Літа мої – гуси-лебеді (збірка) - Кубарич Дмитро

em>
Переклад з російської за Р. Рождественським


Хтось кохає…
"Хтось кохає даль безмежну
Степового краю…" (М. Карпенко)

Хтось кохає даль безмежну,
Хтось когось кохає.
А я рідну нашу Спілку
За домівку маю.

Хто в "Дніпро", а хто в "Веселку"
Посилає вірші…
В нас є Спілка, є Карпенко –
Що нам треба більше?

Запросили ми Засенка
В добру нашу хату.
То ж подивимось, чи буде
Він нас друкувати.
Щиро вдячні ми Петренку
За пісні гарненькі
І тій дівчині-солістці
В сукні коротенькій.

Заспіваймо наостанку
Про "Карпати" милі,
Що у цю скрутну хвилину
Всіх нас приютили.

Примітка: Вірш на мелодію відомої пісні Миколи Карпенка-тодішнього чільника обласної Спілки письменників України – визнаний був найкращим експромтом на заключній частині вечора-зустрічі творчої молоді Івано-Франківської області, що проходила в ресторані "Карпати" у 1975 році.

Там, під муром коло церкви
Слова і музика народні

Там, під муром коло церкви,
В місті Рогатині
Постріляли наших друзів
О першій годині.

Привезли їх автом з тюрми,
В ряди поскладали,
Зачитали вирок смерті –
Стріли залунали.

Залунали гострі стріли
В груди невиннії.
Останні слова говорять:
"Слава Україні!"

Той покинув стару неньку,
Жінку з діточками
Той покинув дівчиноньку
З чорними бровами.

Спіть спокійно, любі друзі,
Слідом вашим йдемо.
Як здобудем Україну –
Смерть вашу спімнемо.

Записана в с. Обельниця від Петра Андрійовича Братуся

Ми ся побили в Зелені свята
Слова і музика народні

Ми ся побили в Зелені свята,
Прощайте хлопці і ви дівчата.
Прощайте хлопці і ви дівчата,
То є причина від його тата.

Най тато знає, як ми любились,
З його причини ми ся побили.
Ми ся побили на оболоні,
Щоб їм ся вели корови, коні.

Щоб їм ся вели, щоб вони мали,
Як нас, нещасних, будуть ховали.
Як нас, нещасних, будуть ховали.
Кожній любові приклад давали.

Приклад ми взяли, приклад лишили.
Котрі ся люблять, щоб ся женили,
Котрі ся люблять, щоб ся женили,
Щоб самі собі смерть не робили.

Пісня про трагічну долю двох молодих людей у с. Добринів Надії Заверухи і Петра Романіва, які у 1939 році не побрались через заборону батька хлопця женитись на гарній, але бідній дівчині. Текст пісні записала Марія Тернівська з с. Добринів. Подібне повторилось у 1942 році в с. Путятинці, де пішли з життя Дося Івасина і Степан Воляк. Мелодію пісні записано з уст Марії Андріївни Кубарич з с. Обельниця.


Люблю тебе

Я вдячний тобі, кохана

"Спасибо тебе, мой милый,
за то, что ты есть на свете…"
(Ю. Друнина)

Ти поруч – і все прекрасно:
І дощ, і вітри шалені…
Я вдячний тобі, кохана,
За те, що ти є у мене.

За ніжні оці ось руки,
За слово твоє натхненне…
Я вдячний тобі, кохана,
За те, що ти є у мене.

За дочку тобі я вдячний,
Я вдячний тобі за сина.
За те, що ти є у мене,
Кохана моя, єдина.

А ми ж могли й не зустрітись,
По іншій пройти стежині.
Кохана моя, я вдячний
За те, що ти є у мене.


Ти — моя пісня
За вікном черемха грає вітами
І береза коси розпустила…
Марить світ якимись Аелітами,
Тільки я тебе забуть не в силах.

Я несу тобі лілеї з росами
І цілую в снах дівочі коси.
Я весь світ пройду ногами босими
І зроблю усе, що ти попросиш.

Ти не знаєш, як то серцю боляче,
Як мені тебе не вистачає,
Як тебе обняти, рідна, хочеться,
Прогулятись вдвох зеленим гаєм.

А черемха знову грає вітами
І береза коси розпустила.
В моє серце ти ввійшла навіки вже
Піснею, зорею незгасимою.

Прийди до мене
Прийди до мене тихо і нежданно,
Схились в задумі на моє плече
Ти смуток мій, моя солодка рана,
Ти мій неспокій тисячі ночей.

Від тебе ні втекти, ні заховатись,
Ти – день мій, сонце, осінь і весна.
Мені тебе чекати і чекати,
І виглядати вимріяну в снах.

Та віриться: колись на зламі ночі
Тихенько ступиш ти на мій поріг
І зазирнуть у серце рідні очі
Й розтане сум, як перший ранній сніг.


Виглядаю тебе

Скільки ще чекать мені тебе,
Скільки ще ночей мені не спати?
Наді мною – небо голубе,
Над тобою – голубі Карпати.

Я злетів би гомоном гаїв
В ту весну, що викохав у мріях…
Ти не смійся, що думки свої
Приховати в серці я не вмію.

Та колись, як сад наш розцвіте,
Жайвором пірну у синь небесну –
Виглядати здалеку тебе,
Як далекі, неповторні весни.

Кують зозулі

Кують зозулі навесні,
Кують зозулі…
І пригадалися мені
Ті дні минулі.

Згадалось те, як ми удвох
Стрічали весни.
Та знаю я: те, що було,
Вже не воскресне.

Для нас співали солов'ї
Так дзвінко, лунко,
А ми п'яніли в тиху ніч
Від поцілунків.

Мені шептала ти: "Люблю
Й любити буду,
І ці щасливі вечори
Я не забуду…"

Та промайнули, як птахи,
І весни й зими,
Нас повели круті шляхи
В світи незримі.

…Кують зозулі навесні,
Кують зозулі,
Та не повернуть нам вони
Ті дні минулі
Згадай
Через чотири, через п'ять,
Через багато літ
Згадай колись на самоті
Ріку, зірок політ.

І зустрічі біля ріки,
І небо весняне…
І голос чийсь
(Та вже не мій)
Цю тишу розітне.

Надія
Гасне тихий день в обіймах ночі
І роса спадає на траву…
Як мені твої забути очі,
Коли ними мар'ю і живу.

Видно, моє щастя розплескалось
По Дністрових плесах голубих…
Нам калина віти нахиляла
І кружляли в небі голуби.

Як це сталось, як усе це сталось,
Що не розминутись нам ніяк?...
В піднебессі сонце догорало,
А в полях горів червоний мак.

Знаю, по весні настане літо –
Ступить доля і на мій поріг…
Тільки б не зів'яли ніжні квіти
І мороз не вдарив би по них.
Слова
Не кажи мені слова "прощай",
Коли в серці є крихта надії.
Я прошу тебе: не поспішай! –
Десь попереду зустріч у мріях.

"До побачення" краще скажи
І махни просто так рукою…
Я ніколи не був чужим
У життєвому вирі з тобою.

І нехай ти пішла, нехай,
І здається, надії немає –
Не скажу я тобі "прощай…" –
"До побачення! Я чекаю…"

Люблю
Дивлюся я з вікна
Чи не пройде вона –
В косинці голубій
По вулиці моїй.
Години дві дивлюсь –
Не йде вона чомусь.
Та я готов чекать
Не дві, а три і п'ять!

Вже й сутінки нічні,
І тиша залягла.
Чи здалось це мені?
Ні, ні! Вона ішла...
Ось очі підвела
З-під своїх милих брів...
І все. І вже пішла,
А я — як занімів.

...Дивлюся я з вікна:
Пішла, пішла вона
В косинці голубій
По вулиці моїй.
Не трачу я надій,
Бо знаю: день прийде,
Коли скажу я їй:
"Люблю, люблю тебе..."

Твої очі

Пропливають вітри, пропливають
Крізь нестримний днів наших плин...
Як я, рідна моя, чекаю
Тих щасливих днів, тих хвилин.

Розчинились вони у казці,
У теплі твоїх ніжних долонь.
Стрепенусь: було це насправді
Чи, можливо, манливий сон?

Заглядаю у твої очі:
Я б їх видивив аж до дна...
Як я хочу, нестерпно хочу,
Щоб завжди в них цвіла весна.

Щоб раділо усе навколо
Й небеса були голубі...
Хай же радість твоя ніколи
Не розчиниться у журбі.

Малюнок думки

За вікном – лелеки,
За вікном – весна.
Тільки ти далеко,
Тільки ти – одна.

Сонячні краплини
Падають з суцвіть,
А у тих краплинах –
Безкінечний світ.

Подарую тобі

Подарую тобі
Зір вечірніх коралі,
Подарую тобі
Безкінечність небес.
Коли всього цього
Часом буде замало –
Подарую світ весь
І в додаток себе.

Напиши мені листа

Вітер легко черешню колише,
Розсипа по землі білий цвіт…
Чом листів мені, люба, не пишеш,
Чом мовчиш уже стільки ось літ?

Тихо падають ранками роси,
Як рубіни, краплини блищать.
Напиши мені, я тебе прошу,
Бо не можу вже більше чекать.

Ходять парами хлопці й дівчата,
Їм черешня скида ніжний цвіт…
Я не можу так більше кохати –
Перешли хоч в конверті привіт.

А весна розходилася рання,
Та сумую я знов неспроста.
Я не можу, згорю від кохання,
Напиши ж мені, рідна, листа.


Дівоче

Знову квітне калина над річкою,
Знову вечір пливе вдалині.
Вплету в коси червоною стрічку я,
Що колись дарував ти мені.

Ти поїхав. Чому ж не вертаєшся?
Чи дороги назад не знайшов?
Бідне серце у грудях стискається –
Не вмирає дівоча любов.

Ясен місяць згори посміхається –
Що йому до дівочих страждань?
Ой, як важко, коли закохаєшся,
Ой любове моя молода.

Ти не муч мене довго розлукою,
Не волож моїх ясних очей.
Тож вернись, хай покінчу я з мукою,
Із безсонністю темних ночей.

Холостяк

Дивлюсь, буває, на дівчаток,
Ловлю їх теплий б