Золотий Ра - Білик Іван

Камбіс підійшов до нього й стиснув за карк:

— Це ти на що натякаєш?

— Я не натякаю, — відповів Прексасп. Тоді йому раптом закортіло саме натякнути на щось лише їм двом відоме, та він стояв обличчям до порога й побачив там постать свого дванадцятирічного синка. Малий Артабан лякливо позирав на царя й кивав щось до батька, тому Прексасп відмовився од ризикованих натяків і сказав цареві те, що вже було раз мовлено Крезом: — Від хмільного слабнуть око й рука!

— Слабнуть? — трохи розчаровано перепитав Камбіс, який сподівався від Прексаспа гострішого слова. Цар відчував, що в грудях його накопичилося багато чогось такого, від чого раз у раз нагло перехоплювало подих і стискалися кулаки. Він розчаровано відвернувсь од свого чашника й побачив його синка Артабана. Цар зраділо перепитав: — Кажеш, слабне рука й око? Ану ж!.. Якщо я зараз улучу в яблучко з тридцяти кроків, це позатикає пельки всім, хто зважився зводити на царя такі наклепи...

Поки дванадцятирічний син Прексаспа робив батькові знаки й намагався викликати його за поріг, Камбіс підійшов до свого трону, взяв лук, спокійно прицілився й вистрілив. Хлопчик лише коротко крикнув і впав долілиць на поріг. Стріла хруснула й переламалась, і біле оперення з хвоста сокола тепер виглядало з-під його ще дитячого плеча.

Це сталося так швидко й несподівано, що всі царедворці позаклякали по своїх кутках.

— Сторожо! — крикнув Камбіс. — Ану подивіться, чи вміє стріляти з лука ваш цар!

Поки двоє сторожів розрубували трупик, троє інших швидко все збагнули й скрутили Прексаспа по руках і ногах. Коли ті двоє принесли маленьке серце з переламаною стрілою, Камбіс оглянув його й гордо проказав:

— У самісіньку середину яблучка!

Через два тижні після цієї події в стані перського війська під Мемфісом з'явився невідомий гонець. Він цілий день ходив серед лучників і списоносців, серед вершників та колісничих і скрізь голосно кричав, щоб ніхто більше не підкорявся наказам шаленого Камбіса, бо в столиці став царем молодший син Куруша Бардья. Камбіса всі так ненавиділи, що ніхто й пальцем не зачепив гінця, коли ж донесли про нього цареві, — в нього теж лишилось у стані трохи відданих йому людей, — того таємничого гінця не було й сліду.

Цар звелів:

— Покличте сюди чашника Прексаспа!

Прексаспа в Мемфісі також не знайшли. Два тижні тому він лишився сам-один у цілому світі, й це сталося протягом кількох годин. Прексаспова дружина повезла всіх своїх чотирьох дітей покатати за містом на його бойовій колісниці. Вона й раніше робила таке, але цього разу дорогу колісниці перебігло двоє крокодилів, коні схарапудилися й шарпнули вбік, а колісничий не зміг їх приборкати. Кована міддю важка колісниця перекинулась і задавила трьох дітей, а Прексаспову дружину колісничий, сам ледве живий, привіз додому з проламаною головою. Дванадцятирічний же Артабан відбувся ґулею на голові, тож негайно побіг сказати батькові про нещастя, але наразився на цареву стрілу.

Поки сторожі пригнали Прексаспа аж додому, поки згодом принесли й трупик його синка, дружина теж перейшла мостом Цінвад у потойбічне царство блаженних.

Віддавши грифам та шакалам понівечені тіла рідних своїх, як того вимагав закон пророка Заратуштри, він безслідно зник.

Цар Камбіс перелякався. Розіславши в усі боки догоню за втікачем, він никав світлицями колишніх фараонів і не знаходив собі місця. Торік йому приснився був сон, буцімто до нього підійшов чашник Прексасп і каже: "Сидиш ти тут у цьому Єгипті, а твій престол у Персії посів Бардья, сягнувши головою до самого неба!" Камбіс прокинувся в холодному поту. Бардья доводився йому рідним братом.

Сон був сном, але боги натякають людині в снах про цілком справдешні речі. Страх позбутися престолу бентежив перського царя. Хоча його рідному братові Бардьї було дано дуже багато маєтків, злий бог Анкра-Майнью міг підбити його захопити престол, поки він, Камбіс, утішається життям у нещодавно завойованому Єгипті.

Після недовгого вагання Камбіс доручив Прексаспові вбити Бардью, взявши зі свого чашника смертну клятву мовчати.

Місяців за два після цього Прексасп уже повернувся з Персії й доповів йому, що лиху справу виконано.

— Хто це зробив? — спитав Камбіс.

— Я заманив його з собою на полювання, — відповів Прексасп, — і сам штовхнув зі скелі...

— Він розбився на смерть?

— На смерть, — відповів чашник.

— А може, ні?

— Я сам проводжав його тіло в священну Башту мертвих. Священні пси роздерли його в мене на очах.

— Що ж ти за це просиш? — спитав цар Камбіс.

— Нічого.

— За все належить платня!

— Я це зробив задля Персії, — зовсім незрозуміло для Камбіса відповів царський чашник Прексасп.

То було минулого року, а тепер серед перського війська в Єгипті точилися всілякі балачки. Невже Прексасп обдурив торік свого повелителя?

Виходило — так.

Камбіс нахвалявся власними руками розтерзати підступного злодія, який зважився обдурити свого царя. Але послана вслід за втікачем догоня нікого не Наздогнала, а Мемфісом пішли ще лихіші чутки. Нібито Бардью підтримала знать Вавілонії, Каппадокії, Фрігії, Кілікії та інших західних сатрапій. Нібито Бардья оголосив, що всі землі, які підтримають його, він на три роки звільнить від сплати податків.

Для Камбіса то були страшні чутки. Покликавши свого далекого родича Віштаспу з роду Ахеменів, цар запитав, що він про все це думає. Віштаспа не міг сказати цареві нічого втішного й мовчав.

— Але ж мого рідного брата Бардьї давно немає серед живих! — вигукнув цар.

До Віштаспи теж докотилися чутки про смерть молодшого Курушевого сина, але він не міг довіряти самим лише чуткам.

— Дозволь мені повернутися до Персії й усе побачити на власні очі, — попросив Віштаспа. Він був сатрапом Персії.

Наступного ранку Віштаспа вирушив у далеку путь, а Камбіс іще дужче розгубився. Він знову гукнув принести вина, а випивши зо три великих ритони, звелів сідлати улюбленого карого жеребця.

Жеребець був застояний і довго не давався вершникові, коли ж Камбіс нарешті вхопився лівою рукою за луку сідла, вершечок піхов його меча відпав і оголив жалюче лезо, та Камбіс не помітив цього. Після різкого підскоку в сідло меч загородився вершком у його ногу

То було перше поранення в житті молодого перського царя. Він спочатку не відчув болю, зіскочив із сідла й сам піднявся сходинами до дверей палацу. По-справжньому рана почала боліти аж уночі.

Через три дні нога набрякла й посиніла. Перські й навіть єгипетські знахарі так і не знайшли ліків од простого порізу мечем, і тоді один з єгипетських жерців-знахарів, ризикуючи життям, сказав цареві, що рана в нього не проста: точнісінько такої самої рани він, цар, завдав богові Хапу.

Зухвалий знахар, звичайно, позбувся голови, але царева нога синіла дедалі дужче й дужче, й тепер уже кожен єгиптянин і кожен перс у Мемфісі знав, що перського царя покарали безсмертні. А коли він помирав, з Міста мертвих привезли мумію вже забальзамованого бога Хапа, й це був ще один моторошний збіг.

Тим часом Віштаспа добрався до перської столиці. Народ гомонів. Брама царського палацу була зачинена, навіть Віштаспу не пустили туди.

Давній приятель Віштаспи Утана також не знав нічого певного, хоча ходили чутки, нібито престол захопили маги-мідяни Патідзіф і його брат Гаумата, який видає себе за Бардью.

— А що каже твоя донька? — спитав Віштаспа.

Утанина донька Фадіма була дружиною Камбіса, а після його смерті стала дружиною Бардьї.

— Фадіма ж ніколи раніше не бачила Бардьї в очі! — розвів руками Утана.

Вони довго журились і не знаходили способу, як довідатися про те, хто сидить на царському троні. Нарешті Віштаспі спало на думку щось нове:

— Спитати в Атосси!

Утана також зрадів:

— Атосса вже повернулась із Сард і живе в палаці! Дружина Камбіса і його рідна сестра Атосса не могла не знати свого молодшого брата Бардью.

Їм пощастило зв'язатися з Атоссою, яка за давнім законом після смерті чоловіка стала дружиною його живого брата Бардьї. Атосса сказала:

— Так, на престолі сидить мій молодший брат Бардья.

— Це правда?

Атосса тільки згорда глянула на них.

Потім Утана й Віштаспа вирішили не дуже довірятися словам Курушевої доньки й Камбісової дружини, оскільки вона ще за життя Камбіса стала дружиною теперішнього царя Бардьї чи того, хто себе видає за нього.

— Тут міг би зарадити лише Прексасп, — озвавсь Утана до правителя Персії Віштаспи. — Але де цього нещасного чоловіка знайти?

Незабаром Віштаспа й Утана довідалися, що Прексаспа після смерті Камбіса вже бачили тут, у столиці Персії — Парсастахрі. Потім його викликав до себе новий цар. Більше Прексаспа ніхто в столиці не бачив. Може, новий цар його вбив?

Але колишній чашник покійного Камбіса був живий-здоровий.

Коли в один день загинула вся його сім'я, він більше не міг лишатися в Єгипті, більше не міг бачити божевільного царя, який зробив його найнещаснішою в світі людиною. Він утік з Мемфіса й прибув до Парсастахри після багатьох смертельно небезпечних пригод, бо Камбісові стежі пантрували на нього в кожному яру й за кожним деревом, маючи наказ упіймати чи вбити його.

Що змушувало Прексаспа поспішати до міста Парсастахри, того він і сам виразно не знав, бо тут його могли схопити ще швидше. І все-таки якісь невідомі сили тягли Прексаспа саме сюди.

Так, він почував себе найнещаснішою в світі людиною, але не тільки через те, що став самотнім, як палець. Він був нещасним ще й тому, що завдав страшного лиха любій Персії.

Обидва сини великого Батька персів Куруша вдались нерозважливі й лихі. Скажений Камбіс накоїв багато зла ближнім і далеким людям, убив навіть рідну сестру, але проти свого молодшого брата Бардьї він здавався ласкавим телятком.

Коли Камбіс вирішив убити свого молодшого брата Бардью, Прексасп після довгих роздумів узявся виконати наказ Камбіса. Але не через те, що Бардья міг завдати йому шкоди. Прексасп боявся за долю рідної землі. Йому було достеменно відомо, що Бардья справді виношує наміри захопити перський престол. Владолюбний гоноровитий Камбіс ніколи б не поступився братові, між ними неодмінно спалахнула б війна. Це ослабило б і знекровило Персію, вороги, яких у неї було дуже багато, скористалися б з її слабості й роздерли на шматки.

Прексасп ліквідував Камбісового брата й суперника.