Розумний і дурень - Іван Карпенко-Карий
Михайло. Так він і послухає! Сьогодні я звелів занять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.
Каленик. Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?
Михайло. Повіявся кудись з Федором. Знову яку-небудь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.
Каленик. Нехай же він із дому вже тоді тікає!
Аблакат. Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.
Каленик. Та так же воно й є. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.
Аблакат. Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Цим тілько способом ісправите заблудшого.
Каленик. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип'ємо на дорогу. (Налива.)
Каленик. То підвезете, й мене до попа. (Пішов.)
ЯВА VIII
Аблакат і Михайло, самі.
Михайло (озирається). Голова! Спасибі...
П'ють.
Діло почалось добре!
Аблакат. Чого ж ти зараз не вчепився, коли клює?
Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуєш, як я спитаю. На задаток.
Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.
Михайло. Як?
Аблакат. Та так: спасибі - мало!
Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип'ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там - тихенько тілько - підлий в це діло масла ще.
Аблакат. А роздувать вже будеш ти?
П'ють.
Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!
Михайло. Помагай тілько! Ходім!
Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар'яна, а потім Палажка. Побачивши їх, Михайло остається.
ЯВА IX
Мар'яна, Палажка і Михайло.
Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.
Мар'яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?
Михайло. Хто піймає - той охотник, а хто піймається - той звір.
Мар'яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роззяве.
Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Палажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.
Палажка збирає з столу і виносе.
Чого ти, Мар'яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?
Мар'яна. Співай кому іншому лазаря! [4] Що то за звір? Ти мене щитаєш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.
Михайло. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.
Мар'яна. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.
Михайло (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.
Мар'яна. Авжеж, не підступай, бо опечешся!
Михайло (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!
Мар'яна (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.
Михайло. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?
Мар'яна. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш - рада буду!
Михайло. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар'яно.
Мар'яна. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.
Михайло. Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!
Голос знадвору: "Михайле! А йди-бо, коні не стоять".
Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)
Палажка увійшла.
Мар'яна (одпиха). Одчепись!
Михайло (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)
ЯВА X
Мар'яна і Палажка.
Палажка. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?
Мар'яна. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.
Палажка. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?
Мар'яна. Сказала, що він дурний.
Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.
Мар'яна. Хіба такий?
Палажка. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попоштувать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)
ЯВА XI
Мар'яна одна.
Мар'яна. Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене... А тим часом я боюся, щоб не довідався Данило... От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!
ЯВА XII
Входить Данило.
Данило (ще на порозі). О! Й Мар'яна тут.
Мар'яна. Чого ж ти так перелякався?
Данило. Зрадів, скажи скоріше.
Мар'яна. Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.
Данило. А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене. Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом...
Мар'яна. Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!
Данило. А мене острах взяв, і я подумав, що ти мене не любиш вже...
Мар'яна. Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам... Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько раз і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім'я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка [5] не настане!
Данило. Я перший
