни навіть у тому випадку, коли з нею поводяться несправедливо.
