Забіліли сніги - Сиротюк Микола

Він же з мого села, у хторокласній вчився. Капрал і прочитав солдатам. Було там щось про царя, землю й волю, я вже й забув. А потім дізнався ротний, почав допитуватись. Мене й потягли, як чорти душу. П'ять днів тримали на обахті і все били в морду, в плечі, в груди, наче скотину. От і дослужився...

— А як до нас попали?

— Служив я в Харкові. Був денщиком. А як оце лучилось, то з місяць валявся в шпиталі, потім виписали мене і сюди пригнали. Буцім, щоб поправився. Еге, поправишся. Відбили печінки та й здали на чужі руки. Аби тільки не в них здох. Он як воно робиться. Мені ж через якихось півроку вже й додому б час. Та що з того. На той світ, у вишник, а не додому.

Сусідові важко було говорити, і Грабовський більше не допитувався. Та й навіщо було ятрити болючі рани скривдженої людини? Догадувався: солдата побили за ту саму відозву, яку він редагував і вкладав у конверти в лісовій хатині. Навіть сам не гадав, коли працював над