Розумний і дурень - Іван Карпенко-Карий
Мар'яна (обніма його). Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду... (Зітхає.) Та й не видержала, бачиш, прийшла! (Обніма й цілує його.)
ЯВА XIII
Двері одчиня наймит. Палажка несе в одній руці мед, а в другій хліб.
Палажка. Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба!
Данило (держить Мар'яну за руку). Не треба!! Усі перекази - брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар'яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпременно!
Палажка. Нехай господь вам помагає.
Мар'яна (обніма її). Як весело нам буде, сестро, вмісті.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Та сама хата.
ЯВА І
Михайло і наймит.
Наймит. Єй-богу, я сам бачив і чув.
Михайло. Як же це було?
Наймит. А так: Палажка пішли за медом, а вони остались удвох. А Палажка взяли мед в одну руку, а в другій хліб несли, та й позвали мене одчинить двері. Я одчинив, і бачив, і чув, що іменно цілувались Данило з Мар'яною, і у цю неділю весілля у нас буде.
Михайло. Виходить, погуляєм на весіллі. Ну, біжи ж до жида й скажи йому, що я жду його.
Наймит виходить.
ЯВА II
Михайло (сам). Що це зо мною робиться? Ніколи й не думав, щоб справді жениться на Мар'яні, а тепер так погано на душі, наче хто одняв у мене великий бариш. Та й не бісової пари тобі дівка, як піддурила мене! І ластиться, й губу копилить, як до кого забалакаю, наче справді закохана... Я, дурний, радію собі, що така красива дівка біля мене в'ється, і думкою вже налигав її без шлюбу, а вона тим часом догадалась: найшла дурніщого і вже скрутила! От зілля! Виходить, наскочила коса на камень! Ні, братіку, стривай! Мар'яна не для тебе! Такої жінки мені треба - вона поможе погнуздать усіх жидів, коли мене вже провела!..
ЯВА III
Наймит входить.
Михайло. Чого ти хутко так вернувся? Мабуть, скажеш: нема жида, а сам, вражий син, і не ходив?
Наймит. Ну вже, господи! Ніколи нікому не вірите, - і не думаю обманювать. Жид іде сам сюди - вже на греблі, я його побачив та й вернувся.
Михайло. Ну, гаразд! Ти у мене права рука! Слухай, Захарку, піди до Мар'яни й скажи їй на самоті, та не перебреши гляди: Михайли нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть. Чуєш?
Наймит. Чую.
Михайло. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?
Наймит. Увечері... міцні... Михайло... стривайте...
Михайло. Дурень!
Наймит. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть...
Михайло. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш - вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло - куплю гарну шапку й червоний пояс. Чув?
Наймит. Чув.
Михайло. Ну, гайда!
Наймит. Купіть на неділю шапку й пояс, щоб на весілля можна було надіть.
Михайло. Добре.
Надворі собаки сердито гавкають, а жид кричить: "Гвулт, гвулт!"
Мабуть, Лейбу собаки тягають! Біжи мерщій, оборони.
Наймит одчиня двері, а Лейба прожогом вскакує, і, обернувшись до дверей, махає перед собою ярмулкою і дрига ногами, ніби від собак одбивається. Довгополий сюртук на ньому ззаду від проріхи до самого коміра розірваний. Наймит і Михайло сміються.
ЯВА IV
Лейба, Михайло і наймит. Наймит регоче, виходячи.
Лейба. Чого ти смієшся, свиня? Гарні смішки! Подивіться! (Показує спину.) Новий ластиковий сертук! (Захльобується.) Я думав, вони мене з'їдять.
Михайло (насилу здержує сміх). От іродові собаки. Ти, мабуть, утікав від них?
Лейба. Утікав!.. Ви б не втікали? Жвесно, утікав, а то вони умєсто сертука меня б надвоє перервалі! Хорошево бил би гендель! Я такіх собак ще не видав - настоящі звері... Я собі відмахуюсь ярмулкою, вони без вніманія лєзуть под ногами; я пустілся утікать, што єсть духу, вони схватілі меня за поли... Тольки услишіл: дир-р-р... Ой!.. Пропал новий сертук.
Михайло. Воно не по цілому попоролось, можна зашить.
Лейба. Ай вей мір! [6] З мєня уся душа вискочила! Так серце штучиться, наче хто в ступкє перец товче... Ох!
Михайло. Сядь, заспокойся.
Лейба. Ох!.. А как теперечка через деревня йтіть? Одново шкандал! Ох! (Сіда.)
Михайло. Ну, як же наше діло: береш щинки чи ні?
Лейба. Отчего не взять - возьму, только ви дорого хочітє. Нехай буде ровно двєсті.
Михайло. Я тобі вчора посліднє слово сказав - двісті п'ятдесят.
Лейба. І для чого вам стілько грошей? Ви заробляєте, а Данило роздає п'яницям.
Михайло. Тепер не буде роздавать.
Лейба. Як не буде? Учора у Янкеля поручителем за Федора підписався на векселі.
Михайло. О?!
Лейба. Пабєй мєня бог, правда.
Михайло. То чорта ж пухлого буде бачить Янкель ті гроші; хіба Хведір заплате.
Лейба. Ну, пущай сібє! Уступіте мінє, Михайло Каленикович, єй, невигодно!
Михайло. Як невигодно, то не бери, - хіба я тебе силую?
Лейба. А чим будеш хліб зароблять? Ох! Уступіте!..
Михайло. Ні з місця! Мені хоч завтра Гершко дасть ці гроші, він ще вчора просив!
Лейба. Крутой ви чалавєк!.. Нєчєго дєлать, нехай буде по-вашому. Дай боже заробить. (Вийма гроші.)
Михайло. Заробиш: там п'яниця на п'яниці!
Лейба. Ох... Там трезвость заводиться; хотят приговор зробить - водку не пить.
Михайло. Е, знаєш, як кажуть: "Зарікалась..."
Лейба (сміється). Та не видержала? Дай бог, штоб з етого приговору нічого не вийшло. Нате завдаток сто рублєй, а решту - як усе буде готово.
Михайло. Добре.
Лейба. Я сьогодня поєду на мєсто, роздивлюсь ще раз, може, там прийдеться заплатить, щоб трезвость не заводили... Проводіте мєня, бо я тепер боюся за собак. Ви не шмєйтесь, єй-богу, можна вмереть од страха, поки шіні перейдеш! Проведіте мєня на дворе, бо, може, там в шінях сидить ета сєрая большущая собака...
Михайло (сміється). Іди, іди...
Лейба (держить ззаду розірвані поли). Ви шмієтесь, а у
