Містер та місіс Орф - Радутний Радій

Ох, яка ж гладеньку була її шкіра!.. Фільтри на очах — щоб не вицвіли, не перетворилися на морозний лід її блакитні озера. Нікому вони не дістануться, нікому. Ексклюзив.

Після фільтрів Еврі вже не дивилася й працювати стало відчутно легше.

Для якісного клонування був потрібен матеріал з клькох органів, й тіло довелося перевертати.

— Потерпи, моя рідна, — шепотів він, й шепіт його білою хмаркою осідав на синій від холоду шкірі. Не його шкірі.

Все? Все.

Те, що лишилося, вже ніхто не буде нахабно лапати. Тим, що лишилося всередині, хай задавляться. Більшість з того вже продається, а кілька дрібничок — ось-ось підуть у серію. Чорт з ними, хай пиляють.

— Прощай, моя люба. Добраніч. Через п'ятнадцять років я скажу тобі "Доброго ранку!".

Валіза з металевим звуком втягнула у себе інструменти та здобич. Вона трохи поважчала, але це ненадовго. Повертатися тим же шляхом не можна. Шлях доведеться прокласти новий. Крізь скло і бетон, крізь скелю та грунт.

Опісля прокладання шляху валіза полегшає.

Орф покинув електрокар і йшов, майже біг, а мерці так само дивилися. Вже не з надією, але із зловтіхою. Ай, молодець. Ай, невже таки вибереться?

Не вибрався.

— Не скажу, що радий вас бачити, містере Орф, — пролунало зі стелі.

Орф зупинився. Валіза гримнула об підлогу й наїжачилась датчиками — ну, кому тут ще заспівати?

— Хто тут? — хрипко запитав Орф.

— Мене звати Ейд, — на стіні колихнулася мінливе світлове марево, зфокусувалося, перетворилося на чоловіка — немолодого, з сивиною в акуратній борідці, за солідним письмовим столом. Зображення було не дуже якісним — об'єм майже не відчувався, але для роздачі вказівок, цього мабуть, вистачало. І цього разу теж вистачило.

— Я знаю, хто ви, містере Ейд, — відсапуючись, кивнув Орф. — Вибачте, я тут трохи... побешкетував.

— Це нічого, — милостиво кивнув хазяїн. — Я теж знаю, хто ви, містере Орф. Ви розумієте, що це означає?

Орф розумів. Розумів, що він не зміг лишитися анонімним терористом Фрогом. Розумів, що місіс Парсі його здала. Розумів, що порушив купу, купу, купу писаних та неписаних законів, і що його здадуть. Незважаючи на гроші, вплив, ім'я та все інше. Він не бог. Містер Айд значно ближчий до цієї посади.

Але здаватися не можна, бо у валізі — Еврі.

Не можна здаватись!

Ніяк не можна здаватись!!!

Ейд теж мовчав. Валіза так само шукала, кому б його заспівати, й Орф побоювався, щоб її примітивний мозок не знайшов таки-ціль. З кожною секундною десь там, нагорі, гуртувалися все більші та більші сили, озброювалися, готувалися зустрічати. Мабуть, біля входу. Дуже хотілося вірити, що лише біля входу. Але якщо там є хтось розумний, то врешті-решт він поставить варту і біля інших потенційних виходів. Або підніме в повітря літак. Або два. Або викличе на допомогу поліцію, армію й "Блекуотер".

— Я так розумію, — здалеку почав Орф. — Що ви, містере Ейд, маєте якусь пропозицію?

— Вірно, — чоловік на екрані кивнув, й від того руху зображення пішло брижами. — Маю.

Й замовк.

— Уважно вас слухаю, — Орф зробив вигляд ніби він спокійний. Абсолютно спокійний, і ніхто нікуди не поспішає. Й валіза здатне не лише пробити дірку у скелі, але й рознести на прах усе підземелля.

— Я можу вас випустити, — коротко сказав містер Ейд. Помовчав.

Кожна секунда крапала на шкіру Орфа розпеченим свинцем, але він мовчав.

— І навіть не повідомляти нікому ваше ім'я...

Так, це був би непоганий варіант. Але що він захоче навзамін?

Орф негайно висунув, прийняв і ухвалив єдиний варіант, на який він ніколи не піде. Еврі — не віддавати. Хтозахтопротихтоутримався? Одноголосно.

— Мені потрібні ваші імпланти, містере Орф. Не лише бекапи. Усі. Гармата. Підсилювачі. Стимулятори. Нейронні активатори.

— Нейронних активаторів не існує в природі.

— Вірю, — Ейд навіть зійшов до того, щоб милостиво покивати. — Тоді усе інше. Повна документація на всі розробки, й всі означає всі. Ну і зразки, ясна річ, хоча це і не так важливо.

— Які гарантії?

— А яких би ви хотіли?

— Сироватку.

— Згода. Вона у вас при собі?

— Так. Вам доведеться спуститися.

— Піднятися.

— Не зрозумів?

— Я зараз практично під вами, містере Орф. Практично під вами, глибше на кілька десятків метрів.

— Он як...

Щось не так було у короткім цим повідомленні. Ну, глибше, то й що? Ну, не на поверхні, а теж зарився під землю — що з того?

Але щось було не так.

Втім, вибору таки не було.

Чекаю.

Чекати довелося недовго.

Коли у висаджених дверях з'явилася хистка, мінлива від морозного туману фігура, валіза мало не кинулася назустріч, але Орф ворухнув пальцем й пристрій слухняно завмер.

— Цікава штука, — спокійно промовив містер Ейд. — Теж ваша розробка? Як називається?

— Наша. "Ліра".

— Включіть і її в калькуляцію.

— Добре.

"Ліра" підскочила близько, тримаючись проміж Орфом та містером Ейдом, відкрилася. На поличці виїхав закоркований слоїк з темно-прозорою рідиною.

Ейд узяв його, уважно оглянув печатку.

— Наша?

— Ваша.

— А непогану продукцію виробляємо, чи не так?

Він навіть посміхнувся, але Орф лише дивився на нього, й жодна емоція не відбивалася на обличчі.

— Що ж, — містер Ейд приклав до печатки вказівного пальця, та блиснула червоним сяйвом та розсипалася на порох. — Засвідчую, що в обмін на технології, передані нашій корпорації містером Орфом я прибираю всю охоронців корпорації зі шляху містера Орфа, зобов'язуюся не розголошувати його ім'я та не вистувати претензій з приводу завданої корпорації шкоди. Прозіт!

Він трохи картинно підняв руку зі слоїком, й різко перехилив його. Скривився. Пробурмотів "Ну й гидота, треба буде сказати технологам, хай щось зроблять зі смаком...", хукнув, наче горілки хильнув.

— Ваша черга, містере Орф.

— Потрібен канал зв'язку.

— Чули? — невідомо кого запитав Ейд, але стеля відповіла без найменшої паузи:

— Встановлено.

— Прошу вас, містере Орф.

Вхід до мережі звідси, з чого ворожого підземелля був... незвичним. Як наче довелося повзти через тунель з колючої дротом, причому дріт аж гудів під напругою, а з гострих шипів стікала отрута. Крок ліворуч — смерть, крок праворуч — каліцтво і смерть, вгору, вниз та назад — смерть, а потім каліцтво. Лише вперед і дуже поволі.

— Готово.

— Дякую, містере Орф, — Ейд посміхнувся. — Тепер можу сказати, що був радий вас бачити.

З вигляду Орфа можна було зробити висновок, що радість та йому зовсім не в радість.

— Я можу йти?

— Будь ласка, містере Орф. Вибачте, що не запрошую на чашку кави, але, розумієте...

— Розумію. Прощавайте.

— До побачення, містере Орф. Не забудьте лишити валізу.

"Ліра" слухняно викинула з себе контейнер з майбутньої Еврі й завмерла.біля черевика нового господаря Якби Орф не знав достеменно, що це лише пристрій, то сказав би, що валіза похнюпилась.

Але, звісно, то був лише складний пристрій.

Контейнер був не дуже важкий.

В тунелі, через який він проривався у сховище, вже прибирали сліди розгрому.

Машина, на якій привіз його містер Хайрен, стояла на тому ж місці.

Так само повільно відчинились ворота, й так само непоспіхом зачинилися поза спиною.Після тьмяного безтіньогового освітлення сховища яскраво-блакитне небо різало очі, а сонце видавалось прожектором, націленим с очі.

Як на допиті.

— Містере Орф...

Цього разу зображення сфокусувалося ще гірше — тим більше, за такого освітлення. Містер Ейд видавався тьмяною тінню самого себе.

— Ви погано знаєте роботу сироватки, — Ейд посміхався. — Вона нерозумна. Її справді не можна нейтралізувати, але обійти — досить легко. Нашої охорони тут справді нема. Охорону несла служба "Дайонес", а ці фурії, як ви знаєте, дуже не люблять, коли вбивають їхніх службовиць. Боюсь, що вони тепер вас на клоччя розірвуть. Всю цю інтригу задумав я, і знаєте, що я вам скажу? Підсунути вашій дружині змію булу дуже важко. Прощавайте ще раз, містере Орф... цього разу саме прощавайте, а ніяке не "до побачення".

— Те, що ви замовляли, містере Полло, — сказала жінка у чорному. Де-не-де чорне здавалось червоним, але, звісно, винуваті в тому були лише безтіньові лампи. Тут не любили яскравого світла.

— Дякую, дякую... Поставте, будь ласка, пакет... сюди, у куток.

— З нього капає, — попередила гостя.

— О, — посміхнувся містер Полло. — звичайно! Містер Орф був дуже талановитою людиною. Мабуть, його можна нвзвати справжнім генієм. Сподіваюсь, з його геніального мозку капатиме ще багато, багато, багато років.

09.09.10 — 14.09.10