Літа мої – гуси-лебеді (збірка) - Кубарич Дмитро

ез тата
І дружина молода – вдова…

Тож коли вас десь біда спіткає –
"101" швиденько наберіть –
Й вам на допомогу поспішає
Служба порятунку в тую ж мить.

Примітка: вірш удостоєний першої премії на обласному конкурсі з нагоди Дня рятувальника у 2010р.
Мужність. Наснага. Сила

Вже воскресає день
Ясним умитий сонцем.
Вже воскресає день
В повній своїй красі.
Знову іду до вас,
Мужні, відважні хлопці
І помолюсь ще раз
Щиро за вас усіх.

Я помолюсь, аби
Всюди було спокійно,
Щоб обминало всіх
Лихо страшне завжди.
Ну, а якщо біда, –
Боже, прошу уклінно:
Дай же отим, що в ній,
Щиро допомогти.

Ви повсякчас в строю,
Вдень і вночі – на чатах,
В будні чи свята – все ж
Службу свою несете.
Знаю, вона важка,
Та вам не нарікати,
Бо коли все гаразд, –
Свято й у вас буде.

І коли тихий день
Вже відплива на крилах,
А темна ніч до нас
Проситься на поріг,
Знайте, що МНС –
Мужність, Наснага, Сила.
Вірте, що МНС
Вас захистить усіх.


Ти не вір…

Ти не вір, коли шепоче осінь,
Що не бути ні весні , ні літу.
Ти не вір, коли зима голосить
Й розсипає квіти – то не квіти.

Ти повір: хоч світ і неповторний,
Ще махне весна крилом цвітіння –
Ясне сонце, як вогненні жорна,
Перетре жорстокості насіння.


Родинне гніздо

Ми залишаєм милий серцю край,
Із рідного села навіки від'їжджаєм,
Бо інша нас приваблює краса,
А сторона своя стає немов чужа нам.

Лиш вусики засіються в юнця, –
Відразу поспішає він до міста.
Його міська приваблює краса,
Хоч хліб матусі дуже любить їсти.

Ніби його не ці ось гай, ліси
Леліяли колись, як свого сина…
Й не чути вже сопілок голоси,
І без пісень дівчат цвіте в селі калина.

А дома мати. Всі оці роки
На плечі їй важка лягає праця,
Бо син додому позабув стежки, –
Хоч би дзвінка від нього дочекаться.

І батькові пора б вже відпочить,
Та з досвітку він рук не покладає.
Та хіба в силах він біду спинить –
Гніздо родинне геть занепадає.

Авторизований переклад з російської

Етюд

Постаріло літо на очах:
Сплять берізки в жовтих сарафанах
І німіє, гине битий шлях
В сіруватих вранішніх туманах.
Зажурилась зморена ріка,
В небі розридалися лелеки…
Краю рідний, доля в них така:
Шлях у весни довгий і далекий.
Ластівко моя

Ліси й сади вже спорожніли,
Жовтіють тихії поля…
Куди, куди ти відлетіла,
Ластівко моя?
Чому, скажи, кудись помчала
За сині гори, за моря?
Чому зі мною не зосталась,
Ластівко моя?

Теплом пашать заморські далі,
Краї спекотні, знаю, є.
Але теплішого нема як
Серденько моє.
Ніщо тебе так не зігріє,
Не приголубить так, як я.
Вернись, прошу, моя надіє,
Ластівко моя.

Розлуки довгі дні спливають,
Немов вода на бистрині.
А я чекаю, виглядаю –
Сумно так мені.
Зима мине і крига скресне
І ти повернешся здаля.
Мені ти повертаєш весни,
Ластівко моя.
Авторизований переклад з російської


Напис на листівці

Перед нами – дороги-путі
І життя перед нами відкрите.
Якщо б'ються серця молоді –
Нам з тобою назавжди дружити.

Значить жити, всміхатись, любить,
Бути вірними щастю до краю…
Я в святковий сьогоднішній день
Від душі тобі щастя бажаю.

Заспіваймо, друзі
За тебе, Україно, помолюсь



Я щиро помолюсь за України долю.
За те, що вона є, що вижила таки,
Що Бог їй допоміг пізнати світлу волю,
Ту волю, за яку боролася віки.

Приспів:
Господи помилуй, Господи помилуй,
Бережи нас, Боже, від всіх бід,
Господи помилуй, Господи помилуй
І веди Вкраїну в новий світ.

За тих я помолюсь, що жертвами упали,
За тих, які усе зробили, що могли,
І хоч святої волі так і не діждались,
Та інших за собою в новий світ вели.
Приспів

Я щиро помолюсь за світлий день Вкраїни,
Я з вами помолюсь за рідних і чужих,
Щоб ми ні перед ким не гнули більше спини,
Ступали гордо й твердо по стежках крутих.
Приспів

Я помолюсь за тих, що лиш звелись на ноги,
За тих, які тепер з'явилися на світ.
Їм торувати далі ті шляхи-дороги,
Якими вперто йшли ми стільки довгих літ.
Приспів



Край мій — Галичина

Тихим дощем заколисана
Спить моя рідна земля.
Повість її недописана –
Доленька – доля моя.
Все тут мене щиро радує,
Піснею в серці бринить
Знаю, ніколи не зраджу я
Те, без чого не жить.
Приспів:
В серці своїм несу
Дивну твою красу,
Краю земних чудес –
Україно.
Ти в нас така одна (єдина)
Часточка рідної України,
В серці лиш ти одна –
Галичина.

Знову садами видзвонює
Та білопінна весна.
Душу мою заполонює
Край мій – Галичина
Ген за морями пшеничними
Мріють вишневі сади…
Де б не були ми, повернемось,
Вір'ю, завжди туди.
Приспів

Понад стрімкими потоками
Чиста прозорість небес.
Всі ми у тебе закохані,
Краю земних чудес.
Все, що нам долею суджено,
Вип'єм до дна,
Земле казкова, красо моя,
Краю мій – Галичина.
Приспів

Пісня про рідне місто
Музика Степана Дзевіна.

Століттями обвітрений, могутній,
Не в силах зупинити часу плин,
Сьогодні гордо дивиться в майбутнє
Наш древній, вічно юний Рогатин.

Приспів:

О, рідне місто — зоре світанкова,
Тобі мов саду, квітнути й рости.
Сіяй же вічно і мужній в любові,
Кохане наше місто — Рогатин.

Загоїлись твої смертельні рани,
Нанесені чужинцями не раз.
Від тих далеких весен Роксолани
Століття відділяють нині нас.

Приспів

Нехай же в тебе завше буде свято,
Щоб край Опільський в щасті розквітав.
І нині Роксолана в кожній хаті
Вас щиро хлібом-сіллю привіта.

Приспів

На землі Роксолани



Райдуги-веселки
Сяють над полями,
Росами умилось
Сонце золоте,
Земле наша рідна,
Земле Роксолани,
Ти у світлій долі,
В радості цвітеш.

Вбралися каштани
У намисто біле.
Край наш неповторний –
Де такий знайдеш?
На розлогих нивах
Колос тужавіє,
Набирає сили
Щастя молоде.

Будуть нам всміхатись
Далі неозорі
І весняним цвітом
Повнитись життя.
Сяйте ж ясно-ясно
України зорі,
Осявайте шлях нам
В світле майбуття.

І встають над світом
Синьоокі ранки.
Край наш – наче казка
В щебеті дібров.
Земле наша рідна,
Земле Роксолани,
Ти – колиска наша,
Радість і любов.










Опільська пісня



Звучить в мені мелодія предвічна –
Я серцем відчуваю той мотив.
Зібрала нас усіх опільська пісня,
Яку народ століттями творив.

Приспів:
Співа земля моя, душа моя співає,
Уся земля моя у щебеті дібров.
Опілля рідне — серцю милий краю-
Моя безмежна радість і любов.


Підхопим пісню цю єдиним хором,
Нехай серця і душі звеселя…
Всі труднощі ми разом переборем
І стане диво-казкою земля.

Приспів.

Лунай же , пісне, дзвінко, гордокрило,
На світ увесь прослав опільський край,
Щоби твої джерела не міліли, –
У вись небесну жайвором злітай.

Приспів.



Здрастуй, Рогатин!


Вже рожевіє схід
І оживає світ,
Вже гаснуть зорі в небі голубому.
А я, як сизий птах,
Що заблукав в світах,
Спішу-лечу із далини додому.

Приспів:
Здрастуй, Рогатин,-
Я твій рідний син.
Жить без тебе вже ніяк не зможу.
В дальній стороні
Ти наснивсь мені,
Обніми мене, мій Рогатин.

Чортогора мені
Видніє вдалині.
А ось і міста рідна панорама.
"Ти – доленько моя,
Ти – дім мій і сім'я", –
Шепчу тихенько спраглими устами.

Приспів.

І парк твій і сади
Я згадував завжди:
Вони – моя любов й солодка рана.
І де б я не бував –
Повсюдно пам'ятав:
Мене чекає місто Роксолани.

Приспів.

Як живете, рогатинці?

Вже воскресає день
У золотій косинці.
Вже воскресає день
В повній красі своїй…
Як живете, скажіть,
Любі мої рогатинці?
Як живете, скажіть,
Сестри і браття мої?

З вами я повсякчас
В радощах і печалях,
З вами в тривогах я
І у щасливі дні.
Де б у світах не був –
У Рогатин вертаю,
Бо тут дитинства слід
Й батьківський рідний дім.

Стрінемось вранці ми
На площі Роксолани,
Як всіх нас позовуть
Дзвони гучні церков.
Радісно так мені,
Друзі, побути з вами, –
З вами зустрітись тут
В ріднім Рогатині.

Місто моє пам'ята
І татарви навали.
В пам'яті Рогатина
Роки важких століть.
Як наші пра-пра-пра…
Мужньо його захищали,
Нині до нас промовляють:
Долю його творіть.

Дихає місто моє –
Ти зупинись, послухай,
Як пісня чарівна
Рветься з його грудей.
Чуєш, як кличе нас
Церква Святого Духа,
Щиро взиває нас
Вірити в завтрашній день?

Рогатинські ночі


Ліг туман над річкою
Якось неохоче.
Місяць посміхається
Весело мені.
Чом так часто снились ви,
Рогатинські ночі?
Я вас часто згадував
В дальній стороні.

Вечорові вогники,
Мов дівочі очі…
Я стою над річкою:
Ти прийдеш , чи ні?...
І зринають в пам'яті
Рогатинські ночі,
Що мені наснилися
В дальній стороні.

В парку поспліталися
Голоси дівочі.
Впізнаю, як музику,
Серед них і твій…
Недарма наснились ви,
Рогатинські ночі,
Я вас часто згадував
В стороні другій.


У нас в Обельниці


Знову сонце за обрій хилиться,
Небо зорями зайнялось...
Як ся маєш, моя Обельнице –
Наше рідне село?
Приспів:
У нас в Обельниці хлопці-легіні,
У нас дівчата, як ясен день...
Хто в їх очі хоч раз задивиться –
Спокій пропаде.


Знаю, сняться комусь Вербилівці,
Пуків, Сарники і Чернів...
Тільки в серці моїм – Обельниця,
Найрідніша мені.
Приспів

Вже весна полонила вулиці,
Цвітом вкрилися всі сади.
Приїжджайте до нас в Обельницю –
Друзям ми раді завжди.
Приспів

Обельничаночка

Мак червоний пелюстками
Розгубив красу...
Мрію зустрічі роками
В серці я несу.
Приспів:
Знову лину до дівчини,
До обельничаночки,
Мов по вітру до калини
Клена цвіт.

Хоч здавалися роками
Місяці і дні,-
Стежку-змійку між житами
Не забуть мені